Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Відсутність помітних зрушень у товарній структурі
Зростання обсягів торгівлі з ЄС було досягнуто без будь-яких істот- них зрушень у товарній структурі. Відкриття європейських ринків Україна використала для нарощування експорту тих продуктів, які вже у минулому мали досить високі експортні квоти, спираючись на технологічну базу і а ноу-хау радянських часів. З-поміж експортної палітри металургії та хімії Україна експортувала до Європи надто вузький асортимент простих виробів з невеликими ступенем обробки. Отже, зростання обсягів продажу цих капіталоємних товарів у ЄС було досягнуто не завдяки нарощуванню їхнього виробництва, а лише через переорієнтацію поставок з внутрішнього ринку та ринків колишнього СРСР на решту світу .
Головні носії експортного буму України до ЄС - це металургія (чорні та кольорові метали й вироби з них), одяг, продукція основної хімії та овочі.
Саме за рахунок цих продуктів експорт України зростав щороку двозначними темпами. Структурні зрушення в структурі імпорті полягали у зростанні питомої ваги перероблених продуктів харчування; натомість імпорт машин та устаткування — певна річ, через поглиблення загальної економічної кризи - відчутно скорочувався.
Саме остання тенденція й стала на заваді широкому використанню імпорту на цілі модернізації. Лише у гнучких галузях промисловості -харчовій та легкій
- останнім часом можна спостерігати ознаки пожвавлення виробництва, зокрема через використання на підприємствах

імпортованих інвестиційних товарів.
Решта ж галузей досі на змогла опанувати сучасні технології. Скепсис європейських партнерів щодо здійснення інвестицій у важку промисловість
України пов'язаний з добре відомими хронічними валами підприємницького клімату в країні -неусталеністю законодавства, поширенням корупції та втручанням державних органів в діяльність компаній. Внаслідок цього несприятливі зрушення в галузевій структурі промисловості на користь енергоємних виробництв тільки закріпилися.

Обмеження щодо подальшого нарощування експорту

Структурні вади, притаманні українській промисловості, у свою чергу ускладнюють подальше нарощування обсягів експорту України до ЄС та, власне, підводять експортний потенціал до межі вичерпання. Одним з головних структурних викривлень є в цьому плані так званий імпортний компонент в експорті. Традиційний український експорт є надто енергоємним. Відтак,
Україна неспроможна експортувати свої традиційні товари без збільшення (або принаймні збереження незмінним) імпорту енергоносіїв. Високий ступінь концентрації експорту (коли обмежена кількість товарних груп або товарів мають високу питому вагу у загальному обсязі) змушує країну продовжувати енергетичний імпорт. Звідси виникає замкнене коло, що далося взнаки вже
1998 року: скорочення енергоімпорту призвело до падіння обсягів випуску в металургії, а це, серед іншого, спричинило істотне падіння обсягів експорту металів.
Інше глибинне структурне викривлення звернуло на себе увагу завдяки поширенню антидемпінгових процесів проти українського експорту. У січні
1999 року експерти ОЕСР звинуватили українських та російських виробників сталі у недотриманні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та свідомому заниженні цін збуту на ринках США та ЄС. Попри вкрай низьку ефективність виробництва (витрати на виробництво однієї тони сталі в Росії та Україні становлять в середньому 19,5 години проти 4,1 години в країнах
ОЕСР) обидві країни "спромоглися" пропонувати сталь власного виробництва за цінами суттєво нижчими за такі, що відповідають т.зв. домінуючим ринковим умовам (prevailing market conditions), а відтак вважаються прийнятними на міжнародному ринку сталі. Свідоме , заниження цін є безперечним порушенням узгоджених правил торгівлі та засад міжнародної конкуренції. Зрозуміло, що ці дії дають підстави для запровадження проти порушників антидемпінгових розслідувань.
Погляд на чинники, що уможливили такий несприятливий для України перебіг подій, недвозначно свідчить про їхній зв'язок з глибинними структурними викривленнями, притаманними теперішній системі господарювання в Україні.
Недотримання міжнародних стандартів обліку стало можливим завдяки втечі підприємств у взаємну заборгованість, використанням грошових сурогатів та бартеру у розрахунках та "заощадженню" коштів шляхом невиплати заробітної плати працівникам. Якщо українські виробники досягають низької собівартості своєї продукції саме завдяки цим особливостям, то так звана абсолютна конкурентоспроможність чорних металів на ринку ЄС відразу стає сумнівною.
За таких умов, крім того, неможливо з'ясувати, чи є рівень цін, за якими йдуть розрахунки на українському внутрішньому ринку, економічно виправданим. Часто навіть і самі ціни не піддаються відстеженню. Ясно одне: за існування системи неплатежів та бартеру прозорості, а відтак справжнього використання конкурентних переваг України у торгівлі з ЄС бути не може. Що довше в Україні існуватимуть означені викривлення, то важче буде країні аргументовано спростовувати закиди в демпінгу через порушення міжнародних стандартів обліку. Найбільш уразливими при цьому залишатимуться саме чутливі товари (зокрема метали), частка яких складає майже 60% експорту
України до ЄС.

Проблеми імпорту
Можливості України збільшувати закупівлю вкрай необхідних інвестиційних товарів з ЄС обмежується подорожчанням імпорту через знецінення національної валюти, що відбулося внаслідок фінансової кризи вересня - грудня 1998 р. Помісячні обсяги імпорту товарів з країн "решти світу" починаючи з вересня 1998 року, були помітно меншими, ніж у відповідні місяці торік. По лютий 1999 року включно Україна так і не спромоглася відновити минулорічний обсяг імпортних надходжень зі світових ринків поза межами СНД.
З огляду на зазначені вище структурні вали українського господарства стає зрозумілим, що Україна повинна будь-що вдосконалити товарну структуру імпорту — зберегти в ньому наукоємкі товари та скоротити справді некритичний імпорт готового продовольства, автомобілів т.ін. Наразі в країні, не в останню чергу завдяки вже згадуваному пристосуванню гнучких виробництв харчової та легкої промисловості, виникла сприятлива кон'юнктура для конкуренції вітчизняних виробників з імпортними поставками.

2.1 Торгово-економічна співпраця України з Німеччиною.
З моменту проголошення незалежності Україна почала вживати енергійні заходи по встановленню і розвитку зовнішньої торгівлі з Німеччиною. З огляду на економічний розвиток Німеччини, її потенціал, на її місце серед інших розвинутих країн Заходу торговельно-економічні відносини з нею, безумовно, мають пріоритетне значення.
У галузі зовнішньої торгівлі Німеччина була і залишається одним з найважливіших партнерів України, на неї припадає близько 7% загального обороту нашої держави. За підсумками 1998 р. Україна увійшла до десятки головних торгових партнерів Німеччини у Центральній та Східній Європі й впевнено посідає друге місце піісля Російської Федерації. Досягнутий рівень взаємної торгівлі ( 2 млрд.дол) є найвищим за весь час існування незалежної
Української держави, хоча й досить скромним порівняно із загальними обсягами німецької зовнішньої торгівлі, де наша частка становить лише 0,2
%.
У структурі торгівельного обороту спостерiгається від'ємне сальдо взаємної торгівлі, яке на жаль, набуло хронічного характеру (рис 3) аналогічною, проблемою стикаються й інші країни з перехідною економікою. Варто зауважити, що серед 27 держав ЦСЄ та СНД тільки три (Росія, Словенія,
Словаччина) спромоглися досягти позитивного торговельного балансу з
Німеччиною.
Фактично у 1994 рр. щорічний обсяг торгівлі між Україною Німеччиною становив близько 669 млн дол, у якому експортна частка України була близько
228 мільйонів. Такий обсяг експорту взагалом характерний для невеликої країни, що розвивається, проте за своєю товарною структурою він був подібний до експорту високорозвинутих країн. У 1993 році 50 відсотків українського експорту становили промислові вироби: машинобудівне устаткування і одяг.

Рис 3

У 1995 році особливо збільшився німецький імпорт з України — на 20 % (до
325 мільйонів дол), а німецький експорт до України зріс всього на 11 % (до
910 мільйонів доларів). Навіть після цього Німеччина все ще зберігала позитивне сальдо у розмірі 584 мільйонів дол. Імпорт з України лише на третину покривав експорт з Німеччини.
У 1995 р. збільшення обсягів зовнішньо-торговельного обороту між нашими двома країнами відбувалося завдяки прискореному зростанню українських поставок на німецький ринок на фоні призупинення росту нашого імпорту.
Досягнуті внаслідок лібералізації української зовнішньої торгівлі та стабілізації на внутрішньому валютному ринку позитивні тенденції в українсько-німецькому товарообміні набули нової динаміки у 1996 р.У 1996 року товарооборот між Україною й Німеччиною порівняно з 1995 роком збільшився на 24 відсотки, український експорт — на 25,9%, імпорт — на
21,4%.
Незважаючи на таке збільшення, німєцько - українській товарообмiн за умов незначної вихідної бази розвивалися у дуже вузьких рамках.
У 1997 році спостерігалася тенденція паритетного збільшення як імпорту так i експорту. В 1998 Український експорт виріс в порівнянні з 1997 роком на 10%. Таким чином спостерігається позитивна тенденція .
Питома вага України у зовнішній торгівлі Німеччини складає зараз майже 0,2 відсотка. Головним чином з України до Німеччини експортуються товари промислового сектора, їх питома вага у структурі експорту складає близько
90 відсотків. Провідне місце загального українського експорту посідають текстильні вироби і одяг , виготовлені переважно із давальницької сировини
(33%), друге — вироби фармацевтичної та хімічної промисловості (13%), а також вироби з заліза та сталі (13%) (рис 4,5). На вироби харчової промисловості припадає 8,5%. У німецькому експорті до України також переважають товари промислового сектора з питомою вагою близько 90%.
Рис 4

Рис 5

Перше місце посідають машини (27%), друге - транспортні засоби (12%), далі
—сировина та вироби хімічної й фармацевтичної промисловості (10%), електротехнічні вироби (10%) і текстиль (9%) На продукти харчової промисловості припадає 10% .
На сьогодні Україна стала одним з найбільших торгових партнерів Німеччини у придбанні продукції машинобудування і поставок текстильних та деревообробних виробів.
На жаль, значно скоротився імпорт інвестиційних товарів, зокрема обладнання для підприємств легкої та харчової промисловості, металообробних верстатів, виіробів точної механіки, що, зрозуміло, не сприяє поновленню основних виробничих фондів в Україні На цьому тлі залишаються значними обсяги так званого некритичного імпорту. Тільки тютюнових виробів, алкогольних напоїв та пива було ввезено у 1998 Р. майже на 10 млн. марок, що свідчить про необхідність подальшого вдосконалений державної митно- тарифної політики.
Для забезпечення німецького експорту до України через гарантії фірми
«Гермес» щорічно створюється фонд розміром у 300 мільйонів німецьких марок.
Передумовою надання гарантій є відповідні гарантії уряду України.
Однак слід зважити на те, що становлення економічних і торговельних зв'язків між нашими державами відбувається у складних умовах стагнації внутрішньої кон'юнктури Німеччини., особливо у іі західних землях, та загальної кризи господарства України. Тому налагодження ефективних комерційних і виробничих зв'язків між фірмами і установами, підприємствами і підприємцями, створення СП ,торговельних представництв потребує наявності відповідних умов для співробітництва, підписання необхідних договорів та угод, міжнародних контактів різних рівнів.
Торгівля між Україною та Німеччиною перебуває на переломному етапі товарообмін зазнає значних змін. але, як уявляється, поки що не виникла така його структура, яка була б взаємовигідною для національних економік обох сторін і відповідала їх потенційним можливостям.
Головною задачею зовнішньоторгівельної політики України є подолання негативного сальдо торгового балансу України з Німеччиною, а також збільшення частини готових виробів в у структурі українського експорту.

Наявність негативного сальдо у зовнішньоторгівельному обороті України з
Німеччиною свідчить про те, що українські товари в цей час менш конкурентоздатні в порівнянні з продукцією німецьких виробників. За останнім часом активізувалася робота по сертифікації української продукції, впровадженню нових технологій, організації спільних виробництв. Реалізація цих і інших заходів вплине істотний чином на підвищення конкурентоздатності українських товарів і прискоренню термінів їх просування на ринки
Німеччини.
Аналізуючи динаміку зміни стану зовнішньої торгівлі України і Німеччини, можна констатувати, що є перспективи для їх подальшого розвитку. Основою цього є поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків, здійснюване не тільки на міжурядовому рівні але і окремими підприємствами України і Німеччини.

2.2 Торгово-економічна співпраця України з Італією.

Італія є другим піcля Германії торговим партнером України у Европі.

Відмітною особливістю італьяно-українських торгових відносин є динамізм зовнішньоторгівельного обороту.

На початковому етапі торгівлі між Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. величина сальдо товарообороту між країнами становила 80 млн (рис 6). Надалі ця величина поменшала і в 1996 р. становила $12.9 млн. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що поставляється до
Італію, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо в 1994 р. питому вагу чорних металів, що продаються Україною і виробів з них становив 47,9% від всього експорту в Італію, то в 1996 р. 13,0%. Нарівні з цим обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів .

Організація спільних україно-італійських підприємств сприяла і зміні структури українського імпорту. Так, для спільного виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з $106,1 тис. в 1994 р. до 510,4 млн. в 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.

. У 1997 році об'єм товарообороту досяг 769 мільярди доларів США.
Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% експорт італійських товарів.

Італійці купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металолом, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. і природно те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах (рис 7,8).

Рис 6

Рис 7
Рис 8

Збільшення обсягів українського експорту по ряду товарів, особливо взуття і одягу, є результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.
Необхідність розширення зовнішньої торгівлі між Італією і Україною обумовлюється і тим, що обидві держави в недостатній мірі можуть забезпечити свої потреби в таких первинних енергоносіях. як нафта, природний газ. Італія з вирішенням цієї проблеми зіткнулася давно і накопичений нею досвід по диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України.

2.3 Торгово-економічна співпраця України з Австрією.

Наявність певних негативних тенденцій у зовнішній торгівлі Австрії з країнами-членами ЄС була однією з головних причин збільшення об'єму експортно-імпортних операцій з державами Східної і Центральної Європи, в тому числі і з Україною.

З 1993 по 1994 р. товарооборот між Україною і Австрією зріс майже на одну третину при значному його позитивному сальдо на користь України (рис 9).
Україна збільшила об'єми закупівлі з Австрії алкогольних і безалкогольних напоїв, лікарських засобів виробів з чорних металів.

У 1995-1997 рр. намітилася тенденція збільшення товарообороту двох країн.Але сальдо торгового балансу було негативне.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат туризм, реферат горы.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки