Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Пізніше засновник медичної географії М. Серре видав у Франції свою працю "Нариси екології людини".

У 50-ті роки людську або соціальну екологію (human or social ecology) вже розуміють значно ширше — як науку, що розглядає питання управління, прогнозування, планування всього процесу введення природного середовища у взаємозв'язок з людським суспільством, як залежної і керованої підсистеми в межах великої системи "природа—суспільство", тобто соціоекосистеми. Значний внесок у розвиток цієї науки у цей час зробив американський вчений А. Тоулі, який у 1950 р. опублікував монографію "Людська екологія".

Предтечею соціоекологічних досліджень у нашій державі можна сміливо назвати нашого земляка — Сергія Подолинського. Основні положення своєї еколого-економічної теорії він виклав у ряді праць ("Про багатство та бідність", "Про те як наша земля стала не наша", "Ремесла та фабрики на Україні" та ін.), надрукованих українською та основними європейськими мовами.

В 1880 році С. А. Подолинський опублікував у Петербурзі дослідження "Праця людини та її відношення до розподілу енергії", що згодом була видана у скороченому вигляді французькою, італійською і німецькою мовами.

Провівши глибокий аналіз взаємодії людини і природи, вчений дійшов висновку про те, що «загальна кількість енергії, одержуваної поверхнею землі з її внутрішності та від сонця, постійно зменшується. В той же час загальна кількість енергії, яка нагромаджена на земній поверхні і яка перебуває в розпорядженні людства постійно збільшується. Це збільшення відбувається під впливом праці людини і домашніх тварин». І далі: «Головною метою людства при праці повинно бути абсолютне збільшення енергетичного бюджету».

С. А. Подолинський зробив спробу виміряти людську працю одиницею фізичних сил, виходячи з правильної ідеї про працю як речовинно-енергетичний метаболізм, який властивий соціальному організму і природному середовищу. Спроба ця була не зовсім вдалою, адже економічні відносини майже неможливо виміряти у фізичних одиницях.

Півстоліття його відкриття не було, до кінця, зрозумілим людству, і тільки інший геній України, організатор і перший президент Всеукраїнської Академії Наук В. Вернадський сприйняв ці ідеї й створив вчення про біосферу та ноосферу, яка є теоретичною базою соціоекології. Робота яка стала класичною і увійшла в золотий фонд науки, — "Декілька слів про ноосферу", з'явилася у 1944 році незадовго до смерті Вернадського. Тут у концентрованому вигляді викладено його бачення еволюційно-історичного процесу, перспектив людства, як космічного феномена. Головна ідея: під впливом розвитку науки і пізнання біосфера має стати ноосферою, тобто цариною розуму, де панують закони мудрості та гармонії. "Ноосфера є новим геологічним явищем на нашій планеті. У ній вперше людина стає найбільшою геологічною силою. Вона може і повинна перебудовувати своєю працею та думкою область свого життя, перебудовувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються дедалі більші та ширші творчі можливості".

Значний внесок у розвиток вітчизняної соціоекології зробив професор Г. О. Бачинський, який у 1986 р. організував у Львові першу всесоюзну науково-практичну конференцію «Проблеми соціальної екології», завдяки якій ця наука, нарешті, дістала в нас офіційне визнання. Вчений розробив теоретичні основи міждисциплінарного інтеграційного вчення про гармонізацію взаємодії суспільства та природи — соціоекології.

2. СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІОЕКОЛОГІЇ .

Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає система взаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія з природним середовищем), так і внутрішньої (взаємодія соціального і біологічного в людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізації останнього є предметом фундаментального і прикладного соціально-екологічного дослідження.

В наш час емпіричні дослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний характер, що стосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому випадку ведуться на стику двох-трьох предметних наук. В такому випадку, вони не можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиці природокористування, не мають цілісної основи. Необхідна дослідницька робота на фундаментальному рівні соціальної екології, як інтегративної науки. Саме остання, узагальнюючи дані предметних теорій на методологічній основі реалістичної філософії, розвиває теорію взаємодії суспільства і природи.

Фундаментальні соціально-екологічні дослідження дають можливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук і на базі конкретизації узагальнюючої соціально-екологічної теорії перетворити їх у прикладні дослідження, що дають можливість практично оптимізувати взаємодію суспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей природи і суспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективності конкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень.

Природознавство, яке є основою будь-якого людського пізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленням загальної картини світу вченням про біосферу і субстрат людини.

Суспільні науки дають соціальній екології теоретичні відомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси на основі життя суспільства, картину прогресу цивілізації і культури.

Технічні науки дають для соціоекологічних узагальнень теоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобів підвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивості і закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язки суспільства і природи, але і предметне виражають можливості управління природних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвитку суспільства.

Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія, філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння і розвиток людини, як родової істоти — в його конкретних проявах.

Вивчення і порівняльний аналіз різних думок дозволяє стверджувати, що соціальна екологія, в міру своєї специфіки, не може вкладатися у традиційну класифікацію наук. Її не можна однозначно віднести ні в соціальні, ні в природничі науки. Це зумовлено специфікою її об'єкта — екологічної взаємодії між суспільством і природою, у якій цих два аспекти — природний і соціальний — діалектичне між собою поєднуються. Інша справа, що в предметі у кожній з розглянутих соціально-екологічних наук відношення між природним і соціальним аспектами може бути різним, однак, ця обставина не змінює соціального статусу цих наук.

Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезу вже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як ' окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, • безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак при цьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншими словами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядає їх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень. Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає і пояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Адже взаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різними суб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство, суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світогляд виступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок, орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи.

Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасно інтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідок багатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи її неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні, геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші її аспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми — взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів в соціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології, геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології, економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, які одночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспекти даної проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

При загостренні відносин у системі "суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливої актуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми. Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством.

Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми.

Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану.

Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу.

В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем.

Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладні — на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесу, що в ньому відбуваються.

3. ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗЕМНОЇ СОЦІОЕКОСИСТЕМИ

За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5 млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах, датованих 3,2 млрд. років. Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами континентів відбулися лише 0,5-0,4 млрд. років тому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов'язаних фізичних та хімічних процесів. З розвитком органічного світу вона поступово перетворилася на глобальну екосистему - біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем - неживої (абіотичної) і живої (біотичної). Виник новий біологічний кругообіг речовин, який включився у геологічний і суттєво його трансформував. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на Землі рослинності, яка містить хлорофіл. Тільки завдяки хлорофілу рослини набули здатності вловлювати сонячну енергію, використовуючи її для фотосинтезу, в процесі якого з води і вуглекислого газу утворюється органічна речовина - першооснова існування та розвитку всієї різноманітності рослинного і тваринного світу.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: решебник класс, шпоры по праву, сестринские рефераты.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки