Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Якщо джерелу загрожує небезпека у разі розкриття, співробітники ЗМІ вважають правомірним приховувати його; проте, якщо розкриття вимагають правоохоронні органи, воно може бути здійснене. Інколи розкриття джерела є також вимогою професійної етики. Приміром, у славнозвісній Уотергейтській справі журналісти Вудвард та Бернстін із газети “Вашингтон пост” так ніколи і не відкрили джерела, що постачали їх інформацією, що дає підстави підозрювати їх у зносинах із політичними опонентами Ніксона.

Передбачена законодавством юридична відповідальність за наклеп, перекручення, моральну шкоду, викликану оприлюдненням подробиць приватного життя особи, плагіат та порушення авторських прав, яка є в багатьох західних країнах дуже суворою, звичайно, є значним обмежуючим фактором для неетичних дій журналістів. Проте в багатьох випадках ця відповідальність є “побічною шкодою”, що цілком виправдовується отриманою за рахунок порушення етичних та правових норм вигодою. “Жовті” видання на Заході ведуть безперервні судові процеси, утримуючи для цього найкращих правників; ці судові процеси стають їхньою рекламою, а штрафи, до яких, як правило, зводиться відповідальність видань, в багато разів менше за виручені від відповідних публікацій кошти. Деякі з цих видань, приміром, славнозвісна британська газета “The Sun”, організовані на найвищому рівні.

Оцінка подій журналістом

Зараз під впливом США в Європі спостерігається тенденція до “публічної” журналістики. Поборник цього руху Джей Роузен пише: “Публічна журналістика є закликом до преси щодо пожвавлення суспільного життя й поширення громадського діалогу. Мас-медіа мають робити більше для того, щоб активізувати свідомість людей як громадян своєї держави, спонукати громадськість на дискусії і допомагати їй у вирішенні своїх проблем”. Ці вимоги є реакцією на сильну комерціалізацію системи мас-медіа в США, що на думку Роузена та інших американських фахівців загрожує суспільній функції журналістики. А тому засоби масової інформації не повинні сторонитись політики й опікуватися вирішенням суспільно значущих проблем. Цей рух викликав у Європі тенденцію до журналістики, в якій є місце власній думці чи поглядам. За традицією журналістика, в якій допускається висловлення власної точки зору чи судження як у кількісному плані, так і за своїм соціальним значенням переважає чисто інформативну журналістику. Однак недавно з'ясувалося, куди можуть завести спроби журналістів відмовитися від професійної лояльності по відношенню до предмета інформування і самим здійснювати певну політику.

В середині січня в Мюнхені в ефір уперше вийшла програма інформаційного каналу “Н24”. Хоча діапазон її прийому в Німеччині досить скромний, канал за декілька тижнів після початку своєї діяльності став відомим в усьому світі. “Н24” показав відеозапис масових поховань із трупами чеченських повстанців. Та лише після того, як ці кадри було ретрансльовано в програмі “ВВС”, світ звернув увагу на цю сенсацію. Кадри начебто засвідчували те, про що давно здогадувалися на Заході, тобто порушення прав людини Росією в Чечні. Не дивно, що матеріал невеличкого німецького каналу викликав бурхливу реакцію з боку міжнародної спільноти. Президент США та Євросоюз звернулися до Росії з вимогою надати необмежений доступ міжнародним спостерігачам до цієї республіки.

Але політичний скандал, створений журналістською уявою, незабаром швидко переріс у скандал навколо мас-медіа. Росіяни спростували закиди та звинуватили “Н24” у маніпуляціях. Російська преса теж висловилася про це повідомлення як про брехливе: газета “Известия” прямо назвала репортаж брехнею, бо він був відзнятий не автором, а одним з співробітників редакції цієї газети, і пізніше переданий німецькому журналісту. Що ж стосується загиблих, то йдеться про чеченців, що загинули в боях, а не про жертви тортур. Після багатьох спростувань “Н24” був змушений визнати, що фільм не є його власним продуктом, а перекуплений в іншого виробника. Німецького кореспондента звільнили з роботи з огляду на порушення ним усіх основних норм журналістики.

За словами представника каналу, кореспондент переслідував чітку політичну мету. Він хотів, щоб російський уряд офіційно визнав свою причетність до показаних кадрів, а добитися цього можна було лише в разі свідчень західного журналіста про те, що вони відзняті у Чечні. Отже, це був свідомий вчинок. Своєю поведінкою кореспондент “Н24” дискредитував усіх зарубіжних репортерів у Росії і похитнув довіру до телевізійних трансляцій. Речник Кремля Ястржембський сказав, що цей випадок є підтвердженням факту інформаційної війни з боку частини західних мас-медіа проти Росії, і висловив сподівання, що ця авантюра матиме витверезливий вплив на інші західні ЗМІ. Для Кремля вона стала доброю підставою для відмахувань від повідомлень про військові злочини та порушення прав людини в Чечні й посилань на те, що все це вигадки західної пропаганди. Тим самим конфлікт навколо зйомок вийшов за межі того, що вони документують. Брак журналістського професіоналізму довів зворотній результат від очікуваного.

Цей сенсаційний випадок з усією ясністю засвідчує, що етика та мораль журналістики розпочинаються з кожного окремого журналіста та усвідомлення ним власної відповідальності. Головною передумовою тут залишаються коректність та чистота журналістського ремесла.

Американська медіакомпанія “CBS” у своєму етичному кодексі визначила рамки власної оцінки та аналізу подій журналістами таким чином:

“Аналіз і коментарі дозволяються й заохочуються. Однак визнано, що в окремих випадках буває дуже важко провести межу між суб'єктивним викладом матеріалу, який не допускається, і аналізом та коментарями. У результаті протягом років було розроблено такі орієнтири:

Оглядачі новин покликані й зобов'язані роз'яснювати, тлумачити новини на основі загальних і спеціальних знань, якими вони володіють чи які були надані їм цією організацією через її джерела новин. Вони мають показувати факти з обох боків, виявляючи суперечності, розкриваючи відомі дані, і так далі. Вони не повинні забувати про те, що в умовах демократії важливо, щоб люди не лише знали, але й розуміли, і їх завдання полягає в тому, щоб допомогти аудиторії зрозуміти, зважити й зробити висновок, а не в тому, щоб зробити такий висновок за нього. Новини повинні подаватися з неупередженістю та стриманістю.

Функцією оглядача новин є розташування фактів про який-небудь конкретний предмет у певному порядку і, ґрунтуючись на своїх загальних чи спеціальних знаннях, подання цих фактів таким чином, щоб інформувати, а не переконувати своїх слухачів. Оглядач повинен намагатися прояснити будь-які суперечності, розкриваючи відомі йому дані, йому слід безсторонньо подавати обидва боки спірних питань, давати всю наявну інформацію, з допомогою якої читач може сам вирішувати. В ідеальному варіанті, коли мова йде про спірні питання, у глядачів не має скластися думка про те, який бік фактично підтримує сам оглядач.

Як у новинах, так і в їх аналізі метою журналіста, оглядача новин має бути об'єктивність. Природа людини така, що жоден кореспондент не звільнений повністю від своїх власних упереджень, досвіду та поглядів, і в результаті така 100%-ва об'єктивність не завжди можлива. Однак важливо, щоб журналіст мав волю й намір бути об'єктивним. Така воля і такий намір, які дійсно притаманні йому і які вкоренилися в ньому, є найкращою гарантією об'єктивності. Його завдання має зводитися до того, щоб дати читачеві можливість узнати факти, уважно оцінити їх для того, щоб змогти краще визначити свою позицію.

Визнано, що провести межу, яка відділяє аналіз новин від суб'єктивного викладу матеріалу, нелегко завдяки такому фактові, що добрий аналіз указує на висновок і нагадує цим суб'єктивний виклад матеріалу. Коли це відбувається, журналіст повинен особливу увагу зосередити на виборі мови викладу для того, щоб не лишити жодних сумнівів у тому, що не йдеться про суб'єктивний виклад. До рис, які відрізняють матеріали, в яких викладаються погляди редактора, від аналітичних матеріалів, належить те, що редакторські матеріали рекомендують якийсь хід подій, виносять нормативні судження чи заявляють про особисті переваги, у той час як аналітичні матеріали, з іншого боку, інтерпретують значення подій і прагнуть дати відповідь на такі питання, як: що стало причиною події і якими можуть бути її наслідки.

Серйозні помилки, допущені журналістом, повинні швидко й чітко виправлятися. У матеріалі, який покликаний виправити помилку, має бути зрозуміло, що він є виправленням. Недостатньо просто повідомити, що заява, надрукована чи трансльована в такому-то випуску не відповідала дійсності – необхідно особливо підкреслити точність спростування. Недостатньо просто включити у матеріал, в якому виправляється помилка, точну інформацію – необхідно особливо відзначити сам факт, що це виправлення.

Що ж стосується висловлювання суб'єктивних поглядів журналістами “CBS”, то:

“За деякими винятками, висловлювання суб'єктивних поглядів співробітниками компанії в матеріалах та програмах новин і тих, що присвячені суспільно-політичним відносинам, забороняється. Цими винятками є: 1)Оглядові матеріали або передачі або персональні інтерв'ю після передачі новин, під час яких кореспондентів попросили висловити їхні суб'єктивні погляди, а також свої думки про розвиток подій; про такий факт необхідно недвозначно повідомити, як і про те, що ці думки відбивають саме погляди кореспондентів. 2)Матеріали, у яких присутня критика в галузі мистецтва; 3)Спортивні матеріали, у яких кореспонденти висловлюють суб'єктивні думки у рамках своєї спеціальності й знань.

Одним з основних для журналістської етики Заходу є принцип нейтрального ставлення до наслідків; він позначає, що журналіст має бути нейтральний до факту, що хтось може виграти або постраждати в результаті того, що правдива та значуща для громадськості інформація буде розголошена. Це, в свою чергу, передбачає, що редакції повинні прагнути передавати ту інформацію, що є достовірною і важливої для їхньої аудиторії. Відповідальність за наслідки, викликані публікаціями, не може покладатися на редакцію. Якщо, приймаючи рішення про можливість обнародування журналістського матеріалу, репортер або редакція враховують його можливі економічні або політичні наслідки, то функція безпристрасного передавання інформації порушена, і йдеться вже про формування думок.

Журналіст не повинен своїми діями переслідувати мету досягнення якогось ефекту. При доборі новин він не може приймати до уваги дії тієї чи іншої сторони. В цьому розумінні репортер має бути безжальним. Слід підкреслити, що йдеться саме про передавання новин, а не про функцію формування громадської думки, притаманну вільній пресі. Прийнятним є те, що в редакційних матеріалах газета може висловлювати думки та інтереси, що відповідають її політичному спрямуванню, пропонувала свої вирішення різних проблем. Але демаркація між новинами та думками має бути чітко декларована.

Коректність у поданні інформації

Вплив мас-медіа на громадську думку не викликає сумнівів. Про це свідчить і досвід тих воєн, які відбулися наприкінці існування двополюсного світу у Європі. В часи воєнних дій відповідальність журналістики зростає. Більшої ваги, ніж будь-коли, набуває критична відстороненість від носіїв влади, запобігання перетворення мас-медіа в інструмент їхніх дій. Особливо обережне поводження з правдою, ретельне з'ясування істини теж стають неодмінною передумовою професійної журналістики. Адже, я к відомо, саме істина або правда часто стають першою жертвою війни. Однак не завжди в жертву приноситься вся правда, інколи достатньо деяких спотворень істинної картини, щоб досягти помітного впливу на формування громадської думки.

Мас-медіа через стиль інформування час від часу сприяють створенню спрощеної чорно-білої картини багатогранного й складного конфлікту.

З початку війни в колишній Югославії в 1991 році існують стереотипи “хороших” і “поганих”. Навіть попри той факт, що колишній президент Югославії Слободан Мілошевич сам своєю політикою підіграв західним ЗМІ, їм усе ж таки забракло необхідної журналістської ретельності та критичного осмислення. Домінували урізані шаблонні повідомлення, що ковзають по поверхні подій. Зростання тиску з боку конкурентів, вдосконалення технічного оснащення, що дає можливість здійснювати прямі трансляції з будь-якої точки земної кулі, та величезні об'єми інформації, що пропонуються інформагенціями, неабияк сприяють цьому. Так, зустрічаються кореспонденти, які взагалі не були на місці подій і спираються лише на роботу місцевих знімальних груп чи на матеріали інформаційних агенцій. Це, звісно, набагато більше стосується телебачення. Якраз у точках військових конфліктів чи криз ризик зйомок перекладається на плечі місцевих команд операторів. Усе частіше на зміну репортажам, які є результатом ґрунтовного журналістського розслідування, приходять прямі включення в програму новин. Керівництво редакцій вимагає такого прямого ефіру, бо переконане, що розмова з кореспондентом з місця подій створює враження автентичності.

Також велику вагу має та “мовна еквілібристика”, до якої вдавалися західні журналісти під час війни в Косово. Приміром, німецькі ЗМІ дали повітряним ударам НАТО по військових цілях у Сербії загальну назву “Інтервенція НАТО”. Американські мас-медіа виявилися ще обережнішими і назвали бомбардування “повітряною кампанією”. Програма радіостанції “Голос Америки” на Сербію втратила довіру значної частини своєї сербської аудиторії саме з огляду на такі евфемізми. Адже люди сприймали бомби не як віртуальну “кампанію”, а як жахливу реальність. Слово “війна”, яке найточніше відображає сутність події, в західній пресі або взагалі не зустрічалося, або ж його довго уникали. А на дискусію про те, що в Мілошевича вочевидь існували вагомі підстави для відмови від підписання договору в Рамбуйє, було фактично накладено табу.

Звісно, усе це не йде в жодне порівняння з діями, приміром, російської пропаганди під час війни в Чечні, де злочини проти свободи слова і постійне викривлення правди, дезінформація і нечесні маніпуляції з пресою тривали від початку військової кампанії й аж дотепер. Проте для європейських ЗМІ те, що журналісти часто-густо вдаються до тривіальних та обтічних фраз там, де з міркувань власного сумління та професійної етики необхідні чіткі формулювання, є реальною проблемою. Тому Німецька Рада з питань преси в травні 1999 року звернулася до громадськості та журналістів із таким закликом:

“Необхідно відмовитися від інформування, що возвеличує війну та затушовує її наслідки. Журналістика не повинна перетворитися на інструмент реалізації інтересів тих, хто втягнутий у війну. Слід уникати таких виправдовувальних висловів, як “побічна шкода” та “етнічні чистки”. Потрібно точно змальовувати ситуацію з джерелами інформації, а якщо це неможливо, пояснювати труднощі в отриманні інформації. Не можна допускати однобокості та огульних суджень”.

Звичайно ж у повсякденній практиці не завжди легко виконати ці високі вимоги. Однак журналістові варто, принаймні на мить, замислитися про власну роль і відповідальність у вирі повсякденних справ. Адже за минулі роки параметри, що діють на ринку мас-медіа по всьому світі, зазнали суттєвих змін. Розвиток галузі, з огляду на стрімкі зміни в традиційних інформаційних та комунікативних технологіях та запровадження нової цифрової техніки, позначений неабиякою динамікою.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: новые сочинения, конспект, купить диплом о высшем образовании.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки