Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата

У 1879 і 1880 роках видання "Нової основи" було неможливе. Франко, потерпаючи від страшної скрути, спершу вступає до війська, а в березня 1880 року потрапляє до в'язниці, звідки виходить лише у червні. Тяжко хворий, Франко до осені лікується в рідному селі, а в жовтні, повернувшися до Львова, з новими силами відновлює діяльність з видання радикального видання.

Було вирішено видавати щомісячний журнал (до концепції власне газети "Нова основа" більше не поверталися), відповідальним редактором якого став Іван Белей, а названо його було "Світ". Фактичним редактором був Франко. Практичною метою журналу "Світ" було, як писав Франко в одному з листів до Драгоманова в листопаді 1880 року, було "спричинитися до збудження і піддержання живішого руху серед молодіжі і навіть серед люду". Теперішню поміркованість Франка неможливо й порівняти з юнацьким запалом 1878 року. "Соціалістів в Галичині так мало, вони так розсипані і запуджені, що поки що годі й думати о якій-небудь організації між ними. І до такої організації не швидко й дійже, хоч тепер може надіятися печатним словом хоть що то повернути людей в той бік". Це зовсім не той Франко, що був упевнений у скорій і легкій перемозі марксизму в Галичині і в цілому світі.   

Від початку за задумом Франка редакція "літературно-науково-політичної часописі", якою проголошений був "Світ", була розділена на багато відділів, "департаментів", кожен з яких мав редагувати відповідний відділ газети. Але, виправдавши найгірші сподівання Павлика, студенти, на чию совість було віддано більшість департаментів, не виправдали довіри редакторів, а Драгоманов і зовсім відмовився від запропонованого йому історичного департаменту. Відтак Франко та Белей з декількома студентами мусили самі виконувати цю титанічну роботу.

Журнал справді був надзвичайно демократичним, в ньому, як писав сам Франко, вперше зустрілися галицькі українці, "малороси" та українські емігранти: Белей, Франко, Терлецький, О. Кониський, Б. Грінченко, Драгоманов, Ф. Вовк. Одначе саме в "Світі" роль Франка була надзвичайно великою. Приблизно 6/10 обсягу всіх випусків "Світу" (у січня 1881-вересні 1882 вийшов 21 номер) займали твори Франка. В усіх без винятку випусках "Світу" друкувалася по частинах повість "Борислав сміється", також було опубліковане Франкове оповідання "Добрий заробок". Інші літературні твори, публіковані у "Світі", зокрема нариси О. Кониського, виглядали дуже слабко в порівнянні з Франковими. Усю величезну редакторську роботу Франко провадив, знаходячися в Нагуєвичах.

Видання "Світу" було суцільною кризою: наклади 250-300 екземплярів, постійні позички та тисячні борги, випрошування грошей у східноукраїнських однодумців. Франко, знаходячися в страшній матеріальній скруті, водночас відмовив Кулішеві, що запропонував йому спонсорувати "Світ", що ідейно став би його, Кулішевим, виданням. Франко продовжував співпрацювати в польській газеті "Praca", вкладаючи у "Світ" всі отримані гонорари.

Якщо в "Громадському друзі" промарксистські виступи Франка виглядали схожими на маніфести, то у "Світі" вони набагато поміркованіші, тема робітничого класу осмислюється, як правило, через художні твори (продовження "Бориславського циклу") та філософсько-економічні дописи на кшталт "Мислей о еволюції в історії людськості", де марксизм єднався з доволі слушними власними теоріями Франка.

Відносини між інтелігенцією та іншими суспільними верствами, а також роль інтелігенції в суспільстві залишалися одним з лейтмотивів Франкового видання. На відміну від попередніх видань, основним зайняттям яких було викриття в дусі "Писем о галицькій інтелігенції", "Світ" присвячував набагато більше уваги конкретній програмі дій передової інтелігенції та шляхам її реалізації. Особливо в цьому плані прикметні статті Франка "Чи вертатись нам до народу?", "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва", "Чи ми хоч тепер прокинемось?". Одначе брак "викриття та розвінчування" здавався недоліком "Світу" Франковим товаришам: Павликові, Белею та Драгоманову, які дорікали Франкові за "неувагу до життя галицької громадськості". Белей продовжував викривальну лінію у статтях "В один час", "Про послідній вибір посла до ради державної" тощо, в яких постраждали як москвофіли, чия діяльність справді набула деяких геть кумедних рис (на кшталт урочистих поїздок до російського нумізматичного товариства), так і найпрогресивніші на той час народовці.

Найсерйозніша спроба задуматися над інтелігенцією в контексті сучасності була здійснена Франком у власній передмові до "Фауста" Ґете, що виходив накладом "Світу". Говорячи про відсутність поступової реалістичної літератури в Галичині, він пише: "Винна вся інтелігенція, котра в своїм безмежнім засліпленні зве себе народом, суспільністю: "Ми народ!", "Ми герої!" Адже ж будьте ласкаві, добродії, зважити, що ви ж не то не народ, а навіть не частина народу. Рука - частина тіла; відітни руку, тіло не зможе працювати. А ви що? Якої діяльності не міг би виконувати народ - той правдивий народ - люд, той "великий незнайомець", якби вас не було? Оскільки гірше жилося б йому? А може обернути те питання і спитати, оскільки ліпше? Не забувайте, добродії ласкаві, що сяк, чи так, а ви все-таки паразити на його тілі, їдці, не робітники, п'явки, не герої". Також у статті "Чи вертатись нам до народу", написаній як відповідь до заклику священника Наумовича інтелігенції повертатися "назад до народу, вчити його віри та любові", читаємо: "І коли ви вернетесь до народа тільки з любов'ю, коли взамін за його хліб, котрим він вас кормить, взамін за його працю принесете йому тільки "чисті" обряди східної церкви, а хоть би й саме Євангеліє Христове, то чи не думаєте, що тими "преєстественними благами" зарадите конкретній біді народа?" Далі Франко робить висновок, що є досить знаковим для нашого дослідження: "У нас нема інтелігенції. У нас є тисячі людей письменних, але інтелігенції нема. "

У журналі "Світ", як ніде досі у Франкових дописах, постає образ інтелігенції не як "слуг" народу, а радше проводирів, аванґарду нації, що мусить відповідати поставленому журналом гаслу "Наперед з народом!". "Інтелігенція повинна бути передовсім бути інтелігенцією, повинна бути громадою людей з широким образованням, з виробленим характером, з щирим чуттям до народу, а відтак інтелігенція повинна зідентифікуватися, злитися з народом, стати серед нього як брат, як рівний, як свій, стати для нього адвокатом, лікарем, вчителем, порадником, показчиком в ділах господарських і добрим сусідом та помічником в усякій нужді. Інтелігенція повинна жити з народом і між народом не як окрема верства, але як невідлучна частина народу. Вона повинна не моральними попівськими науками, але власним життям, власною працею бути приміром народові. Повинна, як та культурна і освітня закваска, пройняти весь організм народу і привести його до живішого руху, до поступового зросту. Та тільки ж такого зросту ніколи не буде, коли інтелігенція схоче іти в народ тільки з євангелієм та любов'ю. На практичні нужди треба практичних способів. Весь засіб знання, сили, науки, смілості і енергії повинен бути використаний в службі народній. Всі нові думки, нові ідей, нові винахідки людського розуму, все, що прояснює людський світогляд, влегшує людську працю, ущасливлює людське життя, все, що йде до світла, вільності, щастя, повинна та інтелігенція, мов чужеземну, але сильну рослину пересаджувати сквапно на наше поле, защеплювати пильно в серця і поняття нашого народу. Вона повинна вести його з поступом часу, повинна вчити його вільнодумства на полі релігійному, правдивій гуманності на полі етичному, дружності й асоціації на полі економічному. Вона повинна вести народ наперед, піднімати його до себе, а не вертатись до нього назад. Се наша рада, рада молодого покоління, але се також тільки один з радикальних ліків на нашу нужду... Се лік повільно діючий. Але коли б показалася потреба швидше діючих ліків, то від них інтелігенція не повинна оступатися, бо... на тяжку недугу треба радикального ліку. "

В цілому цей погляд справді є надзвичайно прогресивним. Для порівняння наведімо цитати з "Діла", яке визначало завданням інтелігенції "боронити наш народ від всякого винародовлення, будити почуття руської народності в найширших кругах, домагатися згоди й єдності всіх русинів для боротьби з недругами - хитрим євреєм і гордим ляхом, рятувати дорогі останки нашої батьківщини".

Але загальна слушність та гуманність Франкових роздумів щодо ролі інтелігенції не означає відсутність в них революційно-марксистського підтексту. Адже найпершим завданням нової інтелігенції він вважає "приготувати будущих робітників коло поступового двигнення народу, приготувати ту широко образовану, твердої волі громаду, котра зможе те тільки з щирими чуттями піти в народ, але заразом зможе сильними руками порятувати його... " Ніяких планів щодо порятунку українського народу (від Австро-Угорщини? Польщі? Самого себе?), окрім загальних марксистських теорій, Франко і його товариші не плекали.

Ще одна позиція, що фарбує у сумнівний колір нову Франкову програму розвитку інтелігенції: одним з її головних завдань він вважає роз'яснення народові, "як можна уладити господарську асоціацію". Комуністичні догми Марксового вчення були настільки недоречні у історичному та соціальному контексті Галичини 1881-82 року, що навіть сам Франко, говорячи про статтю, що містила наведену цитату, писав: "Будую піраміду з болота".

Як уже було зазначено, "Світ" за самою атмосферою свого видання був кризовим журналом. Раз у раз матеріали, що в ньому публікувалися, ставали дедалі менш приступними для звичайного читача, Белей, безсилий під час відсутності Франка, допускав до друку статті, що радше були глибокими академічними розвідками, а не науково-популярними творами. Зрештою "Світ" дійшов до свого логічного завершення, Белей перейшов на більш "хлібне" місце в газету "Діло", і та якісно нова для Галичини преса, яку радянська критика звала "революційно-демократичною", замовкла на вісім років. У 1886 році Франко планував, як логічне продовження "Друга" - "Громадського друга" - "Дзвона" - "Молота" - "Світу", розпочати видання журналу "Поступ", але цьому завадила фінансова та політична ситуація. У 1882-1890 роках Франко займається літературною творчістю, за його сприянням виходять альманахи "Ватра" (ред. В. Лукич), "Перший вінок" (ред. Н. Кобринська та О. Пчілка), збірка "Веселка", матеріали для якої на прохання Франка зібрали київські студенти. Як це зазвичай бувало в Україні ХІХ століття, альманахи стали простим способом продовження журналістської діяльності без відповідальності, яку накладає на редакцію періодичне видання.

Розділ 5. Франко і видання русько-української радикальної партії

У 1889-1890 роках завдяки політиці замирення та порозуміння, що її провадили лідери народовської партії Барвінський, Романчук, Вахнянин та інші, в Галичині відбувається значне національне піднесення. Пішовши на компроміс з австрійськими та польськими властями, народовці добилися надання українцям права відкривати власні школи та магазини та займати державні посади, а також створювати власні політичні партії. Поступкою з боку народовців (і неабиякою!) було припинення усякої ворожнечі щодо поляків та обіцянка вплинути в такому ж дусі на народ та українську інтелігенцію. Це був прогресивний крок, який гаряче підтримала громадськість ("ліберально-буржуазна", в інтерпретації марксистів) в обох Українах. Успіх народовців у цій акції, що мала назву "нова ера", обіцяв в недалекому майбутньому їхній повний тріумф на суспільно-політичній царині. Отже, в галицькому суспільстві закономірно заворушилися політичні опоненти народовців - радикали.

Русько-українська радикальна партія, заснована у 1890 році, була однією з сфер діяльності Франка, які радянською наукою або замовчувалися, або виправдовувалися "ідейними помилками" або непричетністю Франка до подальшої долі партії (яка проіснувала до 1939 року). Адже в порівнянні з поглядами Франка кінця 1870-х років це був різкий ухил від марксистської лінії. Партія називалася "хлопською", хоч організована була практично без участі селян; до неї ввійшла радикально налаштована інтелігенція, а також представники інших політичних платформ, яких об'єднувало одне: протест прости "нової ери". Отже, маємо партію, створену "в знак протесту". Одначе був проголошений курс орієнтації на селянство, і основним зайняттям радикальної партії була агітація проти "нової ери" серед простого народу.

1 січня 1890 року Франко та Павлик організували журнал "Народ", що проіснував рекордно довгий для видань радикалів час - п'ять з половиною років. "Народ" був "журналом громадсько-політичним і почасти науково-популярним". Художній літературі в журналі відводилося мало місця (позаяк тепер у радикалів була конкретна мета, конкретний противник, отже, пропаганда та агітація вимагали докладання набагато більших сил). На третьому році видання художня література з "Народу" зникла зовсім: це було практично перше видання в Україні, що стало повністю публіцистичним.

Кожен номер журналу відкривався передовою статтею, написаною кимось з членів редакції (відповідальним редактором був Франко, видавцем - Павлик). В журналі друкувалися, крім них, Леся Українка, П. Грабовський, В. Стефаник, Н. Кобринська, Л. Мартович, О. Кобилянська тощо. Крім того, виправдовуючи свою орієнтацію на "хлопство", радикали запросили до співпраці кореспондентів з-поміж селян. У перші роки свого існування "Народ" дуже часто публікував листи та кореспонденції селян (до того ж деякі з них за освіченістю не відставали від міщанської інтелігенції), та згодом покинули, бо ці публікації були доволі низькоякісні і слугували мішенню для постійних нападок та знущань з боку опонентів. Крім того, "Народ" одразу ж накликав гнів австрійських властей та крупних торгівельних фірм, критикуючи нову тенденцію, що приносила капіталістам великі прибутки: еміграцію галичан до Америки.

Тема інтелігенції в "Народі" була далеко не провідною. У статтях "Як би нам в біді рятуватися", "Що таке громада і чим би вона повинна бути" Франко повторює відомі вже нам думки щодо призначення інтелігенції, служіння народові тощо. У 1892-94 роках Франко жив у Відні, закінчуючи свою докторську дисертацію, і майже не співпрацював у "Народі", що негативно відбилося на змісті журналу. Водночас радикали за відсутності Франка не змогли дати раду внутрішньопартійним суперечкам, "Народ" перенасичувався просоціалістичними публікаціями (чого не припустив би обережний Франко), і зрештою у серпні 1883 року під загрозою закриття журнал мусив зректися зв'язку з радикальною партією. Тепер він звався просто "русько-українська часопись". Журнал вочевидь вже не міг задовільнити інтересів Франка-редактора і Франка-публіциста, тому, повернувшися до Львова восени 1894 року, він розпочинає видання більш літературного, ніж політичного, журналу "Житє і слово", редактором якого був сам. У "Народі" Франко продовжував вести розділ "Сучасна хроніка", де з'являються його статті "Камінь преткновенія", "Два з'їзди", "Вари воду, вода буде" тощо.

Одночасно з "Народом" радикальна партія почала в 1891 році видавати газету "Хлібороб", що вона, на відміну від "Народу", справді досягла доволі високої популярності саме серед простого народу, себто селян. Уже в "Запрошенні до передплати" було зазначено: теоретичні питання в "Хліборобі" підніматися не будуть, в висвітлюватиме практичні справи в житті трудящих. Згодом видання "Хлібороба" було перенесене зі Львова до Коломиї. Редакторами були Франко, Павлик та представники "нової інтелігенції" С. Данилович, І. Герасимович тощо.

Мова, тематика, проблематика "Хлібороба" абсолютно відповідала його аудиторії, кожен випуск містив заклик "Ширити "Хлібороб" від хати до хати, від села до села!" Вперше в історії радикальної преси Франкові і компанії вдалося досягти того, що без особливого труда вдавалося протягом останніх десятиліть народовським, просвітянським газетам. На початку 1895 року наклад "Хлібороба" зріс до 1000 примірників (що було невеликою і навіть смішною кількістю в порівнянні з накладами "Діла" або інших популярних народовських газет, проте великим досягненням в порівнянні з 250-300 екземплярами "Народу"). Селянські дописи друкувалися на сторінках "Хлібороба" аж до завершення його видання, публіцистичні статті мали здебільшого агітаційний або пропагандистський характер. "Хлібороб" провадив справді корисну роз'яснювальну роботу, розкриваючи перед селянами їхні справжні права та можливості. У "Хліборобі" активно брав участь Василь Стефаник. Газета викликала занепокоєння та протест у духовенства, політичних опонентів та загрожувала своїм можливим впливом на перебіг виборів до австрійського сейму.

Одначе Франко, втомлений політичною боротьбою та дріб'язковими суперечками між різними угрупованнями в радикальній партії, прагнув відійти від політики.

Розділ 6. Видання Франком журналу "Житє і слово". "Літературно-науковий вісник" та роль у ньому Франка.

Іван Франко ніколи не був тільки політиком або тільки марксистом, як не був він і виключно поетом або письменником. Видання чисто політичних журналів і газет, де навіть не було відділів художньої літератури, гнітило Франка. Він прагнув до відновлення просвітницької діяльності, пам'ятаючи, що видання "Дрібної бібліотеки" мало набагато більший практичний результат в плані впливу на галицьке суспільство, аніж будь-який пропагандистський журнал чи газета. Восени 1893 року, будучи у Відні, Франко працює над програмою журналу, назва якого була запропонована Драгомановим: "Житє і слово". Журнал повинен був виходити раз на 2 місяці, обсягом 10 аркушів. Половину місця в часописі відводилося белетристиці, оригінальній і перекладній, критичним статтям та історико-літературним матеріалам. Другу половину журналу Франко думав надати фольклорному матеріалові: статтям з теорії фольклору, зразкам народної творчості. Проектувалося розповсюдження журналу також у Великій Україні.

У грудні 1893 року був надрукований перший номер. Незважаючи на постійну фінансову скруту, "Житє і слово" виходило регулярно. Наклад його був невеликий - в середньому 500 примірників, журнал був збитковий, і Франко був вимушений займатися випрошуванням пожертов серед своїх численних дописувачів, здебільшого у Східній Україні.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: сочинения по русскому языку, сочинение, решебник по русскому.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки