Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата

Нападками на "Друг" з боку москвофільської преси почався скрутний період в історії журналу. "Академический кружок", що мав мало спільного з новою інкарнацією журналу, категорично протестував проти продовження його видання. Певний час Павлик і Франко боролися за відділення "Друга" від "А. К. ", але з арештом Павлика це унеможливилося: на Франка була покладена повна відповідальність за журнал. У вкрай важких умовах йому вдалося видати 6 номерів журналу, останній з яких з'явився 23 травня 1877 року. Після цього на засіданні "Академического кружка" москвофільська його частина, користуючись відсутністю Франка та Белея, ухвалила відібрати журнал у редакційного комітету. Франко одразу ж перейнявся ідеєю створення видання з тією ж, що у "Друга", концепцією, але іншою назвою. Саме листи Драгоманова, присвячені цій темі та баченню нового видання, стали приводом для арешту Франка, Белея, І. Мандичевського, а також повторного ув'язнення Павлика, що знаходився в лікарні. На судовому процесі вони жертовно зізналися і вголос заявили про свої соціалістичні переконання. Першим з них опинився на волі Павлик, і одразу ж почав підготовчу роботу для організації нового видання.

Розділ 2. Нові видання Павлика і Франка: "Громадський друг", "Дзвін", "Молот"

22-річний Іван Франко повернувся зі в'язниці 5 березня 1878 року. Виключений разом із Павликом з університету, з товариства "Просвіта", бойкотований обома таборами галицької інтелігенції, він, поза тим, вже тоді став своєрідним символом передової журналістики. "Ми були студенти філософії, числили на педагогічну кар'єру, а тепер мусили попрощатися з нею і добиватися хліба на разі журналістикою, " - писав Франко.

Новий журнал, кошти на видання якого були частково виділені Драгомановим, називався "Громадський друг", і редакція його складалася з самих Франка та Павлика. Франко не тільки дописував для журналу, а й брав на себе редаґування та кориґування видання. №1 "Громадського друга", що вийшов на початку квітня 1878 року, був невдовзі конфіскований. Та сама для спіткала і №2, а поліційний комісар у неофіційній заяві пообіцяв "розправитися з цими львівськими Бебелями і Лібкнехтами, конфіскувати № 2, 3 4 і так далі... ". Павлик і Франко вирішують змінити назву журналу, який так і не дійшов до читачів, і випускати його у вигляді двомісячника, що він за законом не підлягав би цензурі. Тим часом як Павлика за видання №2 "Громадського друга" було засуджено до 6 місяців ув'язнення, Франко самостійно підготував альманах, який було названо "Дзвін". На початку серпня "Дзвін" був випущений, і, хоча прокуратуру та жандармерію повідомлено про це не було, невдовзі його конфіскували. Кожна конфіскація підтверджувалася судом, що було, сказати б, своєрідною рекламою прогресивної журналістики, позаяк до цих процесів приверталася увага широких мас. Наступну збірку знову складав Франко, а названо її було "Молот", що співвідносилося з програмним для збірки твором "Каменярі". "Молот" було також конфісковано, а Павлик відбув в еміграцію до Швейцарії, побоюючись переслідувань.

Якщо в "Друзі" Франко більше уваги приділяв теоретичним засадам розбудови української нації та переосмисленню ролі інтелігенції та національної еліти, то тепер він з головою занурився у пафос революційної боротьби. Цитуючи його ж власний вислів - "Екстреми ся стрічають" - слід зазначити, що соціалістична лихоманка була нічим не кориснішою за трясовину мовно-правописних дискусії, що затягувала галицьку пресу до 1876 року. "І справді те, - пише Франко, - що в нас тоді привикли були звати "драгоманівщиною", був далеко менше якийсь комплекс позитивних думок та поглядів - філософічних, політичних чи соціальних - а радше отой моральний імпульс, оте "обличення" духовного єства галицького рутенства, отой пекучий сором перед самим собою, що змушував людей шукати нових доріг у житті, працювати над собою". Соціалізм був водночас релігією, світоглядом і ідеологією, що підкорювала людей, спонукаючи їх вести самим їм до кінця не зрозумілу боротьбу. Це стає видно, якщо дещо під іншим кутом зору розглянути той самий вірш "Каменярі". "Моя стріча з Олексою" - нарис Франка, що показує, наскільки дитинним може бути талановитий письменник, намагаючись протягти ідеологію в художню творчість. Ідея оновлення інтелігенції за рахунок осягнення нових ідей, національної консолідації, усвідомлення своєї ролі поступається місцем незрозумілому концепту "революційної інтелігенції".

У "Громадському друзі" у статтях "Доходи й видатки убогого священника" , "Зарібки й життя львівського зецера" Франко спирається на твори Маркса, фактично повторюючи його твердження та ідеї. Революційна лихоманка поряд із неспроможністю реалізуватися в українських виданнях спричинила перехід Франка до польської прогресивної газети "Praca". Позаяк польська преса мала набагато більше пільг та свобод у висловленні найширшого спектру думок, а також набагато менше переслідувалася цензурою, Франко дав волю новим тенденціям своєї журналістської музи. "Czego my chcemy?", "Nauka i jej stanowisko wobec klas pracujacych" та інші статті були просякнуті духом марксизму.

Осмислення теми інтелігенції у Франка-марксиста набуває звичної для соціалістів форми "заперечення старого". Характеризуючи пізніше у статті "З останніх десятиліть ХІХ в. " стан суспільної думки в Галичині та діяльність галицької інтелігенції обох таборів в 70-х роках, Франко прямо писав: "Віддалення інтелігенції від народу, його життя й інтересів було повне. Зарівно українство народовців, як і московство москвофілів було чисто теоретичне. Ані основ конституційного життя, ані азбуки економічної і соціальної науки ніхто не пробував вияснити народові... В Галичині се була пора, коли бачилось, що запанує тип "рутенця"... " "Громадський друг" пішов у сміливу атаку на москвофілів і народовців, розвінчуючи їхні ідейні засади, бездіяльність, колабораціонізм, лояльність до імперського уряду тощо.

Одним з найвизначніших опублікованих в "Громадському друзі" публіцистичних творів була стаття "Критичні письма о галицькій інтелігенції" Франка. Тут він розбиває вщент обидва табори, за його словами, "клерикально-общеруський та ліберально-народовий". Обидві партії Франко характеризує як такі, що мають в основі своїй "лібералізм, або радше буржуазні інстинкти". Зародження цього галицького лібералізму, галицької буржуазної інтелігенції відбулося у 1848 році, під час економічного та політичного перевороту. "В перевороті 1848 року треба шукати джерела нашого лібералізму". Франко таврує буржуазію абсолютно без огляду на те, що саме вона допомогла зберегти та частково відродити українську культуру, і саме буржуазна та клерикальна інтелігенція створила всі передумови для виникнення цієї, нової генерації, що так відчайдушно вдарилася в марксизм. "Галицька буржуазія в особі двох її партій за своєю соціальною природою та класовими тенденціями була таким же зав'язком буржуазії на образ і подобу західноєвропейську, " - заявляє Франко, і зазначає до того, що єдиною своєрідністю буржуазної інтелігенції Галичини, обумовленою своєрідністю самої революції 1848 року в Австрії, яка "радше виглядала на пародію на революцію, аніж на саму революцію", було те, що вона виявилася ще більш нерішучою, консервативною, компромісною та дрібноегоїстичною, ніє західноєвропейська буржуазна інтелігенції. "Наша інтелігенція, на своє нещастя, вчепилася іменно за національне питання, а питання економічні, викликані 1848 роком, лишила зовсім на боці, або старалася повертати їх на користь собі, а не народові". Внаслідок прагнення до "самостійності" народовців та "воссоединения" москвофілів - вузький діапазон діяльності інтелігенції, повна її відірваність від живої дійсності, від потреб народу, мізерні культурні результати, отже фактично - відсутність головних функцій, властивих справжній інтелігенції. "Чи одна партія має верх, чи друга - для народу користь ніяка, " - підсумовує Франко.

Духом розвінчування та викриття обох крил галицької інтелігенції просякнуті і художні твори, розміщені в "Громадському друзі", "Дзвоні" та "Молоті". Натомість "Громадський друг" пропонував наступні зайняття для інтелігенції нового зразка: пильне вивчення соціально-економічного життя народу і піднесення його свідомості шляхом пропаганди європейської науки, в поняття якої вкладалися наукова критика капіталістичного ладу та пропаганда соціалізму. Отже, згідно з Марксовими теоріями, "Громадський друг" покладав саму класову боротьбу на "робучий клас", тим часом як інтелігенція повинна була розхитувати буржуазне суспільство і вкладати в голови простого люду розуміння соціалізму.

Програма діяльності інтелігенції серед народу виступала в журналі не дуже чітко і не зовсім виразно, зводилася до просвіти і науки (дивним чином повертаючи до народницьких гасел), журнал не вказував жодних конкретних шляхів роботи передової інтелігенції серед трудящих. "Громадський друг" дав ідеал інтелігента-борця, сповненого віри в майбутній соціалістичний лад і безмежної відданості народові і ідеї.

Чи є сенс казати, що соціалізм Франко і його товариші взялися пропагувати в Галичині завчасно, а надто необачним було говорити про нього як про річ певну, яка неодмінно ось-ось станеться? На відміну від індустріальної Німеччини та великої, погано склеєної Російської імперії Галичина, сировинний придаток Австро-Угорщини, лояльна і покірлива провінція, весь "робучий клас" якої вичерпувався кількома тисячами ріпників у Бориславі і Дрогобичі (що їх так наполегливо описував Франко в своїх прозових творах), а селянство схильне було вірити в образ "доброго цісаря", не мала жодних передумов до укорінення та зростання соціалістичної революції. Галицькі русини ще не встигли усвідомити себе як націю, тим більше - зрозуміти свою спорідненість з підросійськими українцями, а підняти народ, що не усвідомлює себе народом, на боротьбу... На жаль, за цими примарами Франко ганявся до глибокої старості, то відходячи від української ідеї, то раптом стаючи її палким прихильником, то вихваляючи росіян як "волю, що йде зі Сходу", то стаючи на проєвропейські позиції. І тільки перед самою смертю, лежачи у окупованому росіянами Львові, він нарешті усвідомив хибність своїх молодечих поривань. Втім, і щодо цього можуть бути сумніви.

Можна сказати, що "Громадський друг", "Дзвін" і "Молот" досягли досить вагомих результатів у справі залучення радикально або анархічно настроєної молоді до соціалістичної ідеї. Та побачивши, що усяка спроба видання в подібному ключі буде переслідуватися владою, Франко спрямував свої зусилля на безперечно набагато ціннішу і потрібнішу для українського народу діяльність.

Розділ 3. "Дрібна бібліотека": Франко знайомить Галичину з Європою

Ще з часів реорганізації журналу "Друг" Франко серйозно планував видання серії перекладних творів, метою якої було познайомити українського читача з найкращими зразками світової літератури. У літературних альманахах та журналах Галичини часто публікувалися уривки, а також цілі твори європейських письменників, активно займалася цим і редакція "Друга", але кострубаті переклади на "язичіє", відсутність у авторів перекладацького хисту, а також дилетантський добір творів - усе це давало невтішний результат. Твори російських письменників друкувалися в оригіналі, що робило їх зрозумілими лише для навченого в семінаріях духовенства та для фанатичних москвофілів. Простому народові, міркував Франко, потрібні переклади на живу народну мову. Саме до цієї роботи, знайшовши меценатів, Франко залучає на початку 1879 року представників передової творчої молоді. На пропозицію Белея видання було названо "Дрібною бібліотекою". Першою книжечкою стала брошура "Повісті Еркмана - Шатріана" в перекладі Белея, частково передрукована з "Друга". Одночасно з "Повістями" вийшло оповідання Г. Іванова "Війна за волю" в перекладі Франка. У передмові до нього Франко пише: "Віддавна вже віримо ми в гадку, що вчинимо прислугу землякам, а дальше і вбогій літературі нашій, взявшись видавати дрібними книжечками - "метеликами" - бібліотеку цікавих і добірних творів літературних".

Франко визначив мету "Дрібної бібліотеки" насамперед у вихованні нової ґенерації, а отже омріяної "революційної інтелігенції", і планував орієнтувати її на молодь. Павлик не був із цим згоден, вважаючи, що орієнтуватися треба на простий народ, але згодом перемогла концепція Франка: виховувати з допомогою "Дрібної бібліотеки" з молоді нову, високоосвічену інтелігенцію, яка б понесла потім передові суспільні думки й наукові досягнення в народ. Франко хотів надати "Дрібній бібліотеці" практичного значення в галузі освіти і наполягав, щоб у ній превалювали переклади наукових праць.

"Дрібна бібліотека" друкувалася найпрогресивнішим на той час фонетичним правописом - "драгоманівкою", і тільки деколи - "кулішівкою". Під час роботи над "Дрібною бібліотекою" Франко зблизився з народовською молоддю з "Дружного лихваря", і в цьому гуртку також готувалися до друку переклади.

Серед визначних творів, що стали приступні для галицького читача завдяки "Дрібній бібліотеці", слід назвати містерію "Каїн" Байрона, "Думи і пісні найзнатніших європейських поетів" (все в перекладі Франка), роман "Довбня" Еміля Золя в перекладі О. Рошкевич, а завершувало серію оповідання Франка "На дні". Другу групу видань "Дрібної бібліотеки" складали переклади наукових творів з галузі суспільних та природничих наук, метою яких була популяризація серед широких кіл інтелігенції кращих досягнень передової науки та поширення матеріалістичного світогляду в Західній Україні. Цікава подробиця: у десятому та одинадцятому випусках були опубліковані дві статті бельгійського економіста і публіциста Е. Лавеле у перекладах Франка "Власність ґрунтова і її історія" та "Сільська община в Росії". За збігом обставин саме Лавеле за свою критику "Капіталу" Маркса був підданий анафемі як втілення "ідіотизму буржуазних мислителів". Радянські літературознавці, не змігши приховати цей явний прокол Франка-марксиста, знайшли "виправдання": Франко просто помилився, бо не був ще настільки загартований, щоб відрізнити "правду" від "буржуазної брехні".

В другій половині 1879 року Франко вирішує здійснити своєрідну "експедицію" з метою роз'яснення марксистських ідей серед народовської інтелігенції старшого покоління. Він розміщує у "Правді" свій переклад праці німецького соціаліста Ганса Шеля "Суспільно-політичні сторонництва в Німеччині", що згодом вийшла з передмовою Франка в "Дрібній бібліотеці". Редакція "Правди" намагалася висловити своє ставлення до соціалізму взагалі і Шеля зокрема, на що Франко негайно відреагував статтею "Редакція "Правди" в боротьбі з вітряками", спрямованою на те ж, що і "Критичні письма о галицькій інтелігенції" - викриття і розвінчання. Отже, порозуміння з народовцями не вийшло і в цей раз. "Дрібної бібліотеки" не вистачало для того, щоб в повний голос пропагувати революційні ідеї, і в 1879 році Франко починає роботу, спрямовану на організацію власної газети. Але сталося інакше. Навесні 1880 року Франка було ув'язнено, і, коли за три місяці він вийшов з в'язниці, йому буквально загрожувала голодна смерть. Однодумці зібрали кошти на одну лише книжечку - оповідання "На дні", яке і стало останнім, чотирнадцятим випуском "Дрібної бібліотеки".

"Дрібна бібліотека", безперечно, справила певний вплив на громадську думку, привернувши увагу як молоді, так і старшої інтелігенції до сучасної науки та літератури. Хоча в цей раз грошова скрута та політичні переслідування не дали Франкові продовжити цей проект, згодом він відновив його у вигляді "Наукової бібліотеки" та "Хлопської бібліотеки".

Розділ 4. Франко - редактор журналу "Світ"

Період існування журналу "Світ" - 1881-82 роки - позначений значним послабленням революційного руху радикалів і посиленням їхніх ідейних супротивників, москвофілів і особливо народовців. У 1880 році виникають видання, якім судилося відіграти величезну, чи не вирішальну роль в консолідації галичан: журнал "Зоря" та газета "Діло". Іван Франко співпрацює в "Ділі" - на той час справді передовому виданні, що поставило собі за мету досягти компромісу з москвофілами - як співпрацював і в народовському виданні "Правда", редаґованому тим самим В. Барвінським, до його закриття у 1880 році. Виправдовуючи себе перед Драгомановим та іншими однодумцями, він називав єдиною причиною співпраці в виданнях опонентів жахливу фінансову скруту. Насправді ж Барвінський зробив усе, щоб залучити до створення "Діла" якомога більше молодих прогресивних авторів, в тому числі і з-поміж радикалів.

Народовська, або "українофільська" преса на довгі роки посіла чільне місце за популярністю серед галицьких українців всіх соціальних верств. Проголошений Барвінським курс на порозуміння з представниками інших партій допоміг "Ділу" розширити свою аудиторію за рахунок промосквофільської або промарксистської частини галичан. Щоб конкурувати з народовцями, журналістам-радикалам необхідно було виробити якісно нову концепцію, навчитися поміркованості, переосмислити саму ідею своїх видань.

Інша народовська газета - "Батьківщина" Ю. Романчука - була заснована в 1879 році і досягла великого успіху. Франко високо оцінював редакторську майстерність Романчука та готовність "Батьківщини" йти на компроміс не тільки з політичними опонентами, а з одвічним "супостатом" галицьких українців - поляками. Але "Батьківщина" не оцінила крок назустріч, який у 1881 році зробили Павлик та Драгоманов, запропонувавши виданню співпрацю. Романчук відмовив, пояснивши це розбіжністю у політичних поглядах. Сам Франко, хоч оцінював "Батьківщину" позитивно, всіляко відраджував Павлика від спроб єднання з народовцями.

Отже, з кінця 1879 року Франко плекав нові плани щодо видання газети. Ним була написана програма видання, названого "Новою основою". Програма ця була, за сформованою вже традицією, складена здебільшого з "розвінчування та викриття" народовської та москвофільської преси. Але з листів Франка до Павлика та Драгоманова, з його власних нотаток збирається цілісний образ справді доволі прогресивного видання, яке, незважаючи на вимушену стриманість (для замирення з цензурою), служило б для реалізації та принесенню в маси Франкових вже набагато більш зрілих та самостійних ідей. "Нехай думки, котрі заступати буде "Нова основа", розходяться всюди, нехай вкорінюються в усіх головах, нехай стають справді основою для вироблення ясних, поступових переконань, основою для викликання нового, живішого руху умислового у нас, для духовного з'єднання, для спільної праці цілої інтелігенції для народу!"

Одначе дозволу на видання газети Франко не отримав. Приводом до цього було те, що він не мав 24 років і відповідно до нового закону про пресу не міг бути редактором, так само як і Іван Белей та Михайло Павлик. Спершу підставною особою-редактором погодився бути студент Степан Жидовський, але, побачивши, що в програмі "Нової основи" поліція підкреслила червоним "принцип колективізму", злякався і відмовився. Белей і Терлецький радили відкласти видання "Нової основи" до наступного року, Франко ж наполягав на тому, що необхідно виконати обіцянки (позаяк "Нова основа" була широко розрекламована серед прорадикальної молоді). Кошти на видання газети з великим трудом випрошувалися Франком у Великій Україні. Драгоманов на цей раз видання не підтримав, і ані порад, ані допомоги від нього Франко не діждався.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинения по русскому языку, сочинение, решебник по русскому.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки