Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

велика залежність від тари та упаковки продуктів;

високі вимоги до якості продукції (свіжість, наявність вітамінів, смакові естетичність та ін.);

часта змінність асортименту з багатьох продуктів;

велика залежність якості продукції від якісних характеристик сировини;

по ряду продуктів їх виробництво вимагає великої кількості сировини Усі вищевказані особливості визначають специфіку організації і технологій виробництва продуктів харчування, пошук нових форм господарювання в період ринкових відносин.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання кожне підприємство знало, що виробляти, кому, скільки і коли поставляти продукцію, хто є постачальником сировини, обладнання та за якими цінами.

При ринкових відносинах рішення цих питань є справою кожного підприємства. Це в свою чергу змушує підприємство самому формувати свою господарську, і збутову політику. В цих умовах великі підприємства повинні самостійно формувати раціональні виробничі та збутові зв'язки. Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що ці проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. разі ми маємо справу з різко виявленою спеціалізацією, яка забезпечує зі затрат виробництва. '

Найбільші можливості повсюдного розвитку малих підприємств в Україні має хлібо-круп”яна галузь. За багато десятиліть постачання населення хлібобулочними виробами здійснювалось головним чином хлібозаводами потужністю 100-150 т за добу. Такі дроди-велетні, особливо у великих містах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів та інші) до цього часу працюють в основному на технічно відсталому устаткуванні, яке потребує заміни або модернізації. В умовах економічної кризи здійснити це досить важко. Виходом з цього становища може бути створення розгалуженої сітки малих підприємств з виробничою потужністю від 0,5 до 25 т за добу і з невеликою чисельністю працівників.

На основі аналізу технологічних зв'язків та організації виробництва різноманітних продуктів харчування можна виділити кілька способів створення малих підприємств у харчовій промисловості. По-перше, це організація виробництва на базі недостатньо цілком невикористовуваних сировинних ресурсів. Наприклад, у консервній промисловості близько 25% становлять відходи та вторинні продукти. У цьому випадку малі підприємства можуть створюватися державними або іншими виробничими структурами, місцевими органами влади, акціонерними товариствами, колективами громадян з метою комплексного використання сировини.

Другим напрямом створення малих підприємств є розукрупнення великих виробництв. В такому разі розділення великого підприємства буде раціональним при відсутності між окремими ланками жорстких виробничих зв'язків. Тут можливе використання технологічного принципу — розділ єдиного технологічного циклу на окремі основні стадії із створенням на їх базі малих підприємств. Прикладом цього може бути виробництво різних видів продукції з картоплі, різноманітних напівфабрикатів, чіпсів, сушеної картоплі тощо. Для ряду галузей технологічний принцип розукрупнення підприємства неприйнятний, оскільки ланки основного технологічного процесу мають жорсткі виробничі зв'язки. За приклад можна взяти хлібопекарну та в ряді випадків кондитерську промисловість. Створення малих підприємств тут доцільно на базі організації виробництва окремих технологічно нескладних видів продукції: національних ласощів, різних видів хлібобулочних виробів та ін.

Серед усіх форм господарювання у харчовій промисловості найбільшого поширення набувають акціонерні товариства. Нині АПК потребує значних капіталовкладень, які, однак, при теперішній економічній кризі держава йому надати не в змозі. Саме через акціонерні відносини можливе активне залучення вільних коштів з інших галузей економіки, участь іноземних інвесторів у фінансуванні АПК.

Про переваги акціонерної форми господарювання над іншими свідчить, наприклад, такий факт. За даними Укрцукру, серед 194 підприємств цукрової промисловості країни, станом на 1 травня 2001 р. 101 перетворене в акціонерне товариство, 24 підприємства працюють на оренді, 69 — державні підприємства, з них 62 перебувають у стадії Реформування власності. Крім того, необхідно зазначити, що частка акціонерних підприємств у валовому виробництві цукру становить більш як 65%, причому надалі цей показник зростатиме.

Специфічною особливістю окремих галузей промисловості є необхідність розміщення виробництва значного виду продуктів харчування у місцях розташування сировинних зон. У процесі приватизації підприємств цих галузей важливо забезпечити збереження їх спеціалізації та виробничих зв'язків, що склалися протягом тривалого періода їх діяльності. Тому виправданим є надання права працівникам господарств сировинних зон брати участь у приватизації таких державних підприємств на тих же умовах, й членам зайнятих на них трудових колективів. При такому порядку приватизації гасниками акціонерних товариств, створених на базі державних підприємств, будуть також працівники підприємств-суміжників (партнерів). Так, приватизація цукрових заводів здійснюється, як правило, за участю сільськогосподарських товаровиробників, яким належить від 10 до 40% акцій частка акцій у статутному фонді акціонерного товариства

 При приватизації підприємств, які переробляють сільськогосподарську сировину, але не мають договірних зв'язків на її поставку безпосередньо з господарствами, % акцій передбачаються в плані приватизації відповідного підприємства з урахуванням пропозицій підприємства та відповідних сільськогосподарських органів. Це стосується насамперед олійно-жирових підприємств, підприємств по випуску пива, солоду, цукру Переважну кількість насіння соняшнику та ячменю одержують з хлібоприймальних підприємств.

Слід зазначити, що акціонування в переробних галузях харчової промисловості гальмується через відсутність чіткого законодавства з цього питання. Верховна Рада України, як відомо, прийняла Закон України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» Ряд положень цього закону суперечить або не узгоджується з рядом діючих законодавчих актів. Тому Президент України наклав вето на цей Закон до приведення окремих його положень у відповідність з чинним законодавством.

Тривалий час у харчовій промисловості широко застосовувалась як одна з форм господарювання оренда цілісних майнових комплексів. В умовах переходу до ринку проблема становлення орендних відносин набула найбільш драматичного характеру. За нетривалий період приватизації вже кілька разів змінювались оцінки орендованого майна та розрахунку орендної плати. При цьому кожні нові методики не тільки ускладнювали діючий порядок розрахунку цих показників дедалі менше заінтересовували виробничі колективи в переході на оренду. Віді до нормативних документів в оренду передаються тільки основні засоби, нематеріальні активи, не встановлене устаткування та незакінчене будівництво. Матеріальнії повинні викупатись орендарем протягом ЗО календарних днів з моменту укладення договору, а кошти та цінні папери передаються орендарю в кредит на термін договору оренди. За користування кредитом орендар повинен сплатити процентні ставок рефінансування Національного банку. Такий порядок розрахунків за матеріальні засоби ще більше ускладнює умови переходу на оренду, оскільки підприємства що мають значні матеріальні засоби, не зможуть у визначений термін розраховуватися з орендодавцем. Це свідчить про те, що оренда цілісних майнових комплексів знецінена і це негативно позначається на використанні цієї форми господарювання в харчовій промисловості.

У 2000 р. в умовах оренди в аграрно-промисловому комплексі країни при майже 150 підприємств. Серед них близьку 40% договорів укладено з правої орендованого майна трудовими колективами. З урахуванням останніх змін переходу на оренду можна передбачити, що надалі матиме місце розторгненння них договорів та скорочення числа підприємств, які 6 виявили бажання пеі оренду з подальшим викупом.

Порівняно велике поширення оренди у минулому пояснюється тим, що цей спосіб вийти з підпорядкування міністерств, відомств та інших державної влади. Нині, коли є можливість перетворення державних підприємств у будь-якій форми господарювання, оренда з наступним викупом втрачає своє значення умовах проблема становлення та подальшого розвитку орендних відносин поглибленого економічного вивчення, осмислення її доцільності та наукового підтримування.

Вище підкреслювалося, що у розвитку переробних галузей є проблеми, якії створюють з характерної їм специфіки виробництва. Вони пов'язані з такими особливостями цих галузей, як сезонність, можливість багатоваріантного випуску різних продуктів з однієї сировини, специфічність протікання біохімічних процесів, високі вимоги до сировини і обладнання.

Взагалом ці проблеми набувають нового змісту. Справа в тому, що в умовах централізованої системи планування всі ці проблеми вирішувалися в межах директивних рішень. З переходом до ринку вони у своїй більшості повинні вирішуватися керівниками підприємств, багато з них часто ні психологічно, ні професійно не готові. Тому разом з тим, це не означає, що держава в умовах ринкових відносин не бере участі

Відбувається зміна самої участі. За державою залишається відповідальність за розробку раціональних норм харчування, стимулювання розвитку найновіших напрямів виробництва продуктів харчування, створення умов взаємовигідного співробітництва промисловості і сільського господарства, встановлення дійових зв'язків між ними і максимальне використання переваг територіального поділу праці з урахуванням природно-кліматичних умов.

Водночас функції держави не обмежуються лише розв'язанням перелічених проблем. Забезпечення продовольством населення в умовах ринкових відносин передбачає визначення тих галузей аграрно-промислового комплексу, за якими повинен зберігатися контроль держави І які особливо впливають на формування доходної частини бюджету.

Згідно з законодавчими актами України у харчовій промисловості є об'єкти, які не підлягають приватизації. Серед них підприємства спиртової, лікеро-горілчаної, соляної промисловості та деякі інші. Крім того, треба зауважити, що, залишаючись неприватизованими, ці підприємства можуть переходити на оренду і працювати, як орендні підприємства, оскільки засоби виробництва є власністю держави. В цьому випадку оренда виступає не тільки одним з проміжних шляхів до роздержавлення та приватизації, а й важливою організаційною формою господарювання для підприємств тих галузей, які І не підлягають приватизації.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що розвиток акціонування, малого підприємництва та орендних відносин у відповідних переробних галузях АПК є і важливим напрямом підвищення їх ефективності в сучасних умовах.

3.4 Інвестиційна політика і створення спільних підприємств.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: купить диплом о высшем образовании, бесплатные рефераты без регистрации скачать, титульный дипломной работы.



Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки