Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

Найбільш поширена у нашій країні нормативістська концепція праворозуміння (або позитивістська). Право – це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, які виражають і покликані забезпечувати свободу поведінки в її єдності з відповідальністю і відповідно до цього виступають в якості державно-владного критерію правомірної і неправомірної поведінки. Таке визначення права дає
С.С.Алексєєв.

У наведеному визначенні достатньо чітко виражене нормативне уявлення про право, яке має багатьох прибічників, насамперед серед практичних юристів, а також серед вчених – представників галузевих юридичних дисциплін. Прибічники нормативного підходу головними вважають правові норми
– законодавство і інші акти, а ними і керується кожний юрист-практик у своїй повсякденній діяльності.

Прибічники нормативістського підходу розглядають право як сукупність норм, що містять правила “належної поведінки”. Цей підхід полягає у тому, що норми права відрізняють від інших соціальних норм (звичаїв, традицій, моральних, політичних, релігійних норм) за певними ознаками. Щоб розкрити поняття права, як і інші поняття, потрібно відрізнити їх від інших аналогічних соціальних явищ. З позицій нормативного підходу такими явищами є інші соціальні норми.

1. Норми права відрізняються від інших соціальних норм тим, що вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини з позицій держави і суспільства. Суспільних відносин надзвичайно багато, і вони регулюються нормами моралі, релігійними нормами, нормами громадських організацій і іншими соціальними нормами. Серед усіх цих суспільних відносин держава регулює найбільш важливі і для цього видає нормативно-правові акти.

2. Право – це не одна норма, а сукупність або система норм, які формально визначені. Формальна визначеність означає, що право і його норми сформульовані по правилам граматики і формальної логіки і викладені в нормативно-правових актах. В зв’язку із цим вони складають систему писаного права.

3. Правові норми на відміну від моральних і інших соціальних норм встановлюються або санкціонуються державою чи окремими її органами від імені держави і відповідно в межах своєї компетенції. Наприклад, Верховна Рада України приймає закони і постанови. Вона може доручати окремим громадським організаціям розробляти проекти нормативно-правових актів, а потім затверджувати (санкціонувати) їх і вводити в дію. Це стосується, в першу чергу, трудового законодавства, коли держава доручає профспілкам розробляти проекти таких нормативно-правових актів, або вони по своїй ініціативі їх розробляють.

4. Оскільки норми права встановлюються або санкціонуються державною владою, то вони є загальнообов’язкові для всього населення, державних органів і посадових осіб. Загальнообов’язковість означає, що ці норми повинні виконуватись всіма громадянами держави, іноземними громадянами і особами без громадянства.

5. Норми права, на відміну від інших соціальних норм, охороняються засобами державного примусу в випадку їх порушень або погрозою застосування юридичних санкцій. За порушення норм моралі може наступати моральна відповідальність у вигляді громадського осуду або інших громадських заходів. Держава за порушення норм моралі і інших соціальних норм таких санкцій не встановлює. Державні санкції – покарання застосовуються лише за порушення норм права, які встановлені державою.

Наведена характеристика права приводиться прихильниками вузького, власне нормативного підходу до його розуміння (С.С.Алексєєв, А.С.Піголкін).

Прибічники ж “широкого” розуміння права (В.С.Нерсесянц, Р.З.Лівшиц та ін.) виходять з того, що право не тотожне законодавству. В розумінні права підкреслюється особлива роль морально-правових, політичних та інших принципів.

Цінність права у тому, що воно виступає як міра свободи, що отримала завдяки законодавчому визнанню офіційний державний захист. Право – нормативно закріплена справедливість. В свою чергу закон, що не відповідає справедливості, не є право, а справедливий закон – це правовий закон.

Позитивне значення нормативізму заключається в тому, що: такий підхід, по-перше, дозволяє створювати і вдосконалювати систему законодавства; по- друге, забезпечує певний режим законності, однорідне застосування норм права; по-третє, забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко окреслити права і обов’язки суб’єктів, фіксувати міри і засоби державного примусу.

Але при всіх своїх позитивних моментах, нормативний підхід до розуміння права все ж односторонній. Право при такому підході береться як дане, як зовнішня по відношенню до індивіда система правил, покликаних керувати його поведінкою, ігноруються природні і моральні начала в праві
(за винятком “широкого” розуміння), абсолютизується державний вплив на правову систему. Але разом з тим розумінням права повинні охоплюватись і закономірності правоутворення, і місце правової надбудови у всій суспільній системі, і право в дії – поєднання нормативів з реальною людською діяльністю.

На відміну від позитивістів історична школа (Г.Гуго, К.Ф.Савіньї,
Г.Пухта) розуміє право як продукт народного духу, свідомості народу, який живе і проявляється у взаємовідносинах його представників. Право, як і мова, представляє собою невід’ємний компонент народу чи нації і розвивається за аналогічними законами.

Утворення права здійснюється шляхом поступового розкриття народного духу в історичному процесі. Народний дух визначає особливості народної правосвідомості, а вона виливається в норми права. Найбільш повним і послідовним джерелом розвитку народного духу є народні звичаї. Закони також відображають народну правосвідомість. Але в них народна свідомість виражається постільки, поскільки правильно сприймається і послідовно проводиться законодавцем. Тому головне завдання законодавця заключається у виявленні і закріпленні в законах народного духу. Утворення права йде по законам об’єктивної необхідності, а не за бажанням окремих осіб чи органів.
Держава, її органи не винаходять закони, а санкціонують існуючі в суспільстві порядки.

На думку представників історичної школи права, кожному народу притаманний свій дух і, відповідно, своя правосвідомість. Тому норми права одного народу не можуть бути придатними для інших народів і національностей. Щоб народ мав право, яке йому відповідає, необхідно виявити його дух, а цього можна досягнути лише проводячи історичні дослідження. І чим глибше уходить в історію народу дослідник, тим більш точними і повними будуть знання про народний дух і процеси його розвитку.

Основою для підходу до розуміння права, який умовно можна назвати
“генетичним”, послужила марксистська формула про те, що класова воля, яка формує право, визначається матеріальними умовами життя цього класу.

Генетичний підхід до розуміння права розвивався у двох напрямках.
Прибічники одного з них вбачають правові явища вже в об’єктивних передумовах права. Так, на думку Е.А.Лукашової, “соціальна обумовленість права – це не тільки детермінованість його змісту досягнутим рівнем суспільного розвитку, але і те, що певні суспільні відносини запрограмовані саме як правові”.[16]

Згідно з іншим напрямком право не співпадає зі своїм матеріальним джерелом, але за змістом адекватне йому. Прибічники цього напрямку вважають, що правом потрібно визнати лише таку нормативну систему, зміст якої відповідає певним вимогам, наприклад: відображає об’єктивні потреби суспільства; виражає функції справедливого розподілу соціальних благ; уособлює загальні принципи соціальної справедливості і т.п.

У обох напрямках має місце спроба дати змістовну характеристику правової системи певної класово-історичної формації або навіть всіх формацій в цілому, а на цій основі визнати правом лише “хороше”,
“правильне” право.

Зміст права різних епох зовсім не співпадає; воно змінюване і відображає природу конкретної формації, пануючі в ній соціальні інтереси, уявлення і ідеї.

“Право ніколи не може бути вище, ніж економічний лад і обумовлений ним культурний розвиток суспільства”, - писав Маркс.

Соціологічна концепція права. Право, яке розглядається не як застигла сукупність норм, а як діяльність фізичних і юридичних осіб – громадян, державних і суспільних організацій, які дотримуються, застосовують і виконують правові приписи, є предметом соціологічного вивчення, яке набуло широкого поширення в останні десятиліття. На цій основі виникло і праворозуміння, орієнтоване на право в дії. Соціологічний підхід до розуміння права можна виразити у формулі Г.В.Мальцева “Право – це насамперед саме суспільне життя”.

Правові норми держави, на думку прихильників соціологічного напряму в теорії права, - це лише частина права. Поряд з ними існує “живе право”, яке є не що інше, як фактичні відносини, що склались в суспільстві. Головне, стверджують вони, - вивчення реального порядку, тобто не тих приписів, які зафіксовані в правовій нормі, а самого процесу дії права в суспільстві, конкретних дій учасників правовідносин. В зв’язку з цим обгрунтовується ідея “гнучкості права”, іншими словами, можливість зміни правової норми в процесі її застосування. Звідси – відмова від “незаперечності” закону, вимога свободи суддівського “розсуду”. Ця теорія веде фактичного розширення
“правотворчих” функцій судді і приниження ролі закону, оскільки суддя не зв’язаний юридичними нормами і може на свій розсуд вирішити ту чи іншу справу, покладаючись на власну інтуїцію.

Акцентуючи увагу на вивченні соціальних коренів права і його дієвої сторони, представники “соціологічного” підходу (його можна назвати також
“функціональним”) намагаються осягнути право як дієвий момент реального суспільного життя. Правий Л.С.Явич, який стверджує, що “правові норми мертві, нежиттєві, не складають дієвого права, якщо за певних умов не можуть бути здійсненими у фактичній поведінці людей”.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: контрольная 2, экологические рефераты.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки