Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

методика збору емпіричних даних

методика обробки даних (форми представлення інформації, методи первинного аналізу, застосування загально логічних методів). [45]

В етнополітології як наукової теорії, що досліджує етнічні явища в їхньому діалектичному взаємозв’язку з політикою, склалися теоретичні підходи, що опираються на різні методологічні принципи.

Усі наявні теорії і концепції етнічності на Заході можуть бути зведені до трьох основних методологічних підходів: примордіалізм, інструменталізм (він ще відомий за назвою ситуаціонізм) і конструктивізм.

Потрібно звернути увагу насамперед на те, що в теоріях примордіалістського підходу виділяються два напрямки: соціобіологічний та еволюційно-історичний. Прихильники першого розглядають етнічність як об’єктивну визначальну (примордіальну, тобто споконвічну) характеристику людства. Цей феномен вони пояснюють за допомогою еволюційних ідей як явище, детерміноване генетичними і географічними факторами, трактуючи етнічність як “розширену родинну групу” чи як “розширену форму родинного добору і зв’язку”.[46]

Теоретики другого – еволюційно-історичного напрямку бачать етноси як соціальні, а не біологічні спільноти, які пов’язані із соціально-історичним контекстом. Це реальні групи з властивими їм визначальними рисами – мовою, культурою, ідентичністю.

До 60-70-х років XX сторіччя у світовій науці примордіалістській підхід, головним чином його другий напрямок, домінував, а в радянському суспільствознавстві був фактично єдиним до початку 90-х років.

Найбільш наукове обґрунтування у радянський час одержала теорія етносу. Основним досягненням радянської методології у вивченні людського суспільства, у тому числі етногенезу, був її історизм, тобто осмислення соціальних явищ у їхньому тривалому розвитку.

Вагоме місце в цих дослідженнях займають роботи П. Кушнера, зокрема, у його монографії “Етнічні території й етнічні кордони”,[47] акцентується увага на значенні територіальної взаємодії етнічних співтовариств для процесів їхнього формування і розвитку, а також визначалася роль національнї (етнічної) самосвідомості як етнічного визначника. Для розрізнення народів він пропонував звертати увагу на мову, а також форми життя, одягу, кулінарію й інші елементи матеріальної культури. На думку науковця, значно складніше використовувати для цієї мети відмінності в області соціального порядку і явища духовної культури.

У розробці теорії етносу ведуча роль належить Ю. Бромлею, що визначав етноси як сталі сукупності людей, що характеризуються визначеними власними етнічними властивостями (мовою, культурою, етнічною самосвідомістю, закріпленим у самоназві). Ці властивості формуються лише при відповідних умовах – територіальних, природних, соціально-економічних, державно-правових.[48]

Соціобіологічний напрямок примордіалістського підходу в російській суспільствознавчій літературі представлено концепцією, сформульованою Л. Гумільовим. Автор розглядав етнос як природний, біологічний феномен, джерелом розвитку якого є пасіонарний поштовх. Якщо у своїх ранніх роботах він трактував етнос як біологічну одиницю, то в 80-х роках XX сторіччя запропонував вважати визначальним у його формуванні і розвитку такі фактори, як ландшафт, клімат тощо. При зміні ландшафту, відзначав дослідник, етнос утрачає свою природу і зникає. [49]

Слід зазначити, що до примордіоналістського напрямку належать і такі відомі українські вчені, як: В. Наулко, А. Пономарьов і ін., що створили ґрунтовні роботи з актуальних проблем етнонаціонального розвитку українського суспільства.

У середині 70-х років XX сторіччя як реакція на неможливість примордіалізму обґрунтувати причини зростання національних рухів сучасного світу в західній науці виникає інша інтерпретація етносу, відповідно за яким він розглядається як інструмент, що використовується політиками в досягненні своїх інтересів. Такий підхід одержав назву інструменталізму чи ситуаціонізму.

Подібне розуміння етносу характерно, переважно, для політологічних досліджень міжетнічних відносин і сформувалося воно в основному в рамках політології і соціології. На відміну від примордіалістів творці інструменталістського підходу (Олзак, Нейгел, Дж. Бентлі й ін.) орієнтуються не на пошук об’єктивних основ етнічності (вони приймають існування етносу як факт), а на виявлення тих функцій, що виконують етнічні співтовариства. Ґрунтуючись на функціоналізмі і прагматизмі, прихильники інструменталізму вважають етнічність продуктом етнічних міфів, що створюються для досягнення визначеної вигоди й одержання влади. У цьому контексті етнічність розуміють як ідеологію, що формує еліта з метою мобілізації мас на боротьбу за владу.

Неабиякого поширення в сучасній науці набув третій – конструктивістський підхід – до розуміння етнічної спільності, що визначає нації, етноси як визначені інтелектуальні конструкції вчених, політиків, завдяки яким системі освіти, розгалуженій мережі засобів масової інформації, вдається передавати власні ідеї масам, активно впливати на них.

Етнічнічсть, згідно із конструктивістами, – процесс конструювання вигаданих співтовариств, що спирається на фундамент віри в те, що вони звяз’ані природними зв’язками, єдиним типом культури, ідеєю про загальне походження і загальне історичне минуле.[50]

Представником конструктивістського підходу в Росії є відомий учений В. Тішков, по переконанню якого “нація – це внутрішньогрупова дефініція, і вона не може стати чіткою науковою чи конституційною формою. Це ж стосується ще більш містичної категорії “етнос”.[51] Інший дослідник Д. Драгунський також вважає етнос фізично не існуючим, і розуміє це як довільний вибір особистістю референтної групи.[52]

Щодо конструктивістського підходу необхідно звернути увагу на те, що його прихильники, незважаючи на інтерпретацію етнонації як соціального інструменту, визнають її існування в реальності, що здатна впливати на поводження людей, мобілізувати їх на досягнення визначених цілей. У процесі залучення членів етнічної групи до колективних дій, спрямованих на вирішення політичних, соціально-економічних задач, ключова роль приділяється еліті, лідерам, що, маючи власні цілі, не завжди відстоюють інтереси народу.[53]

Кожний з розглянутих методологічних підходів щодо розуміння етнічності має як сильні позиції, так і слабкі. Однак усе більш очевидним стає те, що осмислити таку складну і різнобічну наукову проблему, як природа етнічного феномену, у рамках однієї методологічної моделі неможливо.

При цьому необхідно підкреслити, що переважна більшість українських дослідників у трактуванні природи етнічності віддає переваги примордіалістській парадигмі.

Детально розглянувши методологію нашого дослідження, варто зосередити увагу безпосередньо на методах, які використовувалися при аналізі поставленої перед нами теми.

Етнополітологія як наукова теорія базується на визначеній методиці, під якою варто розуміти арсенал наукових методів вивчення й аналізу функціонування відповідної сфери суспільства.

Сам метод як категорія в широкому розумінні слова означає спосіб пізнання, а “науковий метод” являє собою теоретично обґрунтований нормативний пізнавальний засіб.

У більш вузькому значенні поняття “метод науки” розглядається як сукупність підходів і принципів, правил і норм, інструментів і процедур, що забезпечують взаємодію суб’єкта (тобто вченого) з об’єктом, що пізнається для рішення дослідницьких цілей і задач.

Дослідники, що вивчають етнополітичні явища і процеси, активно використовують весь широкий арсенал методів з інших суспільних наук. Умовно методи етнополітології можна поділити на такі групи.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат машины, права человека реферат, дипломная работа.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки