Предыдущая страница реферата | 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 | Следующая страница реферата

Серед ідеографічних синонімів за продуктивністю переважають ті, в значенні яких виділяється певна сторона, ознака чи риса названого словом явища, що в значенні інших членів СР відсутня. Добір таких синонімів письменник проводить з почуттям художнього смаку, орієнтуючись на їх смислову відмінність.

Досить широко представлений тип емоційно-експресивних синонімів, до якого входять позитивно та негативно забарвлені синоніми, нейтральні в СР і в контексті. Стилістично виразні й досконалі, синоніми цього типу не тільки збагачують експресивну палітру поета, а й виражають експресію його натури.

Аналіз стильових синонімів показав, що у І.Муратова найбільш вживані з художньою метою такі семантичні групи синонімічних слів, як книжні, розмовні та колористичні.

Названі три основні типи синонімів за значенням тісно між собою пов’язані. Дуже часто зустрічаються в мові поезій Муратова синоніми, які протиставляються одночасно і за предметно-понятійним ядром, і за емоційним забарвленням або стильовою характеристикою. Нерідко в одній синонімічній парі протиставляються всі три компоненти смислової структури лексико- семантичного варіанта слова.

Синоніми, що вживаються І.Муратовим, реалізують у тексті усі властиві синонімам функції: уточнення, заміщення та стилістичного протиставлення.

Основною функцією синонімів у І.Муратова, як і в поезії взагалі, є функція уточнення, яка зумовлена потребою виразити найтонші відтінки поняття. Навіть функція заміщення, мотивована вимогою формально- стилістичного урізноманітнення мовлення, та функція семантичного протиставлення, що передбачає активне формування семантико-стилістичного контексту, реалізуються завдяки наявності різних за звучанням і за структурою слів, які обов’язково розрізняються певними ознаками.

Способи стилістичного включення в текст синонімів у поетичній мові
І.Муратова різноманітні. Його поезіям властиві і контактне, і дистантне, і рамочне розташування синонімів, і градація, і здвоєні синонімічні структури, і потрійне й більше вживання синонімів.

Особливість мови І. Муратова – використовування трьох і більше синонімів, при цьому й контекстуальних. У поезії І.Муратова спостерігаються процеси синонімічного зближення, або синонімічної "індукції" значень слів, які в мовній системі не є синонімами. Крім того, такі синоніми виражають зняття внутрішнього напруження, а також є важливим засобом організації вірша.

Однак визначальною рисою мовної палітри письменника є дистантна синонімія, що виступає засобом формування тексту, допомагає ширше і глибше розкрити тему, а також рамочне використовування синонімів, завдання якого служити смисловій завершеності поетичного твору: синоніми починають і закінчують текст або пронизують його. У таких конструкціях у І.Муратова чітко проступає вертикаль вірша.

Розділ 3

Антонімія і її стилістичні функції в поезіях І. Муратова

3.1. Лексико-семантична характеристика антонімії

в поетичному мовленні І. Муратова

3.1.1. Поняття лексичної антонімії

Важливе місце у поетичному мовленні І. Муратова посідають лексичні антоніми як художній засіб експресивного підсиленння вираження почуття і думки. Мовознавча література поняттю антоніма дає різноманітні лінгвістичні тлумачення.

Як відомо, лексика мови являє собою певним чином організовану систему, елементи якої (слова, значення) пов’язані різноманітними відношеннями.
Одним із багатьох проявів системних відношень у лексиці є антонімія.

Академік М.М. Покровський ще на зорі розвитку семасіології писав, що слова та їх значення живуть "не окремим один від одного життям", а незалежно від нашої свідомості об’єднуються "в різні групи, причому основою для групування служить схожість або пряма протилежність за основним значенням" [Покровский, 1959, 82].

А відомий французький лінгвіст Ш. Баллі вважав протиставлення логічних понять природним нахилом людського розуму. Він відмічав, що в свідомості людини такі "абстрактні поняття закладені парами, причому кожне із слів такої пари завжди так чи інакше викликає уявлення про інше" [Балли, 1961,
139].

Традиційно антоніми характеризують як слова, що мають протилежне значення [Реформатский, 1967, 95; СУЛМ: ЛФ, 1973, 95].

Однак Л.А. Булаховський підкреслював, що під антонімією слід розуміти лише "протиставлення… значень, виражених різними коренями" [Булаховський,
1953, 45]. Таке звужене розуміння антонімії відповідало нерозробленості цих питань у науковій літературі того часу.

Своєрідною реакцією на такого роду обмеження в розумінні і визначенні антонімів були статті О.О. Киреєва у 1954 році та В.М. Клюєвої у 1956 році.
Останнім часом антоніми дедалі більше привертають увагу дослідників, відповідно і питання про обсяг антонімії вивчене докладніше.

Суттєву поправку до визначення антонімії робить М.М. Шанський, зазначаючи, що "антонімами є різні за звучанням слова, які виражають протилежні, але співвідносні один з одним поняття" [Шанский, 1964, 63].

Через десять років Д.М. Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми" [Шмелев, 1973, 131]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л.О. Новиков: "Два чи більше ЛСВ є антонімами, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [Новиков,
1982, 247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією – протилежними семами [Там же, 246].

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.М. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучуваності, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [Комиссаров, 1957, №2, 55-56].
Спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей зробила і Л.О. Введенська у вступі до "Словника антонімів російської мови" [Введенская, 1971, 4-35].

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отож питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розв’язується в науковій літературі по-різному. Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять"
[Исаченко, 1963, №2, 47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність [Михайлов, 1987, 9-10;
Новиков, 1966, №4, 79-87; Родичева, 1968, 284-296]. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [Новиков, 1973, 218-219; Шанский,
1964, 62-67; Шмелёв, 1973, 131-142].

Крім різнокореневих і однокореневих антонімів, виділяється третій структурний тип – енантіосемія, під якою мається на увазі протилежність значень всередині однієї лексеми [Новиков, 1971, 58]. Явище енантіосемії, на нашу думку, недоцільно розглядати в межах антонімії, оскільки для виникнення протиставних відношень необхідна наявність двох слів. У зв’язку з цим вважаємо, що енантіосемія правильно класифікується деякими вченими як частковий вияв омонімії [Шанський, 1964, 154].

Не залишаються поза увагою дослідників і факти міжчастиномовної антонімії, яка висуває питання про співвідношення граматичних класів слів – частин мови та семантичної категорії слів-антонімів.

Систематична розробка теми “Міжчастиномовна антонімія” розпочата
Є.М.Міллером у 1978 році [Миллер, 1978, 19]. Але окремі відомості про неї як про явище знаходимо у В.Д. Дєвкіна в рецензії на посібник В.М.Зав’ялової
“Антоніми”: “Безумовно справедливе положення про те, що слова-антоніми повинні належати до однієї частини мови. Та чи слід сприймати це так беззастережно? Хіба не антонімічні, наприклад, субстантивна прийменникова група і прислівник...” [Девкин, 1970, 81]. Л.А.Введенська в теоретичному вступі до другого видання словника антонімів пише, що “в окремих випадках антонімічну пару утворюють іменник і субстантивований прикметник...”
[Введенская, 1982, 7-8]. Розглядаючи об’єм лексико-семантичних полів,
Ю.М.Караулов включає в них поряд із загальноприйнятими антонімами “також ті, що потрапили у поле слова та належать до різних частин мови, але відносяться до “сфери антонімії” [Караулов, 1976, 212]. Досліджуючи факти міжчастиномовної антонімії, Є.М.Міллер стверджує, що “відмінність граматичних форм не заважає збереженню в словах загального для них лексичного значення” [Миллер, 1990, 61]. Такої ж думки дотримуються
В.М.Жирмунський [Жирмунский, 1976, 76] і В.М. Мігірін [Мигирин, 1973, 50].

Об’єктивність існування міжчастиномовних антонімів виявляється також при порівнянні їх із контекстуальними: другі на відміну від перших поза текстом неантонімічні. Міжчастиномовні антоніми позначають реально існуючі протилежності, незважаючи на асиметрію граматичних форм і значень.

Цікаво, що міжчастиномовні антоніми можуть мати відповідності в одночастиномовній антонімії. Однак, як показує спостереження,така відповідність не завжди має місце, і саме тому слід розрізняти кілька типів опозицій міжчастиномовних антонімів [Миллер, 1990, 66].

Та нас більше цікавить не суперечка про різночастиномовні антоніми, а їх роль у художньому тексті як засобу вираження протиставлення.

Ми вважаємо, що антоніми – це слова, які належать до однієї частини мови, але не можна ігнорувати систематичне вживання у художньому тексті поряд з одночастиномовними міжчастиномовних антонімів.

До питань, які мають різне тлумачення в теорії антонімії, належить питання про належність до антонімів слів із часткою не. Такі слова, як молодий-не молодий Л.О. Новиков розглядає як послаблену протилежність, яка не виражає дійсної антонімії. Учений вважає, що антоніми "не тільки заперечують одне одного, але і характеризуються своїм позитивним змістом", тобто стверджують протилежну ознаку [Новиков, 1973, 30]. Деякі інші дослідники вважають, що завдяки частці не виникають відношення повної протилежності [СУЛМ, 1993, 125]. Автори монографії "Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія" слова, утворені за допомогою частки не, відносять до антонімів, але зазначають, що такі слова виражають протилежну ознаку пом’якшено і з меншою мірою протиставлення, ніж антоніми різнокореневі: "Антоніми – це протиставлення слів за їх семантикою, тому до антонімів не належать такі протиставлення, які утворюються звичайним додаванням заперечної частки не… Слова з часткою не вступають в антонімічні відношення тільки тоді, коли ця частка виступає не простим запереченням, а творить, як і будь-який інший префікс, нове слово з новою семантикою"
[СУЛМ: ЛФ, 1973, 98]. Відомо, що ще Л.А. Булаховський свого часу звертав увагу на те, що не слід плутати протилежність значень із запереченням: "Під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення…, а протиставлення значень" [Булаховський, 1955, 39]. Однак пізніше стали розрізняти частку не і префікс не- і питання про належність слів-корелятивів із часткою не або префіксом не- набуло більш конкретного тлумачення: слова з заперечною часткою не до антонімів не належать, а із префіксом не- вступають в антонімічні зв’язки з безпрефіксними однокореневими словами. Таким чином, антонімія пов’язана не із запереченням, яке теж є однією із форм виявлення суперечливості явищ, а із ствердженням протилежного поняття або ознаки.

Із запропонованих дослідниками лінгвістичних критеріїв виділення слів- антонімів за основу приймаємо такі:
1.Лексико-семантичні: а) семантична спільність, яка виявляється в тому, що антоніми виражають одне й те саме родове поняття, характеризують явище одного плану, тобто мають архісему, або "спільну сему"; б) наявність протилежної семантики. Для називання сем, які взаємно передбачають і взаємно виключають одна одну, надаючи відношенням між словами антонімічного характеру, вживається термін "контрарні семи". Наявність цих сем забезпечує діаметральну опозицію між словами-антонімами.
2. Граматичні: повний або частковий збіг валентності слів-антонімів, тобто здатність їх вживатися в однаковому, аналогічному контекстуальному оточенні, що випливає з критерію семантичної спільності – характеристики явища одного плану.
3. Функціональні: регулярне протиставлення в мові і мовленні. Віднесення до диференційних ознак слів-антонімів вимоги стилістичної одноплановості здається неправомірним, оскільки остання, як свідчить матеріал, може виступати релевантною рисою лише антонімів мови; у мовленні з певною стилістичною метою можуть об’єднуватися в антонімічну пару і лексеми з неоднаковим стилістичним забарвленням, що є своєрідним джерелом експресії.

Беручи до уваги названі семантичні, граматичні й функціональні ознаки, антоніми можна визначити як регулярно протиставлювані в мові й мовленні лексеми, які позначають взаємно протилежні (наявність контрарних сем) співвідносні (наявність спільної семи) предмети, властивості й процеси об’єктивної дійсності.

Одним із важливих питань дослідження є питання про класифікацію антонімів за характером протиставлення. Зауважимо, що поділ антонімів за типологічними ознаками перебуває в полі зору дослідників. Цілий ряд питань, так чи інакше пов’язаних з типологією антонімії, обговорюється на матеріалі різних мов як у вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістичній літературі.
Цю проблему ставили такі відомі вчені, як Л.Ю. Максимов (1958), В.М. Клюєва
(1956), В.М. Комісаров (1957, 1962, 1964), М.М. Шанський (1964),
Д.М. Шмельов (1964), А.В. Калінін (1971), А.О. Уфімцева (1968),
Є.І. Родічева (1968), Л.О. Новиков (1973), Є.М. Міллер (1990), Й. Філіпець
(1961), М. Форман (1960), О. Духачек (1967), Дж. Лайонз (1969),
А. де Вінценз (1963), Л. Вальд (1970).

Останнім часом здійснені спроби намітити ряд різновидів протилежності.
А.О.Уфімцева, говорячи про антонімічні відношення слів, виділяє два типи протиставлення: власне антонімію і конверсію [Уфимцева, 1968, 192-193].
Дж.Лайонз у своєму “Вступі до теоретичної лінгвістики” поряд із власне антонімією виділяє два інших типи протилежності: додатковість
(комплементарність) і конверсію [Lyons, 1969, 460-470].

Однак Л.О. Новиков, узагальнюючи існуючі в науковій літературі погляди розробив найбільш повну класифікацію антонімів, якої дотримуємося і ми.

Звичайно виділяються три ознаки, за якими антонімічні слова вступають у відношення опозиції: 1) градуальність / неградуальність ознаки; 2) спрямованість / неспрямованість дії чи ознаки; 3) відповідність одному явищу чи процесові (тобто одному денотатові) – відповідність різним денотатам [Новиков, 1973, 195-243].

Основні класи антонімів, які виділяються, відповідають названим трьом типам опозиції.

Перший клас представляють антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять. Це ті слова, які стоять на крайніх точках шкали, що виражає різний ступінь певного явища.

Другу групу антонімів представляють слова, які означають протилежну спрямованість дії або ознаки. Найбільш широко цей тип антонімії представлений дієсловами.

Третій клас представляють антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність, тобто протилежність понять, що доповнюють одне одного.

Нарешті, четвертий клас, який виділяється в багатьох працях, представляють антоніми-конверсиви. Під конверсією мається на увазі протиставлення слів, що називають відношення, в яке вступають дві сторони і яке для кожної із них має протилежне значення. Однак, на думку Л.О.
Новикова, антоніми-конверсиви не утворюють висхідного класу, бо "вони утворюються за рахунок особливого вживання слів, що володіють конверсивними властивостями, із трьох попередніх класів" [Новиков, 1973, 238].

Для нашої роботи особливо суттєвим є питання про контрарну, комплементарну та векторну антонімію як найбільш виявлені у розглянутих нами поезіях І. Муратова.

3.1.2. Антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять у поезії І. Муратова

Досліджений матеріал дає право зазначити, що цей тип антонімів у
І. Муратова помітно переважає над іншими: у процентному відношенні контрарні антоніми складають близько 80%, 10% – комплементарні антоніми, і приблизно 10% – векторні антоніми. Характерною особливістю цього класу антонімів є те, що він об’єднує слова, які не виражають спрямованість дії чи ознаки, але виявляють градуальність опозицій. Під градуальними
(ступінчатими) опозиціями розуміємо, як вважав М.С. Трубецькой, такі опозиції, "члени яких характеризуються різним ступенем або градацією однієї й тієї ж ознаки…Член опозиції, котрому властива наявність крайнього
(максимального чи мінімального) ступеню даної ознаки, називається крайнім або зовнішнім; інші члени є середніми" [Трубецкой, 1960, 83].

Градуальність даних ознак виявляється в тому, що між антонімічними лексемами існують слова, що називають проміжні ступені. При даному типі антонімії сума значень антонімів не вичерпує всього родового поняття, оскільки між цими двома поняттями розміщається цілий ряд перехідних ознак.

Схематично відношення антонімів, що виражають градуальну протилежність, Л.О. Новиков позначає як коло, між протилежними секторами якого існує проміжне поле, на якому розміщуються перехідні ступені
[Новиков, 1973, 30].

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: бесплатные рефераты без регистрации скачать, титульный дипломной работы, курсовые работы бесплатно.



Предыдущая страница реферата | 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки