Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

3) зобов'язально-правові способи;

4) захист права довічно наслідуваного володіння земельною ділянкою.

У п.5 ст.48 Закону України «Про власність» міститься принципова вказівка про те, що положення про захист права власності поширюються також на особу, хоча і не є власнику, але володіє майном на праві повного господарського ведення, оперативного керування, чи довічно наслідуваного володіння на іншій підставі, передбаченою законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Загальні способи захисту права власності й інших речових прав.

Практично вся могутність держави, в тому числі і правова, спрямована передусім на захист, збереження економічної основи свого існування — власності. Способи, методи, форми захисту права власності достатньо різноманітні. Вони об'єднані загальною назвою — речові позови — actio in rem.

Віндікаційний позов.

Віндикаційний позов (віндикація) — rei uindicacio (uim dicere)- спосіб оголошення про застосування сили. Віндикація — це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника.

У Римі застосовувалася так звана необмежена віндикація, за якою річ витребовувалася від будь-якого фактичного володільця незалежно від правової підстави обладателя на володіння річчю за принципом — ubi rem meam inuenio, ibi eam uindico — де свою річ знаходжу, там її віндикую.

Віндікаційний позов являє собою один з найбільш розповсюджених способів захисту права власності. Віндікаційним визнається позов власника, що неволодіє, (чи іншого законного власника) до незаконно володіючого невласника про вилучення майна в натурі. Згідно ст.50 Закону «Про власність», власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна давність позову.

Оскільки зміст віндикації складає витребування про повернення речі, а не про заміну її іншою річчю того ж роду і якості, віндікаційний позов не можна пред'являти відносно речей, визначених тільки родовими ознаками чи не збережених у натурі. При відсутності предмета віндикації можна пред'являти лише зобов'язально-правову вимогу про відшкодування збитків.

Віндікаційні позови не слід змішувати з іншими позовами власника про повернення речі в натурі, що виникають при невиконанні відповідачем обов'язку про повернення речі, що знаходиться у нього в силу договору
(наймання, збереження, перевезення і т.д.). У цьому випадку власник, що передав річ іншій особі в тимчасове володіння чи користування за договором, може вимагати його повернення в порядку виконання договору відповідно нормам права, що регулюють даний вид зобов'язань. При так називаній конкуренції позовів питання повинне зважуватися на користь зобов'язально- правових способів захисту, оскільки вони засновані на спеціальному законодавстві, що виключає дію загального законодавства про право власності.

Предметом віндікаційного позову є майно, що вибуло з володіння власника і перебуває в незаконного власника. Тому предметом позову може бути індивідуально визначена річ (чи їх сукупність). Предмет віндікаційного позову незамінний і повернення в натурі речі є основною вимогою віндикації.

Однак можливість власника зажадати своє майно з чужого незаконного володіння в ряді випадків обмежується, оскільки незаконні власники відповідають перед власником неоднаково в залежності від того, визнаються вони сумлінними чи несумлінними. Сумлінним, як зазначений у ст. 145 ЦК, визнається той набувач, що не знав і не належний був знати про те, що особа, у якої він придбав майно, не мало права його відчужувати. При цьому особливе значення має й обставина, придбано майно платно чи безоплатно і при яких умовах.

Згідно ст. 145 ЦК, якщо майно платно придбане у особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не належний був знати (сумлінний набувач), те власник вправі зажадати, це майно від набувача лише у випадку, якщо чи майно загублене власником особою, що майно було передано власником у володіння, чи викрадено у того чи іншого, чи вибуло з їхнього володіння іншим шляхом мимо їх волі. Витребування майна по зазначених підставах не допускається, якщо майно було продано в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно придбане безоплатно в особи, що не мало права його відчужувати, власник вправі зажадати майно у всіх випадках.
У той же час згідно ст. 147 ЦК гроші і цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від сумлінного набувача.

Несумлінним власником вважається той, хто знав чи належний був знати про неправомірність придбання речі. Вимоги власника про вилучення майна в сумлінного незаконного власника завжди підлягають задоволенню.

Розрахунки при поверненні речей з незаконного володіння ведуться відповідно вимогам ст. 148 ЦК України.

Витребуя майно з чужого незаконного володіння, власник вправі також зажадати від особи,що знала чи повинна було знати, що його володіння незаконне (несумлінний власник), чи повернення відшкодування всіх доходів, що ця особа витягла чи повинна було витягти за увесь час володіння; від сумлінного ж власника - усіх доходів, що він витяг чи повинний був витягти відтоді, як він довідався чи повинний був довідатися про неправомірність володіння чи одержав повістку про позов власника про повернення майна.
Власник, як сумлінний, так і несумлінний, у свою чергу, вправі жадати від власника відшкодування зроблених їм необхідних витрат на майно відтоді, з якого часу власнику приєднуються доходи від майна.

Сумлінний власник вправі залишити за собою зроблені їм поліпшення, якщо вони можуть бути відділені без ушкодження речі. Якщо відділення поліпшення неможливо, сумлінний власник має право вимагати відшкодування зроблених на поліпшення витрат, але вище розміру збільшення вартості речі.

У відношенні поліпшень, зроблених несумлінним власником, законодавство
України ніякої Прямої регламентації не передбачає.

Негаторний позов.

Негаторний позов – actio negatoria – застосовувався у стародавньому
Римі для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Позивачем був власник речі, якому хтось перешкоджав у який- небудь спосіб здійснювати право власності (наприклад, ходіння або проїзд по земельній ділянці без правової на те підстави). Як правило, відповідачем за негаторним позовом був той, хто претенду-вав на користування в якомусь відношенні чужою річчю, звідси й назва позову — actio negatoria — позов про заперечення. Водночас відповідачем за негаторним позовом міг бути і той, хто в будь-який спосіб заважав власнику здійснювати своє право.
Відповідальність за цим позовом зводилась до обов'язку порушника припинити неправомірні дії.

Негаторний позов як спосіб захисту права власності являє собою вимогу власника (чи іншого законного власника) про усунення перешкод у здійсненні права, тобто про припинення таких порушень, що не зв'язані з позбавленням володіння майном. Згідно ч.2 ст.48 Закону України «Про власність» власник може вимагати усунення всяких порушень його права, хоча б ці порушення і не були з'єднані з позбавленням володіння, і відшкодування заподіяних цим збитків.

Типовими прикладами такого роду вимог є суперечки по здійсненню прав власників будинків, що сусідять, і земельних ділянок, випадки самоуправного заняття приміщення в домі власника чи перешкоджування йому користатися підсобними приміщеннями, що належать на правах власності з іншою особою, і т д.

До негаторних позовів нерідко відносяться також позови про визнання права власності і їх особливий різновид — позови про виключення майна з опису чи про зняття арешту з майна.

Хоча зазначені позови і переслідують, крім того, ціль безперешкодного користування приналежним майном, однак обов'язковою попередньою умовою досягнення цієї мети повинне бути саме визнання права власності на спірне майно. Відмовлення у визнанні цього права автоматично знімає і усі вимоги негаторного характеру, що у даних позовах є не основними, а факультативними. Тому навряд їх можна об'єднати в одну групу з негаторними позовами, оскільки негаторні позови пред'являються власниками, що володіють, а позови про визнання права власності пред'являються особами, що ще тільки намагаються довести право власності на спірне майно, що до того ж може перебувати і не в їх фактичному володінні. Таким чином, представляється більш доцільним виділення цієї категорії позовів у самостійний різновид загальних способів захисту права власності.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: лечение шпори, изложение по русскому 6 класс.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки