Іноваційний менеджмент

Категория реферата: Рефераты по менеджменту
Теги реферата: реферат на тему искусство, шпаргалки по праву бесплатно
Добавил(а) на сайт: Захар.

27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

28 ДОДАТКИ

29-30

ВСТУП

У світовій економічній літературі "іновація" інтепретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТП.
Відповідно до міжнародних стандартів іновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового або удосконаленого продукту, упровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного який використовується в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг. Іновація може бути розглянута як у динамічному, так і в статистичному аспекті. У останньому випадку іновація рекомендується як кінцевий результат науково-виробничого циклу (НПЦ).
Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентноздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції відбувається досить швидкими темпами.
Іноваційний менеджмент - одне з напрямків стратегічного керування, здійснюваного на вищому рівні керівництва компанії. Його метою є визначення головних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в таких областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалення що випускається продукції; подальший розвиток виробництва традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.

1. СУТНІСТЬ ІНОВАЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Основні поняття

Інноваційний менеджмент порівняно нове поняття для наукової громадськості і підприємницьких кіл Росії. Саме в даний час Росія переживає бум новаторства. На зміну одному формам і методам керування економікою приходять інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації, усі суб'єкти господарювання від державного рівня керування до знову створеного товариства з обмеженою відповідальністю в сфері малого бізнесу.
Термін "іновація" став активно використовуватися в перехідній економіці
Росії як самостійно, так і для позначення ряду родинних понять:
"інноваційна діяльність", "інноваційний процес", "інноваційне вирішення" і т.п. У літературі нараховується велика кількість визначень. Наприклад, по ознаці утримання або внутрішньої структури виділяють іновації технічні, економічні, організаційні, управлінські й ін. Виділяються такі ознаки, як масштаб іновацій (глобальні і локальні); параметри життєвого циклу
(виділення й аналіз усіх стадій і підстадій), закономірності процесу впровадження і т.п.
У спеціальній літературі й офіційних документах частіше усього використовувалися поняття керування науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництво тощо, що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути й мови. Цією принциповою відмінністю пояснюється розходження в отриманні окремих понять в області інноваційного менеджменту.
Прийнято вважати, що поняття “нововведення” є російським варіантом англійського слова innovatoin. Буквальний переклад з англійського означає
“введення новацій” або в нашому розумінні цього слова “введення нововведень”. Під нововведенням розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище. Російське словосполучення “нововведення” у буквальному значенні “введення нового” означає процес використання нововведення.
Таким чином, із моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість - стає нововведенням (іновацією). Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації. Період часу між появою нововведення і втіленням його в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.
У повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, іновація, що цілком з'ясовано. Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. Нововведення означає, що нововведення використовується. З моменту прийняття до поширення нововведення одержує нова якість і стає іновацією.
Будь-які винаходи, нові явища, види послуг або методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (іновації).

1.2. Іноваційний процес

Загальновідомо, що перехід від однієї якості до другої потребує витрат ресурсів (енергії, часу, фінансів тощо). Процес перекладу нововведення
(іновації) у нововведення (іновації) також потребує витрат різноманітних ресурсів, головними з який є інвестиції і час. У умовах ринку як система економічних відношень купівлі - продажі товарів, у рамках якої формуються попит, пропозиція і ціна, головними компонентами іноваційної діяльності виступають нововведення, інвестиції і нововведення. Нововведення формують ринок нововведень (новацій), інвестиції ринок капіталу (інвестицій), нововведення (іновации) ринок чистої конкуренції нововведень. Ці три головних компоненти й утворять сферу інноваційної діяльності (мал.1.1.).

Схема інноваційної діяльності

. малюнок 1.1

Під іноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Період часу від зародження ідеї, створення і поширення нововведення і до його використання прийнято називати життєвим циклом іновації. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл іновації розглядається як інноваційний процес.
Терміни "іновація" і "інноваційний процес" близькі, але не однозначні.
Інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням іновацій. Творці іновації (новатори) керуються такими критеріями, як життєвий цикл виробу й економічної ефективності. Їхня стратегія спрямована на те, щоб перевершити конкурентів, створивши нововведення, що буде визнано унікальним у певній області. Науково-технічні розробки і нововведення виступають як проміжний результат науково-виробничого циклу і в міру практичного застосування перетворюються в науково-технічні іновації - кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні іновації
(НТІ)- це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів. Неодмінними властивостями іновації є науково-технічна новизна і виробнича придатність.
Отже, науково-технічні іновації повинні: мати новизну; задовольняти ринковий попит; приносити прибуток виробнику.
Поширення нововведень, як і їхнє створення, є складовою частиною інноваційного процесу.
Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний
(товарний) і розширений. Внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення і використання нововведення усередині однієї і тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпосередньо товарної форми. При простому інноваційному процесі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інноваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача.
Розширений інноваційний процес виявляється в створенні нових виробників нововведення, у порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію удосконалюванню споживчих властивостей товару, що випускається . У умовах товарного інноваційного процесу діють як мінімум два хозяйнуючих суб'єкти: виробник (творець) і споживач (користувач) нововведення. Якщо нововведення - технологічний процес, його виробник і споживач можуть сполучатися в одному суб'єкті , що хозяйнує.
Простого інноваційний процес переходить у товарний за дві фази: 1) створення нововведення і його поширення; 2) дифузія нововведення. Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організація дослідного виробництва і збуту, організація комерційного виробництва. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації. На другій фазі суспільно- корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення (ВН), а також між виробниками і споживачами.

1.3. Класифікація іновацій

Для успівченняшного керування інноваційною діяльністю необхідне ретельне вивчення іновацій Насамперед необхідно уміти відрізняти инновації від несуттєвих видозмін у продуктах і технологічних процесах (наприклад, естетичні зміни - кольори, форми і т.п.); незначних технічних або зовнішніх змін у продуктах, що залишають незмінними конструктивне виконання й здійснюючих не достатньо помітний вплив на параметри, властивості, вартість виробу, а також вхідних у нього матеріали і компонентів; від розширення номенклатури продукції за рахунок освоєння виробництва випускавшихся не колись на даному підприємстві але уже відомих на ринку продуктів, із метою задоволення поточного попиту і збільшення прибутків підприємства. Новизна іновацій оцінюється по технологічних параметрах, а також із ринкових позицій. З урахуванням цього будується класифікація іновацій.
У залежності від технологічних параметрів іновації підрозділяються на: продуктові іновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів. процесні іновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні іновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).
По типах новизни для ринку іновації діляться на: нові для галузі у світі; нові для галузі в країні; нові для даного підприємства (групи підприємств).
За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити: іновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.); іновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.); іновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).
У залежності від глибини внесених змін виділяють іновації: радикальні (базові); що покращують; модифікаційні (приватні).
У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація іновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються іновації: технологічні;соціальні, торгові, в області керування,виробничі

2. ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ

Головна увага в іноваційному менеджменті приділяється виробітку стратегії іновації і мір, спрямованих на її реалізацію. Розробка і випуск нових видів продукції стає пріоритетним напрямком стратегії фірми, тому що визначають всі інші напрямки її розвитку.
Здійснення інноваційного менеджменту в цілому припускає: розробку планів і програм інноваційної діяльності; спостереження за ходом розробки нової продукції і її впровадження; розгляд проектів створення нових продуктів; проведення єдиної іноваційної політики: координації діяльності в цій області у виробничих підрозділах; забезпечення фінансами і матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності; забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом; створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем - від ідеї до серійного виробництва продукції.

Вибір стратегії є запорукою успіху інноваційної діяльності. Фірма може виявитися в кризі, якщо не зуміє передбачати обставини , що змінюються , і відреагувати на них вчасно. Вибір стратегії - найважливіша складового циклу інноваційного менеджменту. У умовах ринкової економіки керівнику недостатньо мати гарний продукт, він повинен уважно стежити за появою нових технологій і планувати їхнє впровадження у своїй фірмі, щоб не відставати від конкурентів.
Стратегічне планування переслідує дві головні мети.
1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це так називана "внутрішня стратегія". Планується використання обмежених ресурсів, таких, як капітал, технології, люди. Крім того, здійснюється придбання підприємств у нових галузях, вихід із небажаних галузей, добір ефективного "портфеля" підприємств.
2. Адаптація до зовнішнього середовища. Ставиться задача забезпечити ефективне пристосування до зміни зовнішніх чинників (економічні зміни, політичні чинники, демографічна ситуація й ін.).
Стратегічне планування грунтується на проведенні численних досліджень, зборі й аналізі даних. Це дозволяє мати постійний контроль за ринком. При цьому варто враховувати, що в сучасному світі обстановка стрімко змінюється. Отже, стратегія повинна бути розроблена так, щоб при необхідності її можна було замінити інший.
Розробка стратегії починається з формулювання загальної цілі організації, що повинна бути зрозуміла будь-якій людині. Постановка цілі грає важливу роль у зв'язках фірми з зовнішнім середовищем, ринком, споживачем.
При виборі цілі потрібно враховувати два аспекти: хто є клієнтами фірми і які потреби вона може задовольнити.
Після постановки загальної цілі здійснюється другий етап стратегічного планування - конкретизація цілей. Наприклад, можуть бути визначені такі головні цілі:
1) прибутковість - домогтися в поточному році рівня чистого прибутку 5 млн. д.е. ;
2) ринки (обсяг продажів, частка ринку, впровадження в нові лінії), наприклад, довести частку ринку до 20% або довести обсяг продажів до 40 тисяч штук;
3) продуктивність, наприклад, середній годинниковий виробіток на одного робітника 8 їж. продукції;
4) продукція (загальний обсяг випуску, випуск нових товарів або зняття деяких моделей із виробництва й ін.);
5) фінансові ресурси (розмір і структура капіталу; співвідношення власного і позикового капіталу; розмір оборотного капіталу й ін.);
6) виробничі потужності, будинки і спорудження;
7) впровадження нових технологій (головні показники, технологічні характеристики, вартість, терміни впровадження);
8) організація - зміни в організаційній структурі і діяльності, наприклад, відчинити представництво фірми у визначеному регіоні;
9) людські ресурси (їхнє використання,спрямування, навчання і т.п.);
10) соціальна відповідальність.
Стратегічне планування спирається на ретельний аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища фірми. Процеси і зміни в зовнішньому середовищі роблять життєво важливий вплив на фірму. Головні чинники, пов'язані з зовнішнім середовищем, - це економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція. Особливо важливим чинником є конкуренція. Тому необхідно виявити головні конкуренти і з'ясувати їхні ринкові позиції (частка ринку, обсяги продажів, цілі і т.д.). Ретельне вивчення сильних і слабких сторін конкурентів і порівняння їхні результати з власними показниками дозволять краще продумати стратегію конкурентної боротьби.
До серйозних чинників зовнішнього середовища відносяться соціально- поведінські й екологічні. Фірма повинна враховувати також зміни в демографічній ситуації, освітньому рівні й ін. Аналіз внутрішнього середовища проводиться з метою виявлення сильних і слабких сторін у діяльності фірми.
Стратегія є відправним пунктом теоретичних і емпіричних досліджень.
Організації можуть різнитися тим, наскільки їхні керівники, що приймають ключові вирішення, зв'язали себе зі стратегією використання нововведень.
Якщо вище керівництво підтримують спроби реалізувати нововведення, можливість того, що воно буде прийнято до впровадження в організації, зростає.

3. Експертиза інноваційних проектів

Задача експертизи складається з оцінки наукового і технічного рівня проекту, можливостей його виконання й ефективності. На підставі експертизи приймаються вирішення про доцільність і обсяг фінансування.
Процедури оцінки проектів, юридичного оформлення угод і контракти, а також форми і методи контролю за їхнім виконанням діють у всіх країнах із розвитою ринковою економікою. Велике значення мають терміни проведення експертиз, узгодженні, тривалість періоду від подачі заявок і пропозицій до відкриття фінансування або надання пільг і субсидій. Постійно удосконалюються методи контролю за ходом реалізації проектів, використанням засобів по цільовому призначенню, збільшується число обов'язкових умов, яким повинен відповідати проект.
Існують три головних методи експертизи інноваційних проектів, що фінансуються з бюджету: описовий; порівняння становищ «до» і «після»; порівнянна експертиза.
Описовий метод широко поширений у багатьох країнах. Його суть складається в тому, що розглядається потенційний вплив результатів здійснюваних проектів на ситуацію на визначеному ринку товарів і послуг. Одержувані результати узагальнюються, складаються прогнози і враховуються побічні процеси. Він дозволяє враховувати, наприклад, взаємодія сфери НІОКР із патентним правом, податковим законодавством, утворенням, підготуванням і перепідготовкою кадрів.
Головна негативна риса цього методу в тому, що він не дозволяє коректно зіставити два і більш альтернативних варіанти.
Метод порівняння становищ «до» і «після» дозволяє брати до уваги не тільки кількісні, але і якісні показники різноманітних проектів. Проте цьому методу властива висока можливість суб'єктивної інтепретації інформації і прогнози.
Порівнянна експертиза складається в порівнянні становища підприємств і організацій, що одержують державне фінансування і не отримуючих його. У цьому методі звертається увага на порівнянність потенційних результатів здійснюваного проекту, що складає одне з вимог перевірки економічної обгрунтованості конкретних вирішень по фінансуванню короткострокових і швидкоокупних проектів.
Метод порівнянної експертизи застосовується в США й інших країнах із розвитою ринковою економікою. Цей метод також мають негативні риси, зокрема, він неприменим при виробітку довгострокових пріоритетів державної політики.
Плюси і мінуси різноманітних методів експертизи інноваційних проектів обумовлюють їхнє комбіноване застосування.
Спеціальною комісією ОЕСР рекомендовано керуватися такими принципами проведення експертиз:
1) наявність незалежної групи дослідників, що виступають арбітрами в спірних ситуаціях за результатами експертизи, по доборі фахівців, її провідних, і методам контролю;
2) при намірі доданої вартості діяльність в області досліджень і нововведень розглядається як виробнича;
3) проведення попереднього прогнозування і планування витрат на середньострокову перспективу, щоб мати можливість визначити гадану ефективність і час для контролю;
4) методи контролю повинні бути ув'язані з перспективами розвитку системи керівництва науково-технічною політикою на державному рівні.
При експертизі проектів повинно бути визначено потенційний вплив результатів досліджень або розробок на соціальне, економічне й екологічне середовище. Експертиза містить не тільки кількісну, але і якісну оцінку проектів. При прийнятті рішень враховуються оцінки, висловлені кожним членом експертної групи. Експерти мають право потребувати будь-яку інформацію, що стосується розроблювального проекту. До кожної експертної групи може бути залучений висококваліфікований представник замовника експертизи.
Експертна оцінка дається на основі аналізу наукового утримання проекту і наукового потенціалу автора (або авторського колективу). При аналізі наукового утримання проекту враховуються:
1) чіткість виклада задуму проекту (чітке, нечітке);
2) чіткість визначення цілі і методів дослідження (чітко, нечітко);
3) якісні характеристики проекту (проект має: фундаментальний характер; міждисциплінарний або системний характер; прикладний характер);
4) науковий заділ (є: істотний науковий і методологічний заділ у вирішенні сформульованої в проекті проблеми; публікації по заданій темі; науково- методична проробка рішення проблеми відсутніх).
5) новизна постановки проблеми (автором уперше сформульована і науково обгрунтована проблема дослідження; автором запропоновані оригінальні підходи до рішення проблеми; сформульована в проекті проблема дослідження відома науці й автором не запропоновані оригінальні підходи до вирішення проблеми).
Науковий потенціал авторського колективу оцінюється з урахуванням аналізу наукового утримання проекту (автор/учасники в стані виконати заявлену роботу; експерт сумнівається в можливості виконати заявлену роботу).
Таким чином, експерт повинен не тільки дати опис проекту, але й оцінити: його актуальність для даної галузі знань; чи ставиться проект до пріоритетних напрямків досліджень; новизну поставленої проблеми; перспективи розвитку проекту; якісний склад учасників, а також обгрунтувати по приведеної вище системі оцінку проекту
Для експериментально-лабораторних досліджень експертиза передбачає відповіді на такі питання: чи підготовлені програми досліджень чи підготовлені анкети для опитуванння чи проведене пілотажне дослідження Передбачаються три рівні експертизи.
Перший рівень - попередній розгляд проекту і вирішення таких задач: добір проектів для участі в експертизі другого рівня; упорядкування мотивованих висновків по відхилених проектах; визначення експертів по кожному проекті, минулому на індивідуальний рівень експертизи.
Формалізація результатів експертизи здійснюється на рейтинговій основі.
Рейтинг індивідуального проекту встановлюється на другому рівні експертизи.
На третьому рівні дається висновок по проекту (можуть бути внесені корективи в загальний рейтинг проекту, приймаються вирішенню про фінансування).
Індивідуальний рейтинг проекту розраховується по формулі

R = r1 + r2 + r3 ,

де R - загальний рейтинг проекту; r1, r2 - коефіцієнти, що враховують відповідно наукову цінність проекту і реальність виконання проекту в термін; r3 - коефіцієнт корекції сумарної оцінки r1 і r2;.
R може приймати значення від 2 до 13.
Коефіцієнт r1 оцінює можливість того, що виконання проекту може призвести до нових принципових результатів; забезпечити істотне просування в рамках даного напрямку; уплинути на прогрес у данній або суміжній науковій області.
Коефіцієнт r2 враховує науковий рівень керівника і потенціал очолюваного їм колективу; науковий заділ і публікації по темі; інформаційне, лабораторне і матеріальне забезпечення проекту; коректність розподілу задачі по етапах, результатам і термінам роботи.
3.2. Методи добору інноваційних проектів
Експертиза повинна забезпечити вибір якісного інноваційного проекту. Подані інвесторам інноваційні проекти, повинні бути порівняні і піддаватися аналізу за допомогою єдиної системи показників. Це значить, що інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників по варіантах повинні бути порівняні.
Порівнянність поданих проектів визначається по: обсягу робіт, вироблених із застосуванням нових методів (технологій, устаткування і т.п.); якісним параметрам іновацій; чиннику часу; рівню цін, тарифи; умовам оплати праці.
Один із найважливіших принципів менеджменту - забезпечення багатоваріантності заходів. Без аналізу закордонного досвіду, досвіду безпосередніх конкурентів інвестиції можуть піти даремно. Варто пам'ятати про співвідношення 1:10:100:1000, де 1 долар - «економія» на прийнятті спрощеного рішення на стадії його формування, а 10, 100, 1000 - утрати на наступних стадіях життєвого циклу рішення. У умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту вибирається з врахуванням інтересів інвестору.
При порівнянні варіантів необхідно дотримання принципів системного підходу.
Тут потрібно врахувати найважливішу властивість систем - емерджентність, що обумовлює нерівність сукупного ефекту від комплексу заходів і розміри ефектів від окремогоїхнього проведення. У основі порівняння інноваційних варіантів лежить принцип комплексного підходу, що потребує урахування всієї сукупності заходів, що необхідно здійснити при реалізації даного варіанту рішення.
Однакові по розміру витрати, здійснювані в різний час, економічно нерівнозначні. Значна тривалість життєвого циклу іновацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у різний час витрат і одержувані результати. Це протиріччя усувається за допомогою так називаного методу приведеної вартості, або дисконтування тобто приведення витрат і результати до одного моменту. У якості такого моменту часу можна прийняти, наприклад, рік початку реалізації іновацій.
Дисконтування засноване на тому, що будь-яка сума, що буде отримана в майбутньому, у даний час має меншу цінність. За допомогою дисконтування у фінансових обчисленнях враховується чинник часу. Ідея дисконтування складається в тому, що для фірми вигідніше одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки будучи інвестовані в іновації, вони завтра вже принесуть визначений додатковий прибуток. Крім того, відкладати одержання грошей на майбутнє ризиковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, чим очікувалося, а то і зовсім не надійдуть.
Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом.
Коефіцієнти дисконтування розраховуються по формулі складних процентів:

at=(1+I)tp ,

де I - процентна ставка (норматив дисконтирования); tp - рік приведення витрат і результати (розрахунковий рік); t - рік, витрати і результати якого приводяться до розрахункового.
За умови приведення до року початку реалізації іновацій маємо tp=0 і, отже,
При позитивному розмірі норми процента на капітал i коефіцієнт дисконтування завжди менше одиниці (у противному випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж гроші завтра).
Метод нарахування по складних процентах полягає в тому, що в першому періоді нарахування провадиться на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процентами й у кожному наступному періоді проценти начисляються на вже нарощену суму. У такий спосіб база для нарахування процентів постійно змінюється. Іноді даний метод називають
«процент на процент».
Чим нижче ставка процента і менше період часу t, тим вище сучасний розмір майбутніх прибутків.
За допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту.
Чисту поточну вартість називають також «чистим приведеним прибутком» (W).
Загальне правило при ухваленні рішення таке: іновації варто здійснювати, якщо очікуваний рівень прибутку на капітал не нижче (або дорівнює) ринкової ставки процента по позичках. Процент виконує найважливішу роль у вирішенні задачі ефективного розподілу ресурсів у ринковому господарстві, - виборі найбільше дохідного з можливих інноваційних вирішень. Порівняння рівня прибутку на капітал із процентною ставкою - це один із способів обгрунтування ефективності іновацій.
Крім чистого приведеного прибутку, для добору інноваційних проектів використовують і інші показники: термін окупності (Тік); період окупності
(Пок) внутрішню норму прибутковості (Вд); рентабельність (R).
Метод переліку критеріїв. Суть методу добору інвестиційних проектів за допомогою переліку критеріїв полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і по кожному критерії дається оцінка проекту. Метод дозволяє побачити всі гідності і хиби проекту і гарантує, що жодний із критеріїв, що необхідно взяти до уваги не буде забутий, навіть якщо виникнуть трудності з початковою оцінкою.
Критерії, необхідні для оцінки інвестиційних проектів, можуть різнитися в залежності від конкретних особливостей організації, її галузевої приналежності і стратегічної спрямованості. При упорядкуванні переліку критеріїв необхідно використовувати лише ті з них, що випливають безпосередньо з цілей, стратегії і задач організації, її орієнтації довгострокових планів. Проекти, що одержують високу оцінку з позиції одних цілей, стратегій і задач, можуть не одержати її з погляду інших.
Головними критеріями для оцінки інвестиційних проектів є:
1. Цілі організації, стратегія, політика і цінності.
Сумісність проекту з поточною стратегією організації і довгострокового плану.
Виправданість змін у стратегії організації (у випадку, якщо цього потребує прийняття проекту).
Відповідність проекту відношенню організації до ризику.
Відповідність проекту відношенню організації до нововведень.
Відповідність проекту вимогам організації з урахуванням тимчасового аспекту (довгостроковий або коротко терміновий проект).
Відповідність проекту потенціалу росту організації.
Усталеність становища організації.
Ступінь диверсифікації організації (тобто кількість галузей, що не мають виробничого зв'язку з головною галуззю, у якій здійснює свою діяльність організація, і їхня частка в загальному обсязі її виробництва), що впливає на стабільність її становища.
Вплив великих фінансових витрат і відстрочки одержання прибутку на сучасний стан справ в організації.
Вплив можливого відхилення часу, витрат і виконання задач від запланованих, а також вплив невдачі проекту на стан справ в організації.

2. Фінансові критерії
Розмір інвестицій (вкладення у виробництво, вкладення в маркетинг; для проектів НІОКР витрати на проведення дослідження і вартість розвитку, якщо дослідження успішно).
Потенційний річний розмір прибутку
Очікувана норма чистої прибутку.
Відповідність проекту критеріям економічної ефективності капіталовкладень, прийнятим в організації.
Стартові витрати на здійснення проекту.
Гаданий час, після закінчення якого даний проект почне приносити витрат і прибутків.
Наявність фінансів у потрібні моменти часу.
Вплив прийняття даного проекту на інші проекти, що потребують фінансових засобів.
Необхідність притягнення позичкового капіталу (кредити) для фінансування проекту, і його частка в інвестиціях.
I0. Фінансовий ризик, пов'язаний із здійсненням проекту.
Стабільність надходження прибутків від проекту ( чизабезпечує проект стійке підвищення темпів росту прибутків фірми, або прибуток від року до року буде коливатися)
Період часу, через який почнеться випуск продукції (послуг), а, отже, відшкодування капітальних витрат.
Можливості використання податкового законодавства (податкових пільг).
Фондовіддача, тобто відношення середнього річного валового прибутку, отриманого від проекту, до капітальних витрат (чим вище рівень фондовіддач і, тим нижче в загальних витратах організації частка постійних витрат, що не залежать від зміни завантаження виробничих потужностей, а, отже, тим менше будуть збитки у випадку погіршення економічної кон'юнктури; якщо рівень фондовіддачі в даній організації нижче середнегалузевої , то у випадку кризи в її більше шанси розоритися однієї з перших).
Оптимальність структури витрат на продукт, закладений у проекті
(використання найбільше дешевих і легко доступних виробничих ресурсів).

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки