Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Термін біосфера (тобто сфера життя) вперше використав у XIX ст. австрійський вчений В. Зюсс. Але основоположником сучасних уявлень про біосферу як населену організмами оболонку Землі, що охоплює нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери, був український вчений В. і. Вернадський. Вертикальні межі біосфери визначаються поширенням організмів у земній корі до глибини 2-3 км, в океанах до глибини понад 10 км та в атмосфері до висоти близько 20 км.

Маса живої речовини у біосфері становить приблизно 0,25 % всієї її маси. Завдяки інтенсивному розмноженню живої речовини, її дисперсності та високій біогеохімічній активності протягом геологічної історії Землі потенційна зона життя на нашій планеті безперервно розширювалася. Зараз у біосфері описано близько 2 млн. видів організмів, у тому числі 500 тис. видів вищих і нижчих рослин, 1,5 млн. видів тварин, грибів, мікроорганізмів.

У своїй узагальнюючій монографії „Біосфера", опублікованій у 1926 р., В. І. Вернадський так охарактеризував значення організмів у планетарних процесах: „Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери - цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Безперечно, енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінює Сонце у формі променистої енергії, а живі організми, тобто сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, головне - триваючою сотні мільйонів років безперервною зміною поколінь, своїм народженням та розмноженням породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крім біосфери".

За В. І. Вернадським, основними компонентами біосфери є: жива речовина - рослини, тварини та мікроорганізми;

біогенна речовина - органічні та органо-мінеральні продукти, створені живими організмами протягом геологічної історії Землі: кам'яне вугілля, горючі сланці, торф, нафта тощо;

косна речовина - гірські породи неорганічного походження, які є субстратом або середовищем для проживання живих організмів;

біокосна речовина - результат синтезу живої та неживої речовини: мінеральні породи органічного походження, сучасні та викопні грунти, мули (підводні грунти).

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. Внаслідок цього глобальна екосистема почала поступово трансформуватися у трикомпонентну глобальну соціоекосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. Разом з розвитком суспільства зростає антропогенний тиск на навколишнє середовище. У цьому процесі доцільно розрізняти три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми.

На відміну від інших організмів людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічними процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці. За допомогою кам'яних знарядь первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний.

З розвитком суспільства, з утворенням великих суспільних об'єднань (племен, союзів племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам розвитку самого людського суспільства.

4. СТАДІЇ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens(людина розумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистема стала частково функціонально замкненою.

С. М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.

У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури – для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання.

Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. На думку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80 особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин за ціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (Вороновиця І, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених решток мамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тварин за століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колись були джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичні дані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото та срібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частині Анатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е., знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавку міді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобуток золота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5 тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. У першому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південь від Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак на території сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багато родовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецьким металом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн.

У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки.

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток різних ви-дір сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав.

Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типу господарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.

Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочатку стають сировинними колоніями промислове розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використання природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американський дослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався таким колосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. За даними Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовне винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так звані чорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше 114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозія зумовила значну втрату гумусу.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: решебник класс, шпоры по праву, сестринские рефераты.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки