Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

5 Пор.: Л.В.Щерба висловив критичне зауваження щодо означення. Він констатує, що “з “означеннями” справа стоїть надто гірше, ніж це здається на перший погляд, їх не можна визначати за допомогою запитань. Питання дуже допомагають, але питання чий даремно ставити, і деякі прикметники, можливо, зовсім не потрібно вважати означеннями, а деякі іменники з прийменниками чи без них, які відносяться до іменника, зовсім не варто вважати додатками, а варто вважати означеннями” [1, 98-99].

6 “...означення виражене генітивом, відрізняється від означення — прикметника лише морфологічно: генітив, так би мовити, сам представляє перехід іменника в прикметник через відмінкову форму, в той час як прикметник є первинним, що виник із іменника шляхом словотворення. Добре відома індоєвропеїстам спорідненість атрибутивного генітива і атрибутивного прикметника одержує таким чином природне синтаксичне пояснення. Різницю у використанні тієї чи тієї форми слід розглядати швидше як норму, ніж як систему” [16, 413].

7 Не визнаючи неузгоджені означення членами речення, О.О.Потебня писав: “Ці непрямі відмінки, які з граматичної точки зору означають предмети, що мисляться не в іншому предметі, а поза ним, хоч незалежно від свого словесного вираження можуть бути мислимі не як субстанції, а як атрибути” [17, 107].

8 На цій підставі іноді прикладку розглядають і серед уточнюючих членів речення [Див.: 18, 46-56].

9 “У традиційній граматиці, — відзначає О.І.Смирницький, — категорія обставини — це дуже невизначена категорія, в ній об’єднують не лише різні, але відмінні речі. Обставина місця і обставина часу відмінні, але не різнорідні, оскільки обоє вони характеризують обстановку, за якої відбувається подія, дають її просторово-часову характеристику. Якщо ж ми порівняємо обставини часу і місця з тим, що називають обставиною способу дії, то ми побачимо, що це зовсім різні речі. Так звана обставина способу дії не характеризує, не уточнює обстановки, умов здійснення процесу, не визначає місця події в дійсності: “Обставина способу дії” дає внутрішню характеристику дії само собою. За своїм змістом “обставина способу дії” є кваліфікацією відомого процесу... Якщо ми порівняємо те, що називають обставиною способу дії з традиційно виділюваним означенням, ми побачимо, що між ними є певний паралелізм... Таким чином, як за характером виражальних відношень (позначення ознаки, кваліфікації), так і за характером... синтаксичного зв’язку, обставина способу дії ближче стоїть до означення, ніж до обставини” [10, 223-225].

10 “З граматичної точки зору узагальнення роду так званих обставинних значень у єдиному значенні обставини чи адвербіального зв’язку є неправомірним… На місці обставини з урахуванням характеру зв’язку і характеру зв’язаних явищ повинні бути виділені різні члени, класифікація яких буде значно багатшою, ніж сучасна класифікація обставинних слів... Виникає необхідність уточнення поняття адвербіального зв’язку. Традиційне трактування адвербіального зв’язку видається нам розпливчастим, що об’єднує різнорідні категорії. Із адвербіального зв’язку варто вилучити атрибутивний зв’язок між процесом і його ознакою типу голосно кричати, швидко бігати. Процес як і предмет може мати свої якісні ознаки. Тому поряд з означенням при іменнику є підстави говорити і про означення при дієслівному слові” [19, 48-49].

Список литературы

Щерба Л.В. О частях речи в русском языке // Щерба Л.В. Избранные работы по русскому языку.– М.: Учпедгиз, 1957.– С. 63-84.

Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н.Ю.Шведовой.– М.: Наука, 1970.– 767 с.

Русская грамматика: В 2 т.– М.: Наука, 1980.– Т.2.– 709 с.

Ломтев Т.П. Основы синтаксиса русского языка.– М.: Учпедгиз, 1958.– 166 с.

Мухин А.М. Синтаксемный анализ и проблема уровней языка.– Л.: Наука, 1980.– 380 с.

Мухин А.М. Лизгвистический анализ: теоретические и методологические проблемы.– Л.: Наука, 1976.– 282 с.

Мухин А.М. Структура предложений и модели.– Л.: Наука, 1968.– 230 с.

Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. 7-е изд.– М.: Учпедгиз, 1956.– 511 с.

Вихованець І.Р. Формально-граматична структура речення // Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення.– К.: Наук. думка, 1983.– С. 6-24.

Смирницкий А.И. Синтаксис английского языка.– М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1957.– 286 с.

Ilush B.A. The structure of Modern English.– Изд. 2.– Л.: Наука, 1971.– 321 с.

Иофик Л.Л. Из истории английской грамматики // Исследования по английской грамматике.– Сб. 4.– Л.: Наука, 1971.– С. 5-79.

Грамматика русского языка.– Т. ІІ.– Ч. І.– М.: АН СССР, 1960.– 702 с.

Есперсен О. Философия грамматики.– М.: Изд-во иностр. лит., 1958.– 404 с.

Шутова Е.Н. О глагольной интенции // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие.– М.: Наука, 1969.– С. 307-310.

Дресслер В. К вопросу о реконструкции индоевропейского синтаксиса // Новое в зарубежной лингвистике.– М.: Прогресс.– Вып. ХХІ.– 1988.– С. 409-432.

Потебня А.А. Из записок по русской грамматике: В 4 т.– М.: Учпедгиз, 1958.– Т. 1-2.– 536 с.; Т. 3.– М.: Просвещение, 1968.– 551 с.; Т.4.– Вып. 2.– М.: Просвещение, 1977.– 406 с.

Основина Г.А Приложение и уточняющие члены предложения // Предложение как многоаспектная единица языка.– М.: МГУ, 1984.– С. 46-54.

Мигирин В.Н. Принципы изучения членов предложения // Научн. докл. высш. шк.– Филол. науки.– 1961.– №3.– С. 41-48.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: тесты бесплатно, выборы реферат, бесплатные рефераты и курсовые.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки