Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Найпростіше з'ясувати це стосовно суспільства, де свобода слова й преси обмежена або відсутня взагалі. В такій ситуації дії журналіста завжди обмежені офіційними рамками дозволеного, відповідно й етичні норми стають у пряму залежність від вимог режиму до преси. Журналіст зазвичай має право вибору: чинити так чи інакше, проте чи є такий вибір у журналістів у країнах з тоталітарним режимом? Найчастіше він зводиться до "бути чи не бути”. Проте, якщо накладені на пресу обмеження збігаються з етичними нормами, журналіст мусить дотримуватися їх.

У країнах Заходу, як ми вже з'ясували, свобода преси є однією з найвищих суспільних цінностей. Більше того, часто вона носить характер мало не вседозволеності. А принципи ринкової економіки далеко не завжди відповідають моральним та етичним принципам журналістики. Порушення етичних норм часто є необхідним для збагачення, а позаяк далеко не всі етичні норми збігаються з нормами права, то і не несе за собою жодного покарання. Себто журналістові порушення більшості норм професійної етики не загрожує жодною формою юридичної відповідальності. Єдиним фактором, що обмежує неетичну поведінку, фактично стає власне сумління журналіста.

Для того, щоб зберегти свій позитивний імідж, авторитетні засоби масової інформації мусять самі обмежувати свободу преси на рівні дисциплінарного права, встановлюючи дисциплінарну відповідальність за порушення тих чи інших етичних норм. Таке внутрішнє обмеження свободи преси самою пресою – вимушений парадокс, що дозволяє етичним нормам зберегтися в умовах вседозволеності, а владі – не вдаватися до непопулярних репресивних заходів, не обмежувати свободу преси зі свого боку.

Влада і вплив засобів масової інформації у демократичній спільноті ніким не піддаються сумніву. Чимало представників політики, економіки, суспільного життя не знаходять спокою у вихідні дні в очікуванні того, що про них напишуть наступного понеділка найвпливовіші за накладом та діапазоном розповсюдження видання. Подекуди таким чином різко обривалася не одна обнадійлива кар'єра. Виникає постійна взаємозалежність між посадовими особами та журналістами, в якій завжди знаходиться місце для різноманітних зловживань, махінацій, правопорушень та неетичної поведінки з обох боків.

Жодне поняття, що має відношення до обов'язків журналіста, не мало такого широкого розповсюдження на Заході, як так звана опонуюча роль засобів масової інформації. Подібно до буйка, що довго утримується під водою, вона випливла на поверхню наприкінці 60-х років. Ані в пресі, ані в урядових колах ніхто і ніколи не прагнув до ідилічних стосунків і не вважав їх можливими.

Вперше про журналістику як про реальну силу, що здатна впливати на політичне життя на найвищому рівні, заговорили у 70-ті роки. Тоді розслідування так званої “Уотергейтської справи”, здійснене журналістами газети “Вашингтон Пост”, змусило президента США Ніксона піти у відставку. Внаслідок цього, з одного боку, надзвичайно зріс авторитет журналістів, а з іншого – з'явилася мода на журналістське розслідування як засіб політичної боротьби, при чому далеко не завжди чесної. Збирання компромату стає справою вже не шпигунів або секретних агентів, а журналістів.

Саме в цей час американський суддя Х'юго Блек заявив: “Право уряду на цензуру преси скасоване для того, щоб надати пресі довічної свободи на цензуру уряду. Преса перебуває під захистом для того, щоб вона могла розкривати таємниці уряду та інформувати народ. “Професор Стенфордського університету і колишній кореспондент у Вашингтоні Уїльям Ріверс створив критичну масу в цьому конфлікті своєю книжкою "Антагоністи” (1970), головна ідея якої полягає в тому, що ідеальний тип відносин між урядовими чиновниками та журналістами – антагонізм.

Едмунд Ламбет у книзі “Відданість журналістському обов'язку” коментує цю, безперечно, деструктивну тезу таким чином:

“Безперечно, щоб повідомляти правду, бути безпристрасним і “проводити ревізію чистої вартості” урядових служб та дій влади, репортер повинен ставитися до чиновників скептично. Такий скептицизм часто призводить до тертя і, можливо, в кінцевому підсумку до антагоністичних стосунків із джерелами. Проте справедливий репортер, що дошукується істини, буде достатньо розумним, щоб не братися за матеріал, маючи антагоністичні, опозиційні наміри. “Антагоністичність може бути результатом скептицизму репортера, необхідним інструментом правдивості, але вона не є мотивацією. Навіть після того, як журналіст добув інформацію, яка може здаватися компроматом проти посадової особи, ставати антагоністом – значить ризикувати безпристрасністю, переставши аналізувати. Бути в опозиції – значить набути такий спосіб мислення, за якого людина не здатна шукати альтернативні докази або пояснення, і таким чином може виявитися не в стані надати уряду справедливу можливість відповісти або обрати необхідний контекст при повідомленні про таку подію”.

Безліч спекуляцій, що виникали навколо інтерв'ю з посадовими особами та використання інформації від владних структур, змусили штаб-квартиру НАТО розробити офіційне тлумачення правил спілкування посадових осіб із представниками ЗМІ. Ці правила, визнані обома сторонами, регулюють використання журналістами отриманої інформації:

On the record (для друку) – все сказане особою може бути процитоване дослівно, з прямою згадкою його імені та посади або з побічною згадкою оратора або посадової особи. Офіцерам та командному складу рекомендовано провадити саме цей вид бесіди з журналістами.

Background (фон) – інформація, яку можна використовувати без уточнення джерела. Умови домовленості можуть бути різними. Співрозмовник має право вимагати від журналіста, щоб його ім'я, посада та організація, яку він представляє, не фігурували в публікації. Інформація може також бути представлена репортером аудиторії як результат проведеного ним самим розслідування.

Off the record (не для друку) -відомості, які не можуть бути оприлюднені в журналістських публікаціях. Інформація надається репортерові для його особистого ознайомлення з даними та власної оцінки їх. Для уникнення непорозумінь посадовим особам рекомендується не використовувати цей спосіб спілкування з журналістами, за винятком тих випадків, коли йдеться про екстремальні або неординарні ситуації, і тільки після консультації з відповідальним за контакти з пресою.

Корупція, адміністративні злочини, зловживання посадових осіб своїми повноваженнями – це серйозні проблеми, з яким, безперечно, журналісти можуть і повинні боротися; проте це не позначає, що кожен політик, кожен чиновник на державній службі повинен бути ворогом преси і вступати з нею в конфлікт. “Медіа-війни”, що влаштовуються на гроші конкуруючих політиків або політичних партій, є не єдиною формою такого протистояння: часто журналіст, група журналістів або окреме видання оголошують війну посадовій особі, котра в той чи інший спосіб викликала їхнє незадоволення. Ці конфлікти, навіть якщо не призводять до відставки або звільнення “жертви”, в будь-якому разі негативно відбиваються на виконанні посадовими особами їхніх обов'язків. Однак, на жаль, в найближчий час консенсус між владою та пресою навряд чи можливий.

Втручання в приватне життя

“Монікагейт” – напевно, найгучніший з усіх скандалів ХХ століття, пов'язаний з оприлюдненням подробиць особистого життя президента США Клінтона – привернув увагу громадськості до питання правомірності втручання преси в особисті справи індивіда. Для нас, українців, це також особливо актуально через інший гучний скандал, пов'язаний з Президентом України Леонідом Кучмою, на якого протягом років збирав компромат офіцер служби безпеки, користуючись прихованою звукозаписуючою апаратурою. Інформація, добута таким способом, за законом не може бути доказом у суді. Проте закон не забороняє оприлюднювати її в пресі, що подекуди є набагато небезпечнішим для того, кого ця інформація стосується, аніж юридична відповідальність.

Американська медіакорпорація “CBS”, як і більшість інших значних закладів мас-медіа в США, чітко визначає обмеження на користування електронними засобами стеження. Співробітники цих компаній не можуть займатися стеженням за допомогою електронних засобів, якщо воно є незаконним; якщо ж вони мають хоч якісь сумніви щодо законності таких дій, то повинні отримати письмовий дозвіл від президента компанії після консультації у юридичному відділі. Приховані камери дозволяється використовувати для таємної зйомки подій у громадських та напівгромадських місцях, а в приватних – тільки в тому випадку, якщо це не є втручанням в особисті справи людини. Запис телефонної розмови за допомогою радіопристрою може бути здійснений тільки після отримання на це згоди всіх, хто бере участь у розмові, до її початку. Запис чи підслуховування усних розмов за допомогою радіопристрою дозволяється тільки в громадських та напівгромадських місцях, у приватних місцях лише з дозволу всіх учасників розмови.

Редакції західних засобів масової інформації мають доволі широкі права на збирання інформації та прийняття рішень відносно можливості оприлюднення тих чи інших матеріалів. Репортер, наприклад, може без попередньої домовленості звернутися до посадової особи в громадському місці, включити мікрофон або камеру і почати запис бесіди, навіть якщо співрозмовник цього не хоче. Плівка з записом стає власністю редакції. Той, хто був підданий такому інтерв'ю, незалежно від того, чи він є представником влади, чиновником чи приватною особою, не може завадити оприлюдненню записів. Журналіст має право і на прихований запис розмови, в якій сам бере участь; проте прихований запис розмови, в якій репортер участі не брав, за законами більшості західноєвропейських держав є протизаконним. Але не забороненість деяких методів збирання інформації законом не робить їх виправданими з точки зору етики; тому редакції беруть на себе встановлення обмежень у цій галузі. Зокрема, більшість редакцій вимагають від своїх журналістів попереджати інтерв'юйованих про початок запису. Винятки стосуються тільки тих випадків, коли йдеться про скоєння злочину, махінацій. Проте зловживання прихованими камерами засуджується. Використання відзнятих прихованою камерою або записаних за допомогою прихованих диктофонів плівок розцінюється часто як порушення принципу недоторканості особи (що, втім, не заважає західним експертам аналізувати добуті злочинним шляхом плівки з записами приватних розмов Президента України).

Основним принципом, яким західні журналісти керуються, вирішуючи, чи варто подавати той чи інший матеріал, є принцип нейтрального ставлення до наслідків, описаний в розділі 5. Це стосується, як правило, і матеріалів, що являють собою втручання в особисте життя людей, в тому числі і несанкціоноване. Проте принцип нейтрального ставлення до наслідків публікації не завжди діє адекватно. Наприклад, в “Етичних правилах для преси, радіо та телебачення” – кодексі журналістської етики Швеції – є цілий ряд позицій, що суперечать цьому принципу:

Ретельно зваж усі “за” і “проти”, вирішуючи, чи варто публікувати ті повідомлення, що можуть порушити недоторканість приватного життя. Відмовся від публікації, якщо вона не являє собою інтересу для широкої громадськості.

Будь гранично делікатний, повідомляючи про самогубство або спробу самогубства, беручи до уваги почуття рідних, не забувай про недоторканість приватного життя.

З граничною обережністю поводься з публікацією матеріалів про жертви злочинів та нещасних випадків. Зваж усі “за” і “проти” перед оприлюдненням імен та публікацією фотографій, враховуючи стан людей і виявляючи повагу до рідних та близьких.

Не підкреслюй расову приналежність, національність, стать, професію, приналежність до політичних партій та угрупувань або віросповідання героїв своїх матеріалів, якщо це може мати зневажливий характер або не має значення до аудиторії.

Ретельно зваж, чи не зашкодить людині згадування його імені в публікації. Не називай імені людини, якщо цього не вимагає інтерес громадськості.

Тут же зазначено, що журналіст має брати до уваги можливі наслідки публікації, відповідно до правил професійної етики. З іншого боку необхідно враховувати значущість інформаційного повідомлення та інтерес, який воно являє для громадськості. Іншими словами, в тих випадках, коли інтереси суспільства вимагають розголошення якоїсь інформації, може бути виправданий відступ від принципів етики. Нейтральне ставлення до наслідків, таким чином, пов'язане з дилемою, вирішення якої можливе в кожному конкретному випадку, залежно від обставин.

Джерела та способи отримання інформації

Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації: індивідуальному (людина), колективному та документальному.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: новые сочинения, конспект, купить диплом о высшем образовании.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки