Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

В фундаментальному дослідженні “Курс радянського кримінального права”
А.А. Піонтковський пише: “ Ряд складів злочинів означені в законі так, що до ознак об’єктивної сторони складу віднесені безпосередньо й певні якості дії (або бездіяльності) особи і спричинений нею певний злочинний результат.
У зв’язку з цим при розгляді їх суб’єктивної сторони є необхідним розрізняти психічне відношення особи до скоєного діяння (або бездіяльності) і психічне відношення особи до наставших злочинних наслідків. В таких складах злочинів ми зустрічаємось з випадками так званої змішаної вини”.[26]

При умисному порушенні правил психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків може діставати вияв у формі умислу або необережності. Коли суб’єктивну сторону такого злочину визначає лише необережне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, такі злочини вважаються вчиненими з необережності.[27]

Так, 18 травня 1998 року, приблизно о 12 годині, знаходячись у нетверезому стані, Г. на ділянці траси Магала – Новоселиця порушив правила дорожнього руху: здійснюючи обгін транспорту виїхав на полосу зустрічного транспорту, не справився з керуванням і скоїв зіткнення з машиною Д., в результаті чого було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження двом потерпілим, трьом потерпілим – ушкодження середньої тяжкості і одному потерпілому – легкі тілесні ушкодження, що потягнули короткочасний розлад здоров’я.
Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня
1998 року Г. був засуджений за ч. 2 ст. 215 до 3-х років позбавлення волі і
5 років позбавлення права керування транспортними засобами. Колегія в кримінальних справах Чернівецького обласного суду залишила вирок без змін.[28]

Г. мав умисел на порушення правил дорожнього руху, але його психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків має форму необережності
(злочинної самовпевненості). Г. передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але, переоцінивши власні можливості, легковажно розраховував на їх відвернення.

До злочинів зі складною (змішаною) формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст. 68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135,215, 218-219.[29]

У тих випадках, коли закон передбачає можливість скоєння злочину як навмисно, так і з необережності (наприклад, склади злочинів, визначені ст.67, 108, 1082, 147 КК), форма вини не впливає на кваліфікацію. Але форма вини має істотне значення при індивідуалізації покарання.

Проте слід мати на увазі, що існують випадки, коли саме форма вини впливає на кваліфікацію злочину, коли практично аналогічні склади злочинів за об’єктивною стороною розрізняються за суб’єктивною (наприклад, ст. ст.101, 102 та ст. 105 КК).

У цих випадках для вирішення питання про належну кваліфікацію злочину важливо визначити дійсне психічне ставлення винного до наслідків своїх дій: передбачав він їх і свідомо допускав (бажав) чи не передбачав, хоча міг і повинен був передбачити?[30]

Так були невірно кваліфіковані вчинки неповнолітнього Х., засудженого за умисне заподіяння С. тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті.
Матеріалами справи було з’ясовано, що Х. разом з К. в сквері з хуліганських мотивів побив В. і С. Злочинність дій Х. і К. була визначена судом за ст.
206, ч.2 та ст. 101, ч. 3 КК. Як відмітила колегія з кримінальних справ Верховного Суду України, розглядаючи касаційну скаргу, дії Х., щодо нанесення С. удару, від якого той упав і одержав при падінні смертельну травму, за ст. 101, ч. 3 КК були кваліфіковані судом неправильно. Характер удару не свідчив про умисність: ніяких зовнішніх або внутрішніх пошкоджень на тілі С. в ділянці живота (куди нанесено удар) не виявлено. Це дозволило зробити висновок про те, що удар був нанесений з невеликою силою, тобто без умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, спростувалось первісне твердження про умисність дій Х., в результаті яких настала смерть С. Натомість виникло інше питання: чи повинен був Х. передбачити, що від удару С. впаде на асфальт і одержить травму голови? Колегія визначила, що повинен і що в даному випадку можна говорити про його вину з необережності. Причинний зв’язок між смертю С. і діями Х. складний. Смерть С. настала не від удару Х., а від перелому кісток черепа, який виник внаслідок падіння і удару головою об асфальт. Проте неповнолітній Х. був здатний за даних обставин передбачити кінцевий результат удару. “Засуджений Х., - вказується в ухвалі, - завдаючи удар в живіт потерпілому, не передбачав, що він може впасти і при падінні вдаритися головою об асфальт з настанням тяжких наслідків, хоча в даній ситуації міг і повинен був це передбачити”. Дії Х. були перекваліфіковані за ст. 105 КК, яка передбачає відповідальність за нанесення необережного тяжкого тілесного ушкодження.[31]

II. Злочинна самовпевненість. Інтелектуальний і вольовий момент

Злочинна самовпевненість характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент) (при цьому винний усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння: невідповідність його закону, службовим, професійним або загальноприйнятим правилам тощо[32]). Так, мотоцикліст свідомо розвиває велику швидкість, розраховуючи, що у будь-який момент зможе загальмувати і уникнути небажаних наслідків. Але він збив потерпілого, завдав йому тілесних ушкоджень. Мотоцикліст передбачав можливість настання вказаних наслідків, але легковажно розраховував їх відвернути. Він проявив самовпевненість, переоцінив свої можливості.
Відносно заподіяння тілесних ушкоджень вина водія виражається в злочинній самовпевненості.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість (і навіть бажає) настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце. Зрозуміло, що передбачення неминучості настання наслідків несумісне з розрахунком їх відвернути. В цьому випадку особа діє з прямим умислом.[33]

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості – передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків – наближає її до побічного умислу і водночас відрізняє від злочинної недбалості.

Злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого (побічного) умислу за вольовою ознакою: при непрямому умислі особа свідомо допускає настання суспільно-небезпечних наслідків. Вона байдуже ставиться до їх настання. При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи іншими заходами, але, на жаль, виходить інакше.[34]

Зрозуміло, неможливо вважати, що людина діє необережно, коли розраховує на випадковий збіг обставин, вважаючи, що все минеться благополучно. В цих випадках безпечність досягає такого ступеня, який дозволяє вважати скоєний злочин умисним. Наприклад, для так званого “лихацтва” на транспорті, порушення правил руху з хуліганських мотивів і в нетверезому стані характерне саме те, що водій автомашини безшабашно діє “на випадок”, ігноруючи елементарні правила обережності, без будь-якої підстави сподіваючись на благополучне закінчення свого небезпечного водіння. При таких обставинах, зрозуміло, неможливо стверджувати, що людина виключає можливість настання тяжких наслідків (чи хоча б обгрунтовано проте легковажно розраховує на їх відвернення). Заради забави вона змиряється з спричиненням шкоди, так як не розраховує на

будь-які певні обставини, які були б здатні, на її думку, відвернути суспільно небезпечні наслідки.

Так проїжджаючи поряд сільського клубу п’яний А. побачив групу молоді, і різко вивернувши руль направив машину на натовп людей. Зробивши декілька кругів по площадці біля клубу, кожний раз направляючи ЗІЛ на розбігаючийся натовп, А. загальмував. Але під час цієї “розваги” він збив людину, яка через декілька годин померла. А. пояснював свої дії як спробу
“пожартувати”. Судова колегія по кримінальних справах Черкаського обласного суду вказала у вироці, що при встановлених по справі даних підсудний не міг розраховувати на які-небудь реальні обставини, що здатні відвернути спричинені тілесні ушкодження або смерть кого-небудь з людей, що стали об’єктом “жарту” п’яного водія. Поведінка А. констатував суд, характеризується байдужним відношенням до людського життя і здоров’я, що свідчить про скоєння ним злочину не з необережності, а умисно.[35]

При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої (вольовий момент). Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.

Тобто особа розраховує на реальні сили (наприклад, знання, досвід, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (надійність технічних засобів, дія інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків і її розрахунки були легковажними
(невиправданими) і такі наслідки настали. У цьому випадку винний з одного боку, недостатньо оцінив значення обставин, які могли викликати шкідливі наслідки, а з другого переоцінив свої можливості або інші обставини, які могли б відвернути такі наслідки. І у першому і у другому випадках особа діє необачно і легковажно.

При самовпевненості недостатня обережність проявляється в оцінці тих обставин, які на думку суб’єкта, повинні запобігти настанню суспільно небезпечних діянь: особа не передбачає недостатності цих обставин.[36]

Так, водій виїхавши під час ожеледиці з дуже поганою, “лисою” гумою на колесах, не зміг своєчасно зупинитися при гальмування і через це тяжко травмував пішохода. Він переоцінив свої можливості і пішов на безпідставний ризик, який і призвів до ДТП.

Суспільна небезпечність особи виражається у відсутності бережливого відношення до інтересів суспільства, що охороняються кримінальним законом.

Важливою ознакою необережності (в тому числі злочинної самовпевненості) є відсутність у особи усвідомлення суспільно небезпечного характеру скоєної нею дії чи бездії. При злочинній самовпевненості відсутність такого усвідомлення обумовлюється розрахунком на те, що суспільно небезпечні наслідки не настануть, впевненістю, що шкода суспільству спричинена не буде, в той же час у особи, що діє як самовпевнено, так і необережно, є обов’язок усвідомлювати суспільну небезпечність свого вчинку і можливість такого усвідомлення при більш уважному і обережному відношенні до справи.

Форми вини визначаються в залежності від форми психічного відношення до суспільної значимості вчинку.[37]

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат условия, 6 решебник виленкин, товар реферат.



Предыдущая страница реферата | 1  2  3  4  5  6  7  8  9 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки