Предыдущая страница реферата | 1  2  3

Конфуціанство і формування китайської національної культури

Конфуціанці в історії Китаю. Конфуціанці і рекрутуючі з їх числа чиновники звичайно ефективно управляли всією величезною імперією за винятком тих періодів, коли Китай знаходився в стані кризи і центральна влада помітно слабшала. У періоди криз з персоною силою виявлялася вельми характерна закономірність: хабарництво і корупція, що ніколи не зникали, але в періоди ефективного функціонування центральної влади що знаходилися в певних рамках і офіційно вельми строго переслідувалися, розцвітали пишним кольором. Це звичайно бувало додатковим чинником, що сприяв поглибленню кризи. Але саме в періоди занепаду і розвалу імперії в середовищі чиновництва і шеньши завжди відшукувалися популярні діячі, які знаходили в собі мужність піти проти течії і різко викривали пороки сучасного їм суспільства. При цьому вони керувалися не тільки інтересами страждаючого народу; набагато більш вони були стурбовані нелегким завданням врятувати готовий звалитися порядок вічних і священних принципів конфуціанської держави.

Заклики цих «чесних чиновників» (як вони офіційно іменуються в китайській конфуціанській історіографії) звичайно не заважали кризі йти своєю чергою. Проте їх діяльність зовсім не була даремною. Деякі з них приєднувалися до повсталих селян і навіть ставали во главі руху, а у разі його успіху - радниками нового імператора. Крім того, сам факт соціального протесту з боку конфуціанців в сувору для Китаю годіну немало сприяв процвітанню і популярності конфуціанства в цілому. По-перше, своїми викриттями і участю в народних повстаннях вони як би практично реалізовували тезу про добродіяння імператора і зміну мандата: негідний правитель, що довів країну до катастрофи, втрачав владу, яка при їх допомозі і участі потрапляла до рук гідного. По-друге, після смерті Ѐчесних чиновниківЀ, особливо якщо вони ставали жертвою репресій з боку правителя, діяння і особи їх обростали легендами, а ці легенди підтримували в народі культ мудрих і добродійних, справедливих і дбайливих конфуціанських учених-чиновників.

Культ цей завжди був дуже помітний в Китаї. Не аристократ або священик, не дворянин-лицар або офіцер-дуелянт, а саме учений-чиновник, грамотей-начетчик завжди був соціальним ідеалом в старому Китаї. Вся спрямованість соціальних устремлінь, весь імпульс життя, всі особисті бажання кожного честолюбного китайця концентрувалися на цьому: у численних новелах і романах, драмах і віршах основна сюжетна лінія майже завжди так чи інакше була пов'язана з темою бідного студента, який завдяки терпінню, праці, старанням і здібностям подолав всі перешкоди, успішно склав іспити, одержав посаду і опинився на вершині шани, слави і багатства. При цьому йшлося не просто про письменність, утворену і причетності до влади. Мудрість шеньши спиралася кінець кінцем на священні конфуціанські канони, які в своїй сумі вважалися скарбницею обожнюючих істин. Кожен причетний до цих істин навіть зовні, за формальними ознаками, різко відрізнявся від простого народу.

Культ форми в конфуціанстві.Поняття «китайські церемонії» зачіпає життя і побут кожного китайця - рівно настільки, наскільки кожен китаєць в старому Китаї був причетний до конфуціанства. У цьому сенсі церемоніальні норми можна було б зіставити з релігійними: подібно тому, як в рамках інших релігій всі деталі ритуалу звичайно бували відомі лише присвяченим з числа духівництва, знання всього комплексу церемоній було привілеєм учених-чиновників і шеньши.

Серед цього освіченого шару ретельне дотримання всіх церемоній і деталей етикету, регламенту у вчинках, рухах, одязі, прикрасах, виїзді і т.п. не тільки було природною і обов'язковою відмітною ознакою, але і вважалося умовою престижу, критерієм утвореної. Підкресленим дотриманням всіх умовностей і формальностей шеньши прагнули як би зайвий раз позначити ту межу, яка відокремлювала їх від безграмотної маси китайців, знайомих з церемоніалом лише в найзагальніших рисах. Шеньши і чиновники особливо довго і ретельно дотримували траур по померлих предках (на час трауру по батьках чиновник на два з гаком роки йшов у відставку із збереженням жалованья і права повернутися на посаду після трауру). Вони вважали справою своєї честі влаштувати пишні похорони, що коштували іноді цілого стану, - всього цього вимагав їх статус, престиж, претензія формально відрізнятися від простого китайця, для якого вся церемонія обмежувалася спрощеними обрядами.

Культ форми породив в середовищі конфуціанських шеньши дивне переплетення відчуття сильної самоповаги з показним самоунічиженієм. Норми поведінки припускали принизливий тон обох сторін по відношенню до себе («Я, нікчемний, насмілююся потурбувати...», «Як Ваше дорогоцінне прізвище?», «Ваша негідна слуга сподівається...» і т. п.). Проте така форма спілкування не означала, що співбесідники - навіть якщо їх поза, уклони, жести, міміка відповідали самопринизливому тону - дійсно рахують себе нікчемними. Навпаки, у всіх них, як правило, було загострене почуття власної гідності, а найстрашнішою нестерпною образою, катастрофою для будь-якого з них була «втрата особи» - публічне приниження, викриття, звинувачення в чомусь негідному, не відповідному його чину, положенню, освіті, вихованню. Публічне звинувачення, наприклад, в хабарництві, шахрайстві на іспитах і т.п. було для чиновника або шеньши, незалежно від покарання, що вважалося за це, моральною смертю.

Форма в конфуціанському Китаї була еквівалентом релігійного ритуалу, наприклад молитви в християнстві і ісламі, аськези або медитації в індуїзмі і буддизмі. Більш того, ні в одній з розвинених релігійних систем, навіть в ісламі з його обов'язковою щоденною п'ятикратною молитвою, життя людей не закутувалося такою густою павутиною обов'язкових церемоній. І справа навіть не тільки в тому, що регламент сковував можливості человека- виховання допомагало пристосуватися, людина звикала і виконувала церемоніал автоматично, не замислюючись. Справа в іншому: чим щільніше була мережа обов'язкового церемоніалу, тим більше наближалася людина до стану автомата. Ні вільного волевиявлення, ні сміливості і безпосередності у відчуттях, ні прагнення до цивільних прав -все це заміщалося, витіснялося жорсткою тенденцією до конформізму, до повного і автоматичного дотримання детально розробленої і століттями апробованої форми. І лише порушення відрегульованого життя, кризи часом примушували країну і народ здригнутися, проте і в цих випадках справа, як правило, обмежувалася лише відновленням порушеного порядку, реабілітацією похитнула було структури з її культом зовнішньої форми.

Конфуціанство-регулятор життя Китаю. Конфуціанська централізована держава, що існувала за рахунок ренти-податку з селян, не заохочувала надмірного розвитку приватного землеволодіння. Якщо посилення приватного сектора переходило допустимі межі, це вело до значного зниженню доходів скарбниці і розладу всієї адміністративної системи. Виникала криза, і у цей момент починала діяти конфуціанська теза про відповідальність імператорів і їх чиновників за погане управління. Криза долалася, але найчастіше супроводжуюче його повстання розвіювало в прах все, що було досягнуто приватним сектором: про яку гарантію прав приватних власників могла йти мова в дні, коли країна була в полум'ї війни, а влада здійснювалася селянськими вождями або загарбниками, іноплемінників, що експропріюють всіх і вся? Після кризи центральна влада в особі нового імператора і його оточення ставала сильнішою, а приватний сектор повинен був починати все наново.

Приблизно таку ж роль грало конфуціанство і в соціальних процесах. Центральної влади в Китаї завжди протистояли різні могутні клани і корпорації: ремісничі і торгові об'єднання, земляцтва, секти, таємні суспільства і т. п., які в якійсь мірі нейтралізовивалі і обмежували всемогутність центральної адміністрації. Вони були засновані все на тих же конфуціанських принципах строгого патерналізму, залізної дисципліни і строгого церемоніалу (не дивлячись на те, що багато хто з цих корпорацій, особливо секти і таємні суспільства, найчастіше був даосько-буддійським, а не конфуціанськими). Тому в періоди криз і повстань, коли центральна влада слабшала і фактично сходила нанівець, вони грали важливу роль як у виконанні функцій місцевої влади і захисту елементарного порядку, так і як місцева основа, на якій порівняно легко відроджувалася нова влада з конфуціанством як її незмінна ідеологічна і організаційна опора.

Нарешті, конфуціанство виступало і як регулятор у взаєминах країни з Небом і - від імені Неба - з різними племенами і народами, що населяли мир. Конфуціанство підтримало і піднесло створений ще в шаньсько-чжоуськоє часу культ правителя, імператора, «сина Неба», що управляє Піднебесним від імені великого Неба. З часом склався справжній культ Піднебесної, Серединної держави, що розглядалася як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, осереддя істини, мудрості, знання і культури, реалізація священної волі Неба. Звідси був тільки крок до розділення всього світу на цивілізований Китай і некультурних варварів, що населяли околиці, що животіли в темноті і неуцтві і черпали знання і культуру з одного тільки істочника- з центру світу, з Китаю. Будь-яке прибуття до Китаю іноземців завжди розглядалося як визнання сюзеренітету сина Неба, як готовність прийняти культурні цінності великого Китаю. Багато сусідів Китаю - гуни, тоба? монголи, маньчжури, - що спорадично завойовували Серединну імперію і що навіть засновували свої династії, з часом незмінно окитаївалісь, що укріплювало в китайцях свідомість переваги їх культури. Варварам-завойовникам, що опинилися на імператорському троні, завжди доводилося - за відсутністю альтернативи - приймати конфуціанську систему адміністрації, і це теж як би підтверджувало концепцію про вічність і досконалість конфуціанства і китайської імперії, що регулювалася їм, китайської цивілізації.

Чи релігія конфуціанство? У конкретних умовах китайської імперії конфуціанство грало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута їм на перший план і ретельно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральне удосконалення індивіда в рамках корпорацій і в межах строго фіксованих, освячених авторитетом старовини норм була, по суті, еквівалентом тією сліпою і забарвленою містикою, деколи навіть екстазом віри, яка лежить в основі інших релігій. Ця заміна була логічною, природною саме в Китаї, де раціональний початок ще в давнину відтіснив емоції і містику, Вищим Божеством вважалося строге і орієнтоване на чесноту Небо і де як великий пророк виступав не віровчитель, схильний до бачень і одкровень (будь то Ісус, Мойсей, Мухаммед або Будда), а мудрець-мораліст Конфуцій.

Не будучи релігією в повному розумінні слова, конфуціанство стало великим, ніж просто релігія. Конфуціанство - це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації. У певному значенні можна сказати, що саме завдяки конфуціанству зі всім його культом старовини і консерватизмом китайська держава і суспільство не тільки проіснувало понад дві тисячі років у вигляді, що майже не мінявся, але і придбало таку гігантську силу консервативної інерції, що революційне XX століття, що начебто покінчило з конфуціанством як офіційною ідеологією і що активно розвінчав цю доктрину, поки що далеко не має права вважати себе таким, що переміг всі висхідні до конфуціанства і консервативні традиції, що харчуються його соками. Більш того, у світлі сучасних процесів трансформації і вестернізації Сходу багато що в цьому сенсі виглядає якраз навпаки. Протягом двох з гаком тисяч років конфуціанство формувало розум і відчуття китайців, впливало на їх переконання, психологію, поведінку, мислення, мову, сприйняття, на їх побут і устрій життя. У цьому сенсі конфуціанство не поступається жодною з великих релігій миру, а де в чому і перевершує їх. Конфуціанство помітно офарбувало в свої тони всю національну культуру Китаю, національний характер його населення. Воно зуміло стати незамінним, причому ця його незамінність зовсім не залишилася у минулому. Річ у тому, що багато вихованих конфуціанством рис національної вдачі (і не тільки самих китайців, але і всіх тих, хто так чи інакше історично був причетний до конфуціанської цивілізації) - соціальна дисципліна в поєднанні з умінням у разі потреби задовольнятися малим і не ремствувати; працьовитість і любов до знань, до збагнення нового і умінню використовувати це нове в ім'я зміцнення сталого старого; постійний імпульс до самовдосконалення і соревновательності в прагненні зайняти вище в порівнянні з іншими положення; фортеця соціально-сімейних зв'язків, що переростає в міцність зв'язків ділових в сучасному світі, та і багато що інше - активно сприяли тому феномену, який проявив себе спершу на початку століття (феномен Японії), а потім в післявоєнний час, коли конфуцианські орієнтовані країни Далекого Сходу і Південно-східної Азії стали одна за одною вражати мир своїми успіхами.

Список литературы

Васильєв Л. С. «Істория релігій сходу»

Ю. Ф. Борунков, И. Н. Яблоков, М. П. Новиков «Основи релігіоведення»

В. І. Гараджа «Релігіоведення»

І. Н. Яблоков «Релігіоведення»

Скачали данный реферат: Mokej, Trufanov, Karavashkin, Иньшов, Шуленков, Oborin, Liana, Kolosov.
Последние просмотренные рефераты на тему: оценка курсовой работы, антикризисное управление предприятием, рефераты, bestreferat ru.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки