Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Зустрічний позов - самостійна вимога відповідача до позивача пред’явлена в суд для одночасного і об’єднаного розгляду по справі по позову позивача. Оскільки позов відповідача характеризується в якості зустрічного позову, вимогу позивача прийнято називати в даному випадку первісною. Вимога відповідача може бути прийнята для об’єднаного розгляду першоначального позову тільки в трьох випадках, прямо передбачаючих законом: якщо зустрічна вимога направлена залік первісної вимоги. Залік має місце, коли обидва позова носять майновий характер. Якщо ціна зустрічного позову вища, чим у первісного, суд проводячи взаємне погашення їх, стягне на користь відповідача лише неотриману суму. Аналогічним шляхом суд вирішить, якщо ціна первісного позову позову буде вища ціни зустрічного, присудивши позивачу суму, яка складає різницю в ціні позовів.
При однаковій ціні обох вимог суд проводить взаємозалік, не присуджуючи будь-яких сум ні одній із сторін. Процесуальна економія, яка досягається в результаті розгляду таких вимог підлягаючих заліку, проявляється в стадії виконання. При окремому розгляді таких вимог спочатку по виконавчому листі буде стягнута сума, яка вимагається позивачем. А потім пройде фактично зворотнє стягнення по вимозі відповідача. При спільному ж розгляді позові, між якими можливий залік буде виданий один виконавчий лист в користь стягувача, ніякої взаємної передечі грошових коштів не буде.
Однак прийняти до розгляду в одному процесі з первісній зустрічній вимозі по мотиву можливого їх заліку- право, а не обов’язок суду. В якості вимог, направлених на залік, достатньо привести одне з типових умов договору оренди нежилого приміщення. Орендар вправі вимагати заліку в орендну плату сум, які були витрачені по покращенню орендуємого приміщення;

Якщо задоволення зустрічного позову виключається повністю або в частині задоволення первісного позову. В даному випадку зустрічна вимога направлена на повну чи частковий підрив основи первісної вимоги, по своєму характеру взаємовиключаючи один одного. Їх окремий розгляд неможливий, поскільки це потягло б винесення протирічущих один одному рішень і порушення правила преюдикційності. Одне з такиз вимлг чи вони рбидва носять немайновий характер. Найбільш типовим з прикладів зустрічного позову, які пре’являються по вказному підставі, пред’являються
:

. позов про стягнення аліментів і зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини в оргаргах РАГСу

. позов про розподіл жилої площі і зустрічний позов про визнання первісного позивача втратившого право на жилу площу.

Суд зобов’язаний прийняти подібні вимоги до об’єднаного розгляду і винести по ним одне з рішень: якщо між зустрічним і першочерговим позовами має місце взаємний зв’язок і їх спільний розгляд приведе до більш швидкому та правильному розв’язанні спору, тут все залежить від суду- чи визнає він за необхідність взаємні вимоги чи ні. На момент прийняття зустрічного позову дуже важко припустити до якого результату приведе процес, зовсім не виключено його ускладнення і затягування, винесення неправильного рішення. На практиці судді підходять обережно до такого об’єднання позовів, що звичайно закономірно. В якості прикладу застосування вказаного приводу (підстави) для прийняття зустрічного позову можна назвати випадок розгляду справи про розірваня шлюбу вимог відповідача про стягнення з позивача аліментів і про розподіл спільного майна.

Зустрічний позов може бути пред’явлений до постанови рішення по первісному позову, практично - до виходу суда в нарадчу кімнату для винесення рішення. Пред’являється він по загальним правилам: подається в суд позовну заяву з дотриманням вимог, передбаченими ст.140 ЦПК, заява оплачується держмитом. Прийняття зустрічного позову оформляється ухвалою судді. Підсудність зустрічного позову обумовлена його зв’язком з первіснии позовом, внаслідок чого він пред’являється в суд по місцю розгляду первісного позову (ст.141 ЦПК). Якщо підставою для прийняття позову відповідача як зустрічного відсутні, суд чи суддя виносить ухвалу про відмову його в прийнятті для спільного розгляду з первісним. Така ухвала оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає пред’явленню самостійного позову[17]. Якщо суддя чи суд відмовляють в прийнятті заяви у позивача по підставам, передбачені в ст.136 ЦПК, ухвала може бути оскаржена.

Резолятивна частина судового рішення повинна містити окремі висновки по первісному та зустрічному позовам: яке право визнано за кожною стороною, хто, які дії і в чию користь повинні виконати. Фактично це буде єдиним рішенням по двом різним вимогам, де кожна із сторін займає становище позивача і відповідача одночасно.

II. Захист інтересів відповідача

1.Розпорядження позовними засобами захисту прав та інтересів.

Керуючись принципом диспозитивності, сторони вправі на власний погляд визначити об’єм і засоби суб’єктивних прав і охороняючих законом інтересів. Заява матеріально-правова вимога може бути змінена в силу різних обставин ( юридичне незнання сторін, яка не дала змоги на момент звернення в суд правильно визначити елементи позову; вияснення нових обставин справи в ході судового розгляду; досудове врегулювання сторонами виникнувшого спору і т.д.).

Форми розпорядженням позовом та засобами закріпленими в ст.103 ЦК, у відповідності з яким позивач вправі змінити причину та предмет позову, збільшити чи зменшити розмір вимог чи відмовитись від позову. Відповідач вправі визнати позов. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою.
Конкретний зміст кожного із перерахованих розпорядчих дій заключається у слідучому.

Зміна позову позову можливий у формі трансформації первісного зазаначеного предмету, причини, ціни, суб’єктивного складу. Змінюючи предмет позову, позов по-новому визначає об’єм і форму захисту свого суб’єктивного права, змешуючи чи розширюючи кордони досліджуваних обставин справи, змінюючи характер витребуваного у суда рішення. Наприклад, до первісного заявленого позову про визнання авторства він вправі приєднати вимоги про присудженні відповідача до виконання яких-небуть дій чи вимог про трансформацію тих правовідносин, із-за яких виник спір. Так, пред’явивши позов про визнання авторства, позивач може додати його вимоги про відшкодування авторської винагороди. Первісно заявлена вимога про відшкодування арендної плати позивач вправі додати позов про розірвання договору оренди.позивач на влсний розгляд може взагалі замінити предмет позову, висунувшинову вимогу. Наприклад, представивши позов про розірвання шлюбу, позивач потім просить визнати цей шлюб недійсним. Однак всі видозміни предмету позову повинні залишатись в межах того спору про розгляд якого просив позивач. Неможна наприклад, замість первісно заявленої вимоги про стягнення за відповідача аліментів вимог про втрату права на жилу площу. Це вже новий позов, він повиненн бути пред’явлений по загальним правилам.

Основа позову видозмінюється шляхом посилок на нові обставини і додаткового пред’явлення нових доказів в підтверджені нових доказів в підтвердженні наведених основаних фактів. Позивач вправі виключити будь- який факт із основи позову, замінити одні факти іншии. Подібні перетворення в основі позову невідворотні, якщо змінюється сам предмет позову. Наприклад, вимагаючи замість розірвання шлюбу визнання його недійсним, позивач повинен замінити причину позову, оскільки обставини, дозволяючи суду вирішувати ці вимоги - різні.

Доповнюючи предмет позову, позивач називає додатково і нові факти, які свідчать про правомірність другої вимоги. В судовій практиці і в процесуальній теорії тривалий час залишалось спірне питання про можливість одночасного зміни позивачем предмета та основи позову. Верховний Суд СРСР в огляді судової практики роз’яснив, що така одночасна зміна неможливо “ так як фактично це означало би пре’явленню нового позову”[18].
Дане роз’ясненню потребує в одному важливому уточненню. Неможна проводити одночасну заміну елементів позову. А при зміні предмету позову відповідно перетворенню проходить із обставинами, вказаними в основі позову.
Наприклад, доповнюючи позов про поновленню на роботі вимоги про стягнення заробітної плати, позивач доповнюючи позов, посилається на факт вимушеного прогулу і на спричинений майновий збиток. Позивач вправі на власний розсуд змінити і склад учасників спору. У відповідності ст.137 ЦПК дає йому можливість визначити число відповідачів по справі. Первісному пред’явленню позову до одного відповідача не позбавляє позивача права наполягати, потім на притягнення в процес інших зобов’язаних осіб.
Використовуючи право на зміну елементів позову, позивач забезпечує більш повний та кваліфікований захист свого суб’єктивного права і охороняючого законом інтересу. Суду це дає можливість досягнути процесуальної економії, оскільки відпадає необхідність в порушенні нової справи по зміненому позову.

Змінюючи розмір заявленого позову, позивач знову визначає об’єм захисту свого суб’єктивного права. Така диспозитивність правомочність можливо, коли вимоги носять майновий характер. Якщо позивач в момент пре’явлення позову має певні труднощі з визначенням ціни позову, наприклад позов про відшкодування шкоди, завдної здоров’ю, то в ході судового розгляду він може уточнити розмір своїх вимог, збільшивши ціну позову.
Інколи, ціна позову свідомо завищується позивачем, тому при розгляді справи розмір вимог також буде уточняться і позивач назве дійсний розмір, зменшивши первісну витребувану суму. Заява позивача про зміну елементів позову, його ціни і складу учасників спору може також вимагати притягнення в процес нових матеріалів, додаткової підготовки відповідача до захисту проти зміненого позову. Суд чи суддя вправі в такому випадку перенести судовий розгляд. Право на зміну позову мож бути реалізовано позивачем в стадії порушення справи і в стадії його підготовки шляхом подачі відповідповідного додатку до позовної заяви. В ході розгляду справи це фактично здійснюється до постанови судом чи суддею рішення (до виходу у нарадчу кімнату). Але звичайно позиція позивача по відношенню зміни позову виясняється судом чи суддею після доповіді по справі. Всі дії по зміні позову повинні бути відображені в протоколі судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги можуть бути додані по ініціативі самого суду шляхом виходу за межі таких вимог. Наявність такого права у суда зовсім не означає, зміна предмета чи основи позову можливе на власний розсуд суда[19]. Суд може вийти за межі означених позивачем елементів позову, розширив тим самим кордони надаючи позивачу захисту.

Збільшення судом по своїй ініціативі розміру позових вимог в процесуальній теорії і в судовій практиці завжди розглядалось в якості безспірного випадку. Але в подібні дії правомірні, якщо в рішенні по справі вони достатньо аргументовані. Наприклад, при поділі майна, яке являється спільною сумісною власністю подружжя з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, чи тих оставин, що інший чоловік ухиляється від суспільної праці і витратив загальне майно в збиток інтересів сім’ї. Суд зобов’язаний привести в рішенні мотиви відступу від початкової рівності долей подружжя в їх спільному майні[20].

Суд вправі збільшити розмір позовних вимог, коли по справі буде установлено, що позивач неправильно визначив ціну позову і вона не відповідає дійсній ціні. Так, не враховуючи від вимог сторін можливо стягнення штрафа, пені, неустойки та інших сум, присудження яких прямо передбачено законом.

Поза межами предмета заявленого позивачем вимоги суд може вийти лише при наявності спеціальної нормативної вказівки (дозволу). А саме, при позбавленні відповідача батьківських прав суд зобов’язаний одночасно вирішити питання про стягнення з його аліментів незалежно від пред’явленого такого позову[21]. При розірванні шлюбу між подружжям, які мають неповнолітніх дітей, суд в залежності, суд в залежності від встановлених обставин справи вправі стягнути аліменти на утримання дітей незалежно від пре’явленого цього в позові. Користуючись правил ст.105ЦПК, суд може одночасно з додатком предмета позову притягти в процес нових учасників і вирішити питання про їх права і обов’язки. Суд вправі також доповнити причини позову посилкою на нові обставини, встановлені в ході судового розгляду. В силу принципа об'єктивної істини по кожному цивільній справі суд зобов’язаний з’ясувати всі обставини, для справи, повністю чи частково названі вони в заяві позивача. Мова йде про доповнення кола встановлюваних фактів, а не про зміну причин позову. Вихід за межі причин позову повмнні бути мотивовані судом в прийнятому по справі рішенні[22]. Зміна позову позивачем можуть мати різне процесуальне оформлення. Якщо волевиявлення позивача викладено в спеціальному документів, воно підшивається до розглядуваної справи. Розпорядження позовом в ході судового розгляду відображається в протоколі судового засідання, під цією запискою повинна бути підпис позивача. Свої висновки по доповненні розглядуваного позову суд чи суддя відображає в рішенні по посилці на мотиви такого доповнення.

Відмова від позову - розпорядча дія позивача, які мають ціллю припинення початого процесу. Позивач, відмовляється від прохання про розгляд судом, який виник у нього з відповідачем матеріально-правового спору і від судового захисту свого суб’єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. Мотивами подібних дій може бути добровільне виконання відповідачем обов’язків перед відповідачем програвати процес. Позивач вправі відмовитись від позову повністю чи частково. Прийнявши часткову відмову від позову, суд в залишившій частині позову вирішує справу по суті і виносить рішення. Відмова від позову може бути виражені в окремій заяві, яке підшивається до матеріалів справи. Заявлений в ході судового розгляду відмова від позову відображається в протоколі судового засіданні, під ціє заявою повинна бути підпис позивача. Суд чи суддя, розглядаючий справу, зобов’язаний роз’яснити позивачу наслідки відмови від позову, про що також робиться запис в протоколі судового засідання.

Прокурор та інші суб’єкти, які порушили в суді справи в захист прав і інтересів інших осіб (ст.120 ЦПК), вправі відмовитись від позову, що не позбавляється самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті.
Прийняті судом відмова від позову, що не позбавляє самих цих осіб можливості вимагати розгляду справи по суті. Прийняті судом відмови оформлюється ухвалою суда чи судді про закриття провадження по справі.
Повторне порушення справи по такому позову не допускається.

Визнання позову - заявлена відповідачем згода з позовними вимогами, які як правило, тягне за собою винесення рішення про задоволення позову.
Мотивами визнання позову можуть бути необгрунтовані заперечень відповідача і переконання в справедливості вимог відповідача, повністю чи частково відмова відповідача від приналежного йому суб’єктивного права на користь позивача, небажання продовжувати спір.

Визнання позову відповіч припиняє матеріально-правовий спір з позивачем, забезпечуючи позивачу виграш процесу.

Визнання позову буває різним по формі і змісту. По формі це: або окрема заява відповідача, підшивається до матеріалів справи, або запис в протоколі судового засіданні, підтверджуючого підписом відповідача. По змісту воно може бути повним чи частковим, простим чи кваліфікованим. При частковому визнанні позову матеріально-правовий спір зберігається в тій частині вимог позивача, яка відкидається відповідачем. Просте визнання- згода з пред’явленим позовом без будь-яких застережень. Кваліфіковане робиться завжди з застереженнями, не дозволяючими рахувати вимоги позивача безспірним. Наприклад, відповідач признає наявність між ним і позивачем договора позики, але стверджує, що вимагючу суму він повернув, не отримав від позивача зустрічного розпису. Суд вправі не прийняти визнання позову, якщо воно протирічить закону або порушує права і охоронювані інтереси інших осіб. Визнання позову оцінюється судом в сукупності зі всіма які маються в справі матеріалами із врахуванням вияснених в судовому засіданні обставин справи. Процес у такому випадку не зупиняється, справа розглядається по суті з винесеним рішенням. В судовому рішенні повинна міститься оцінка визнання позову. В основу задоволення позову воно може бути лише при відсутності сумнівів в його правомірності.
Свою незгоду з признанням позову суд повинен мотивувати.

Мирова угода- розпорядча дія сторін по взаємному врегулюванню матеріально- правового спору на взаємноприйнятних умовах і припинення виникнувшого судом справи. Зустрічне волевиявлення сторін базується при цьому на взаємних поступках, оскільки вони самі визначають об’єм суб’єктивних прав, реалізуючих по досягнутій згоді. А саме, позивач, не маючи достатніх доказів в підтвердженні заявлених вимог, може засобами мирової угоди з відповідачем отримати більшу частину матеріального блага, залишивши будь-яку долю відповідачу, хоча при нормальному розвитку процесу міг відмовитись від позову. Одночасно сторони розпоряджаються і процесуальним засобами захисту своїх прав, добиваючись припинення процеса в розрахунку на виконання досягунтої мирової угоди, яка заміняє собою рішення суду.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: шпоры по управлению, доклад по биологии.



Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки