Державне регулювання економіки

Категория реферата: Рефераты по экономической теории
Теги реферата: шпаргалки по уголовному, реферат металлы
Добавил(а) на сайт: Лозанов.

-соціальна політика;

-державне регулювання ціноутворення;

- зовнішньоекономічне регулювання.

Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Самостійним комплексним інструментом ГРЭ є державний сектор в економіці. Основні економічні средства-это:

- регулювання дисконтної ставка ( дисконтна політика, здійснювана центральним банком )

- встановлення і зміна розмірів мінімальних резер- вов, котрі фінансові інститути країни зобов'язана хра- нитка в центральному банку

-операції державних заснувань на ринку цінних паперів, такі як емісія державних зобов'язань, торгівля ними і погашення.
За допомогою цих інструментів держава ринеться змінити співвідношення попиту і пропозиції на фінансовому ринку в потрібному напрямку. Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами бюджетної політики.

Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг.
Податки в ГРЭ грають дві ролі: а) це головне джерело фінансування державних витрат б) це інструмент регулювання. Тому що в задачу державних бюджетних органів входить не просто оподаткувати податками джерела надходження, але і створити тонкий механізм впливу на господарське поводження.

Особливе місце серед засобів ГРЭ, здійснюваних за допомогою податків, займає прискорене амортизаційне списання основного капіталу і пов'язані з ним утворення і реалізація схованих резервів, здійснювані в рамках дозволи
Міністерства фінансів. Прискорене амортизаційне списання основного капіталу в сучасних умовах є головним засобом стимулювання накопичення, структурних змін в економіці і важливому інструменті впливу на господарський цикл, зайнятість. Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулюючі органи визначають ту частину чистої прибули, що може бути звільнена від сплати податків шляхом вмикання у витрати виробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд для фінансування надалі нових капіталовкладень. Норми амортизації регулярно публікуються.
Перед нами сильний важіль державного регулювання інвестиція-звільнення прибутків від податків, укриття їх в амортизаційному фонді і примусовому використанні для нових капіталовкладень. Ефект прискореного списання основного капіталу має ще ряд наслідків. Додаткове скорочення частки податків у прибутку за рахунок того, що в міру зменшення балансового прибутку її оподатковування через прогресивний характер податкових ставок скорочується. Прискорене списання призводить до відриву балансової вартості основних засобів від їхньої реальної ціни.

Варіювання норм прискореного амортизаційного списання основного капіталу широко використовується у всіх розвитих країнах як засіб державної кон'юнктури і структурної політики, а також для стимулювання наукових досліджень і впровадження їхніх результатів у виробництво. Ефект амортизаційних відрахувань добре заметен у роки сприятливої кон'юнктури, коли період спаду і криз слабшає. Пільги по прискореному амортизаційному списанню рівнозначні скороченню надходжень від податків із прибутків у державний бюджет. Результатом може бути підвищення інших податків або ріст державної заборгованості. У якості інструментів державного регулювання використовуються і витрати бюджету на господарські цілі. Це можуть бути державні кредити, субсидії, а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі.

Державні капіталовкладення здійснюються значною мірою в державному секторі економіки, що грає важливу роль у ГРЭ. Державний сектор містить у собі комплекс господарських об'єктів, цілком або цілком приналежній державі, функціонування котрих завжди вигідно для економіки країни, але не вигідно з погляду приватного капіталу. У цілому державний сектор-это об'єкти інфраструктури, що в основному не рентабельні, а також підприємства в сировинних і енергетичних галузях, де потребуваються величезні інвестиції, а оборотність капіталу повільна. Частина державного сектора- это пакети акцій змішаних приватних-державних компаній. Існування в умовах ринкового господарства секторів, що у своїй діяльності керуються засадами, що відрізняються від принципів приватних фірм, дозволяє використовувати ГС для рішення загальнодержавних задач. Активно використовується ГС як засіб
ГРЭ. У умовах погіршення кон'юнктури, коли приватні капіталовкладення скорочуються, інвестиції в ГС ростуть. У такий спосіб держава ринеться протидіяти спасу виробництва і росту безробіття. ГС грає помітну роль у державній структурної політика. Держава створює нові об'єкти або розширює старі в тих галузях, куди приватний капітал перетікає недостатньо.
Державні фірми займаються і зовнішньою торгівлею, вивозом капіталу за рубіж. ГС служить підвищенням ефективності народного господарства в цілому і є одним з інструментів перерозподілу ВВП.

Також здійснюється і зовнішньоекономічне регулювання. Це міри стимулювання експорту товарів, послуг, капіталів, науково-технічного досвіду. Кредитування експорту, гарантирование експортних кредитів і інвестицій за рубежем, введення або скасування мит у зовнішній торгівлі; заходи для притягнення або обмеження доступу іноземного капіталу в економіку країни, притягнення в країну іноземної робочої сили, участь у міжнародних економічних організаціях, інтеграційних міждержавних об'єднаннях. Окремі інструменти державного економічної політики можуть употреблятся в різноманітних цілях, у різних сполученнях і з різною інтенсивністю. У залежності від характеру цілей буде змінюватися місце того або іншого інструмента в арсеналі засобів ГРЭ в конкретний період.

Державне економічне програмування.

Вищою формою ГРЭ є державне економічне програмування. Його задача- комплексное використання в глобальних цілях всіх елементів ГРЭ. В міру ускладнення задач стали формулювати короткострокові, середньострокові і довгострокові задачі, визначати порядок їхній рішення й органи, відповідальні за виконання цих рішення, виділяти необхідні засоби і визначати порядок фінансування. Об'єктами таких цільових програм звичайно є галузі; регіони; соціальна сфера; різноманітні напрямки наукових досліджень. Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові общеэкокномические програми складаються, як правило, на п'ять років із щорічним продовженням на один рік. Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, в умовах кризи, масового безробіття, великої інфляції. Здійснюються вони, як правило, засобами адміністративного регулювання. Практично у всіх країнах із ринковою економікою здійснюються цільові програми. Це, приміром, приватизація нових земель Східної Німеччини після приєднання до ФРН. Суб'єктами економічного програмування є державні заснування, відповідальні за упорядкування програм, їхній здійснення і контроль над ними. Програми розробляються спеціальним державним органом або міністерствами економіки і фінансів.
Міністерство фінансів також розробляє план фінансування програми. До розробки програм також широко залучаються представники центрального банки, спілки підприємців, торгово-промислові палати, профспілки. Програма і фінансовий план щорічно затверджуються парламентом. Державне економічне програмування є достатньо ефективним при рішення ряду господарських задач.
У умовах ринкової економіки програмування може бути тільки індикативним, тобто носити цільовий рекомендаційно-стимулюючий характер, проте воно є ефективним засобом рішення господарських задач різного рівня. Як правило програми забезпечують соціально-економічний розвиток у бажаному напрямку.
Програмування дозволятити використовувати всі засоби ГРЭ й уникнути суперечливості і несогласованности регулюючих заходів окремих державних органів. Державне фінансове стимулювання, замовлення і закупівлі в рамках економічних програм роблять помітний і нерівномірний вплив на конкурентноздатність окремих підприємств, положення галузей, регіонів, соціальних груп і викликають опори тих, чиї інтереси були защемлені. Тому на державні органи, що програмують, надається усілякий вплив, що відбиває суперечливі інтереси окремих груп.

Механізм державного регулювання політики цін.

Ціни є об'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави. Ціни є однієї з критичних точок економічного і соціально-політичного життя, де зштовхуються інтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів.
Вплив на ціни служить глобальним цілям ГРЭ, цілям кон'юнктури і структурної політики, боротьбі з інфляцією, посилення національної конкурентноздатності на світових ринках і зм'якшенню соціальної напруженості. Вплив державного економічної політики на інші об'єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесах формування цін. Конкретні акції в області цін можуть мати короткострокові або навіть екстрені цілі, що можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншими цілями, але вони завжди служать генеральної цілі державного регулювання-оптимізація темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізації соціальної системи.

Класична політична економія розглядала ціни, що укладаються вільно на ринку, як головний елемент механізму підтримки рівноваги між попитом і пропозицією. Тарифи на послуги державних залізниць, пошти, телеграфу, продаж продовольства з державних запасів у неврожайні роки, митна політика і непряме оподатковування, що істотно впливає на внутрішні ціни,-от не повний перелік мір державного регулювання цін. Спроби регулювати ціни в умовах інфляції і кризи шляхом зовнішньоторговельної політики виявилися неспроможними. До середини 30-х років у багатьох розвитих країнах із ринковою економікою були прийняті закони, що надають державі повноваження по впливі на ціни, аж до їхнього заморожування, і державні заходи щодо впливу на ціни стали складовим елементом ГРЭ. Державні заходи щодо регулювання цін можуть носити законодавчий, адміністративний і судовий характер. Прийняті парламентами закони створюють правову основу відношень між господарськими суб'єктами, а також між ними і державою в сфері ціноутворення. Комплекс цих законів являє собою цінове право. На основі цього права уповноважені державні органи здійснюють адміністративну діяльність по регулюванню цін. Заходи щодо регулювання цін здійснюють міністерства економіки, фінансів і центральний банк. У кожній країні при уряді існують експертні комітети, куди входять відомі спеціалісти.
Комітети покликані консультувати державні органи з питань цін і виражати свою думку з приводу цінових законопроектів.

Спостереження і вплив на ціни.

Спостереження за цінами є первинною формою державної активності в цій області. В даний час спостереження за цінами є основою , на якій базуються всі державні акції в цій області. Спостереженням за цінами займаються центральні статистичні керування. Самостійні дослідження прямування цін часто проводять науково-дослідні центри профспілок, спеціальні комісії з завдань міжнародних організацій.

Головна ціль спостереження за цінами з боку державних органів і соціальних партнер-вимір росту вартості життя для визначення індексу щорічного номінального підвищення заробітної плати і пенсій, а також для з'ясовування впливу росту цін на витрати виробництва і національної конкурентноздатності. Держава може впливати на ціни, вводячи або отменяя кількісні і митні обмеження в зовнішній торгівлі, вступаючи в інтеграційні спілки, змінюючи дисконтну ставка, варіюючи податки, здійснюючи емісію грошей. Непрямий вплив на ціни роблять, по-существу, усі державні регулюючі акції, якої б цілі вони ні служили.

Державне втручання здійснюється шляхом санкціонованого урядовими органами завищення витрат виробництва через вмикання в собівартість завищених амортизаційних списань і відрахування в інші фонди. У результаті цього в цілих галузях виникають ситуації, коли “ витрати підпирають ціну “, тобто розрахункові ( а не дійсні ) витрати виробництва надаються на всіх підприємствах галузі в результаті объявленых урядом пільг настільки високі, що підвищення цін стає разумеющимся явищем, а тому що пільги поширюються на всю галузь, то внутрішньогалузева конкуренція в умовах сприятливої кон'юнктури не може бути достатньою перешкодою для росту цін.

Прямим державним втручанням у процес ціноутворення є державна політика встановлення цін на так називані акцизні товари. Безпосередній вплив на формування цін роблять державні субсидії. Один із видів таких субсидий- ценовые-предусматривает зниження цін шляхом спеціальних доплат виробнику або споживачу. Прямий вплив на ціни і лідерство в цінах має місце в галузях, де частка держави в споживанні товарів і послуг значна, наприклад, у військових галузях промисловості, у ряді подотраслей будівництва.
Урядові органи, приходячи постійними покупцями або замовниками визначених видів товарів і послуг у приватних фірм, установлюють за домовленістю з партнерами “конкретні ціни”, що стають потім базовими цінами для галузі.

Ефективним засобом регулювання цін является податок із додаткової вартості. Цей податок виробники включають у ціну товару або послуги, і диференційовані зміни ставок цього податку безпосередньо впливають на ціни.
Особливим напрямком ГЭП є державний вплив на зовнішньоторговельні ціни.
Державне заохочення експорту, звільнення експортів від податків , а в деяких країнах -експортні субсидії, надання пільгових кредитів і транспортних тарифів істотно відбиваються на умовах цінової конкуренції на світовому ринку.

Встановлення фіксованих цін на товари і послуги.

Встановлення цін на мінеральну сировину, що добувається в державних шахтах, на електроенергію з державних електростанцій і залізничний, поштово- телеграфні тариф-приклад фіксації цін на товари і послуги госсектора. Ці штучно занижені ціни і тарифи сприяють зниженню витрат виробництва в приватному господарстві і підвищенню національної конкурентноздатності за рахунок штучно зниженої рентабельності або дефіцитності цих об'єктів державної власності. Фіксація цін або встановлення меж їхній підвищення в недержавному секторе-типичное засіб адміністративного господарського регулювання. Застосовується воно рідко і, як правило, в умовах ринкового господарства є неефективним у довгостроковому і навіть середньостроковому аспекті. Використовується частіше усього у виняткових випадках у якості засоби ослаблення соціальної напруженості. Контроль над цінами на визначені види товарів здійснюється національними органами.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки