Предыдущая страница реферата | 17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27 | Следующая страница реферата

З погляду зовнішнього вираження така опозиція має декілька різновидів.
Перш за все виділяються антонімічні протиставлення, що охоплюють цілі парадигми градуально розташованих антонімів, за термінологією Й. Філіпця їх називаємо "ступінчаті групи" [Filipeс, 1961, 222]. Опорою такого протиставлення є основні нейтральні слова, останні ж члени парадигми, хоч вони й виражають різний ступінь вияву ознаки, нашаровуються на це протиставлення й виступають як синоніми для вираження інтенсифікації або як експресивні синоніми. Власне їх значення, як відмічає Д.М. Шмельов, зумовлене їх співвідношенням із нейтральними словами [Шмелёв, 1964, 148].

Слід відзначити, що антоніми, які виражають градуальну якісну протилежність і протилежність координаційних понять, реалізують контрарну протилежність. Це найбільш "класичний випадок вираження протилежностей", бо саме "контрарність утворює логічну основу антонімії" [Новиков, 1966, №4,
“Р.яз. в шк.”].

Погоджуючись із Г. Клаусом, зазначимо, що два поняття контрарні, "якщо між явищами, в них мислимими, існує найбільша різниця в межах, встановлених родовим поняттям" [Клаус, 1960, 213].

Аналізований клас антонімів у поезіях І. Муратова представлений перш за все якісними прикметниками і співвідносними з ними іменниками та прислівниками, а також займенниками та словами категорії стану і деякими іншими категоріями слів, що виражають координаційні поняття.

Цей тип антонімів у нашого автора є найбільш значним за кількістю і різноманітним за тематикою, бо він утворює ядро антонімії “… і представляє її в найбільш яскраво вираженому вигляді" [Новиков, 1973, 225].

Проведені дослідження дали змогу зробити тематичну класифікацію антонімів цього класу. За допомогою таких слів у І. Муратова позначаються:
1) психічні та фізіологічні характеристики людини та її стану: турботи- забави (29), сумував – радів (29), надії – розчарування (31), любов – ненависть (34, 41, 98), сміються – плачуть (34), печаль – радість (34,

99, 364, 389), муки – радощі (34, 42), горе – щастя (81, 192), щастя – муки (78), радість – тривога (56), радість – смуток (81, 205), радість

– біль (86, 364), відрада – печаль (189), відрада – біль (137), радість – туга (101), горе – радість (203), милий – немилий (38), розпач – надія (173), мовчання – гук (38), мовчання – сміх (38), смуток – сміх (81), сміюсь – плачу (101), смутно – радісно (1980,

100), приємне – неприємне (101), сумирна – бентежна (165), сумні – безжурні (86), плачуть – сміються (104), кохають – ненавидять (104), пекло – рай (91);
2) система координаційних понять: ночі – дні (57, 179, 206), вдень – вночі (59), вечір – світанок (150), звечора – зрання (34), вечірні – ранні (61), нічні – денні (61), вздовж – впоперек (59), здалека – зблизька (102), зблизька – здаля (1980, 151), Захід – Схід (50), сьогодні – завтра (113), сучасне – минуле (95), колись – зараз (38), там – тут (49, 140), до – після (1980, 147), ніщо – все (136), завтра

– нині (112), правий – лівий (56, 112);
3) етична та естетична оцінка: нове – старе (111, 178), святиня – гріх

(1980, 25), свято – будні (112, 146), непомітне – величне (1980, 167), хвалить – гудить (1980, 134), творю – руйную (62);
4) оцінка явищ природи та станів погоди: сонце – мряка (21), туман – сонце (176), розбурхані – тихі (137), глибина – мілина (78), похмурі – ясні (188), притихне – шурхоне (33), безвітря – круговерть (147), згасання – горіння (147), суховійний – вологий (173), сіра – райдужна

(372);
5) оцінка кількості, порядку розташування предметів (явищ), часу подій: немало – одна (56), остання – перша (1980, 131), давнє – недавнє

(1980, 206), тоді – зараз (47), навік – на хвилинку (52), ера – мить

(228), безмежність – мить (1980, 151), мить – вічність (73, 105, 207);
6) фізичні якості, властивості чи стани предметів та сприйняття їх людиною: низькім – високім (130), безгоміння – гук (147), тиша – рев

(147), розбудити – заколисати (147), крик – мовчання (190);
7) характеристика соціальних явищ: чорт – бог (93), хлоп – газда (123), фараон – раб (179), крах – слава (179), пасерб – син (319), раб – володар (319), рабство – свобода (291);
8) оцінка характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини: цей – той (78), нитик – бешкетник (78), юність – старість

(97), пустотливі – серйозні (89), невразливі – нервозні (89), слоноподібні – тендітні (89), стрункі – горбаті (133), славетні – безславні (133), потворні – гарні (133).

Ілюстрація характерних тематичних груп показала, що антонімія якісних та координаційних слів знаходить об’ємне відображення в поетичній творчості
І.Муратова. Цікаво, що в деяких тематичних групах виділяються свої підгрупи найбільш уживаних антонімічних пар.

Психічні та фізіологічні характеристики людини та її стану. У цій тематичній групі помітно виділяється опорний антонімічний образ щастя – горе. У цей антонімічний ряд автор включає і синоніми: щастя – радість, відрада; горе – печаль, мука, біль, тривога, туга, смуток, сум: "Не хочу я у затишнім кутку, Глухий, мов пень, зіпершись на ковіньку, Дивитися безтямними очима На муки і на радощі людські." (34), "Я знав найніжнішу любов до жінки, До сина, до сивих своїх батьків, До рідної вулиці, до будинку, В якому не раз сумував і радів" (29), "Всі надії потаємні І гіркі розчарування – Ще не вечір, а світання, Ще первоцвіт, а не цвіт!" (31),
"Але ніде я не зазнав Такої радості й тривоги, Коли повірив, що дорога До друзів може привести." (56), "О, скільки треба щастя й скільки муки,
Зазнать з народом, щоб у дні негод Промовити ровесникам і внукам: Я єсть народ!" (78), "І пісня в гуркоті не тане, Коли в вагонах то сміються, То плачуть полкові баяни" (34), "Хвилини радості і смутку Це все – моє, і все
– навік." (81), "З туману колишніх радощів і болів, З напівзабутих видноколів Я незнайомку звав кохану." (86), "– Примари прожену – Сто літ щасливий проживу Печаллю й радістю земною." (99), "Простіть мені, жінки кохані й друзі, Хай вас не засмутить недбалість отака, Що з писаного вами і рядка Не процитую в радості чи тузі." (101), "І мислі віддаю не по частинках – … Всього себе – отим незнаним суддям, Що матимують свої відради й біль…" (137), "То чого ж ти хочеш, серце, Безтурботного спокою? Не волій цього, не треба, Бо не зможеш одрізнити, Де відрада й де печаль." (189),
"Пам’яте! Чесною будь і не слухай Підступного серця:… Сонячним веснам радій, вірячи в тисячі версій Щастя людського, але й горя його не забудь."
(192), "Немов дві гілки на розлогім клені,… Одним життям на світі прожили І горе й радість рівно поділяли" (203).

З наведених прикладів бачимо, що виділені ряди слів виступають у поета в різних текстах у різній комбінації: відбувається заміна одного з компонентів словом, яке виражає не повне значення антонімічного слова, а лише певну ознаку щастя чи горя: щастя – радість – сміх (сміються) – надія – радіти
– відрада горе – печаль – сльози (плачуть) – розчарування – сумувати – біль.

Слід сказати, що градуальна опозиція щастя-горе представлена лише двома членами (не враховуючи їх синонімів), бо середній або проміжний член у даній опозиції не має спеціального вираження, він існує тут, за термінологією С.К.Шаумяна, на генотипічному рівні [Шаумян, 1965, 100].

І.Муратов тонко розумів психологію людини. Тому його поезії властива життєва мудрість, а ліричний герой поета відчуває і вміє майстерно відтворити мовними засобами кожний подих, кожний біль і радість, що відлунюють у його серці: "Мовчання, й гук, і сміх – Хрещатий цвіт і шелести у нім – Не радощі, не смуток і не біль" (205), "Я слухав Шопена... І виділись рідні гаї, І краяли, й тішили серце – Печалі, радощі й болі"
(364). У цих рядках відчувається властивий І.Муратову філософський зв’язок понять щастя – горе із суміжними й більш віддаленими явищами, що виражаються відповідними синонімічними та антонімічними парами, які підсилюють контраст і надають текстові емоційної насиченості і напруженості. Індивідуальне сприймання й переосмислення антонімічно- синонімічних образів смутку (болю) – радості, метафоризованої антонімічно- синонімічної тріади мовчання (гук) – сміх та печаль (біль) – радість, експресивної антонімічної пари краяли – тішили – це не тільки і не стільки художні засоби, скільки ознаки внутрішнього стану поета. У першому прикладі він протиставляє мовчання і смуток (біль); радощі і сміх (гук) і досягає протиставлення завдяки частці не. Сполучаючи синонімічні й антонімічні ряди, автор домагається високої експресії в тексті. У другому тексті спостерігаємо злиття двох рядів: антонімічного (краяли – тішили) і антонімічно-синонімічного (печаль (біль) – радість) в один об’ємний образ, у якому кожна антонімічна пара виражає тісне єднання протилежностей (краяли і тішили; печалі, радощі і болі).

Але художній простір поета незамкнений, він відкритий не тільки по горизонталі (дороги, туманні низовини, рідні гаї), а й по вертикалі (аж до космічних сфер). Думки письменника сягають далі, його мрія – разом з
“пісенними братами” прокласти шлях “до казкових ер”. Саме в цьому митець вбачає роль поета і поезії: "Що дано українському поету... Що всепланетні радощі й печалі – З пісенними братами відтепер Накреслювати має на скрижалі
Робочу трасу до казкових ер" (389). У першому рядку висловлюється думка в загальному вигляді: що може поет, земна людина, а далі конкретизується завдання поета і поезії: це не тільки нести земні печалі й радощі, а й
“накреслювати... робочу трасу” до казкових космічних ер. Ця поезія має певний внутрішній ритм: від більш конкретного до абстрактного (людина – земля – космос), що виражається, зокрема, й антонімами.

Розгляньмо тепер використання в художньому тексті І.Муратова іншої найуживанішої пари антонімів з градуальною протилежністю – любов – ненависть: "Хвала нещира здимиться, Образи теж забуду я, Та не затьмариться, не зміниться Любов і зненависть моя." (41), "О юності суворий вітер, Ти чуєш? Я благославляю Любов і зненависть твою!" (98). Зауважимо, що взагалі в мові антонімічний ряд любов – ненависть представлений трьома словами любов – байдужість – ненависть, де слово байдужість відіграє роль проміжного члена, що нейтралізує крайні протилежності. Але аналіз наведених віршів дає право сказати, що у І.Муратова це антонімічна пара, яка не передбачає середнього члена опозиції, у нього немає перехідних тонів, а є або любов, або ненависть. Такий підхід до розкриття образу ще раз підкреслює, що І.Муратов – натура динамічна, сповнена експресії.

Система координаційних понять. Наступна тематична група, яка поступається попередній лише за кількістю, – це слова, що позначають координаційні поняття. Координаційним антонімам, які вживає І.Муратов, властиві і пряма просторова протилежність (захід – схід, вздовж – поперек, здалека – зблизька, там – тут, лівий – правий) і часова віднесеність
(сьогодні – завтра, нині – завтра, сучасне – минуле, вдень – вночі, вечір – світанок, денний – нічний, день – ніч, колись – зараз, до – після). Як видно з аналізу творів письменника, координаційні антоніми включають у себе слова різних частин мови: прислівник, іменник, прикметник, прийменник.
Опорним образом цієї групи в І.Муратова є градуальна опозиція день – ніч, що включає й інші відрізки часу в добі: "То плачуть полкові баяни. Хто чув їх звечора і зрання..." (34), "Пробач, товаришу, мені За те, що розповім я скупо Про ті безбарвні ночі й дні." (57), "Як бомбовозові мотори Перед нальотом – вдень, вночі Реве чуже Балтійське море, У берег хвилями б’ючи."
(59), "А ще ж нальоти повітряні – Нічні, вечірні, денні, ранні." (61),
"Нехай із тупістю папуги, Без шани й без любові, – день і ніч Імення ваше ген за виднокруги Несли гучні реклами для сторіч" (179), Я вірші не пишу. З усіх боків Диктують їх мені то вечір, то світанок, А я лише записую слухняно" (150). Наведені уривки з віршів демонструють, як повно поет використовує у своїх художніх текстах ряд перехідних позицій між крайніми точками день і ніч: він образно змальовує вечір і світанок, нальоти вечірні і ранні (вечір – ранок), плач баянів звечора і зрання, використовуючи не тільки іменники, а й похідні від них прикметники та прислівники.

Особливо яскраві поетичні фрагменти, де автор використовує координаційні градуальні опозиції метафорично: "Ви чуєте? Стогнуть голодні.
Розчавимо війни сьогодні, сьогодні, сьогодні, І завтра ж удосвіта в поле –
Засіймо пустелі" (113). Антонімічний ряд сьогодні – завтра у цій поезії
Муратова не передбачає іншої форми опозиції, це тільки пара. У нього не може бути вчора чи післязавтра, а тільки “сьогодні, сьогодні, сьогодні”.
Саме повторення цього слова забезпечує розуміння невідворотності подій: війни треба знищити саме сьогодні, бо “стогнуть голодні” і завтра вже буде пізно. У цьому тексті антонімічні слова визначають функціональне навантаження в більшій мірі, ніж його змістове наповнення: завдання автора полягає в тому, щоб наголосити, що слід вирішувати сьогодні, а що – завтра.

Етична та естетична оцінка. Тематична група, до якої входять градуальні опозиції, що реалізують етичну та естетичну оцінку явищ, подій і т.ін., у І.Муратова досить яскрава. Можна констатувати, що розглянуті антонімічні пари відіграють важливу роль у здійсненні експресивної функції мови. У цій групі виділяємо такі опорні образи, як старий – новий, свято – будні. Навколо них і розгортається боротьба контрастів у віршах.

Найбільш значимим, напевно, є образ чорне – біле, який, уживаючись метафорично, втілює в собі етичне й естетичне начало, а також філософський задум: "Пам’яте, світлою будь! Умій відрізнити тверезо Чорне від білого й біле від сірого теж." (192). Справді, між протилежностями наведених антонімів існує ряд перехідних тонів від чорного через різні відтінки сірого до білого. Градуальні антоніми чорне – біле, біле – сіре вжиті у творі для підсилення контрасту. Слово сіре не є антонімом ні до слова чорний, ні до білий, але за негативною оцінкою воно вступає в протиставні відношення із словом білий.

Як ми вже відзначали, досить часто у І.Муратова зустрічаємо такі приклади, коли важко визначити проміжний член у градуальних антонімів, але він відчутний. Такі зразки опозицій можна простежити і в даній тематичній групі. Наприклад: "Щось буває таке непомітне І величне таке водночас, Що буття первородно коритне Відступає від нього, від нас." (167, 1980). Між непомітним і величним звичайно існує ще якась грань або якийсь етап. Поет так поєднує ці протиставлення, щоб читач відчув, що є ще й інші члени опозиції, які доповнюють семантичний зміст цієї антонімічної пари, але для автора вони не існують або, точніше, несуттєві. Він поєднує лише непомітне і величне.

Оцінка явищ природи та станів погоди. За допомогою слів, які ми віднесли до четвертої групи, позначають оцінку явищ природи та станів погоди. Використані поетом у цій групі антонімічні образи досить різнобарвні й оригінальні. Проаналізуймо для прикладу такий уривок: "Я б світ прокляв, почувши від пророків Що вже навік не буде по мені Ані гірських розбурханих потоків, Ані струмочків тихих навесні." (137).
Антонімічною тут є опозиція розбурхані – тихі, але у даному контексті слід аналізувати не цю окрему пару, а сполучення розбурхані потоки і тихі струмочки, бо саме у цьому поєднанні слова потоки і струмочки, що поза текстом розглядаються як синоніми, протиставляються (за інтенсивністю і розміром плину води). І ця ознака їх виступає основою антонімічності. Тому антонімами тут є не тільки прикметники розбурхані і тихі, а й іменники потоки – струмочки через сполучення слів розбурхані потоки, тихі струмочки.

Або візьмімо для аналізу інший фрагмент: "Ну що за вітер передгірний,
Хитрун з ординської облоги: То войовничий, то сумирний, То суховійний, то вологий!" (173). У цьому тексті антонімами войовничий – сумирний, суховійний – вологий дається оцінка явища природи (вітру), де одна пара антонімів, що належать до комплементарних, може характеризувати тільки стан вітру (сухий – вологий), а друга, що належить до градуальних, – це переосмислення фізичних якостей людини (войовничий – сумирний). Саме завдяки останній парі антонімів створюється експресія всього антонімічного блоку, бо саме в ній концентрується емоційно забарвлена ознака явища.

Заслуговує на увагу також текст, де І.Муратов, використовуючи метафоричне значення антонімів, демонструє, як одна протилежність виходить з іншої: "Поклявся: зважу кожен крок І на руїнах помилок До смерті й хвильки не змарную... Аби хоч трохи уночі Світить і невідступно тих
Виводити на сонце з мряки, Хто сам його збагнуть не встиг." (21). У цьому уривку спостерігаємо метафоричне переосмислення, при якому “форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на другий на основі тієї чи іншої схожості останніх при відображенні в свідомості мовця” [Тараненко, 1989, 108]. Метафоричне переосмислення вислову “виводити на сонце з мряки” поєднується з розширенням значення і перегукується з іншою антонімічною парою – світло – тьма. Поет вбачає своє завдання у тому, щоб виводити на сонце з тьми тих, хто без підказки чи допомоги не в змозі цього зробити. Як видно з тексту, антонімічна пара сонце – мряка є центром, навколо якого будується весь текст. За задумом автора, – це вірш-настанова молодим, тим, хто тільки-но вступає в доросле життя, від досвідченої людини, яка знає ціну кожній хвилині, ціну життю.

Оцінка кількості, порядку розташування предметів (явищ), часу подій. У п’ятій тематичній групі виділяємо антонімічні опозиції, що характеризують часові реалії. Серед них особливе місце займає антонімічний образ мить – вічність: "Одумайтесь! В лакиз немає часу. Жить. Вижить. Пережить. Прожить.
Пропить. Безмайбуття їм креслить п’яну трасу, І вічність в них вимінює за мить." (73), "О, як ждали ми звісточки з вирію В нетривкому лютневому інеї!
Кожну мить свою вічністю міряли, А не звичкою, а не півтінями" (105, 1980),
"Дароване безмежністю і миттю, Вдихаю вдячно зблизька і здаля…" (151,
1980), "Земля як пахне! Як пахтить земля!… І так вони стояли тільки мить, А їм здалося – вічність." (207, 1980), "Нам віриться: високій нашій мрії
Підвладні будуть кожна ера й мить:" (228).

Підкреслені полярні поняття стали темою і назвою однієї з найкращих збірок І.Муратова “Мить і вічність”, яку відкриває вірш, побудований на контрасті. Розгляньмо невеликий фрагмент із цієї поезії: "І дріма у Гномі
Велет, І в незнане стежку стелять Мить і Вічність, Мить і Вічність" (325).
Текст насичений антонімічними опозиціями Гном – Велет, Мить – Вічність, ступінь експлікації протилежних значень у яких неоднаковий: спостерігаємо у першій опозиції протилежність у протилежності (“у Гномі Велет”), а в другій
– єднання протилежностей, кон’юнкцію значень. Але обидві пари антонімів позначають динаміку протилежностей, які існують у об’єктивному світі.
Антоніми Мить – Вічність дають можливість авторові охопити все часове поле, показати широту часових кордонів і водночас об’єднати протилежні поняття.

Фізичні якості, властивості чи стани предметів та сприйняття їх людиною. Тематична група, яка включає в себе слова, що оцінюють фізичні якості, властивості чи стани предметів, у І.Муратова зосереджується на синонімічних та антонімічних рядах тиша (безгоміння, мовчання) – крик (гук, рев): "Волав я про волю, і – вільний. Гей, люди! Я на фронті перед штурмом
Ніч не спав од безгоміння, А в годину канонадну Засипав під гук гарматний"
(147), "Отак би гукати і разом з криком Вихаркувать чорне гидке мовчання"
(190), "Тиша здатна розбудити, Дикий рев – заколисати" (147). Візьмімо для аналізу останній текст, у якому градуальна опозиція тиша – рев побудована на протиставленні протилежностей. До того ж антонімічна відстань підсилюється поєднанням з іншою парою антонімів розбудити – заколисати.
Звернімо увагу, що у Муратова тиша будить, а рев заколисує, тобто тиша, рев виступають у нього як певні стани, які можуть викликати протилежну, неочікувану дію. Як бачимо, у цьому фрагменті відбувається нагнітання протилежностей: між двома рядами антонімів (тиша – рев, розбудити – заколисати) та між підметами і присудками, що мають антонімічні відношення
(тиша – розбудити, рев – заколисати). Така концептуальна напруга в поетичній тканині творів відповідає напруженому темпераментові митця.

Характеристика соціальних явищ. У поезіях І.Муратова, який не обмежувався інтимною лірикою, а хвилювався й суспільними болями, значне місце посідає громадянська лірика і відповідно лексика на позначення соціальних явищ. Серед цих слів, як і взагалі в поезії цього письменника, багато антонімів. У цій групі антонімів на передній план виступають традиційні антонімічні пари володар – раб, володар – невільник, фараон – раб, газда – хлоп, свобода – рабство. Для поета ці антонімічні поняття дуже актуальні: вони виражають соціальні контрасти і не мають кордонів, не обмежені у просторі і часі.

Розгляньмо фрагмент: "Я слів володар і невільник, Творіння їхнє і творець" (359). Об’єднуючи протилежні компоненти володар і невільник, автор хоче показати, що у творенні образу рівноцінно беруть участь обидва слова, що тут відсутній опорний компонент. У таких прикладах, як слушно зауважує
В.П.Жуков, “ступінь участі компонентів в утворенні цілісного значення, єдиного образу приблизно однаковий” [Жуков, 1978, 97]. Поет називає себе одночасно володарем і невільником своїх слів, підтверджуючи це ще й у наступному рядку (“творіння їхнє і творець”). Такий прийом допомагає розкрити цілісність образу і уникнути зайвих коментарів. Градуальна опозиція володар – невільник у Муратова не передбачає проміжних членів, вона має право на існуванні у його поезії тільки в такій формі, як антонімічна пара.

Емоційний лад при змалюванні соціальних контрастів відчувається і в наступних рядках: "Чи відомо вам, Що слава пірамід не фараонам Належить, а безвісним їх рабам" (179); "Чом з мене хлопа, Не буде ґазди? Горе та клопіт
– Мої гаразди" (123). Антонімічні ряди фараони – раби, хлоп – ґазда у поета не передбачають інших членів опозиції, оскільки проміжний член протиставлення семантичного змісту таких антонімічних пар існує тільки на генотипічному рівні. Як видно з прикладів, у словесній тканині творів
І.Муратова антоніми на позначення соціальних явищ виступають лексико- семантичною опорою текстів.

Оцінка характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини. Остання тематична група антонімів, виявлена у нашого автора, вміщує слова на позначення оцінки характеру та поведінки, зовнішнього вигляду та фізичних якостей людини. Проаналізуймо один із фрагментів, що включає антонімічні пари цієї тематичної групи, з якого видно, як плідно, широко, багатоманітно виявляється у творах І.Муратова закон контрастів: "Щоб синові діти й дітей його діти Могли по землі своїх предків ходити – Стрункі і горбаті, славетні й безславні, Потворні і гарні, та всі – рівноправні"
(133). У центрі твору три антонімічних пари, кожна з яких побудована на зіставленні контрастних понять. Доповнюючи одна одну, ці антонімічні опозиції ніби підсумовують усе сказане, інакше кажучи, вносять концептуальну розрядку у текст. Антоніми стрункі – горбаті, славетні – безславні, потворні – гарні загострюють увагу на проблемі рівноправності, спадкоємних стосунків між поколіннями, на загальнолюдських відносинах, на патріотичних почуттях незалежно від індивідуальних особливостей людини.

Досліджені нами градуальні антоніми дають підставу сказати, що, на відміну від інших їх типів, формою протиставлення у цих антонімів є градуальна опозиція. І протилежність у ній представлена в її найбільш
“чистому вигляді”— як якісна контрарність (у нашій роботі 1, 3, 4, 5, 6, 8 тематичні групи) і протилежність основних координаційних понять (тематична група 2).

3.1.3. Комплементарні антоніми у поезіях І.Муратова

Цей клас антонімів представлений у І.Муратова порівняно невеликою кількістю антонімічних пар. Серед них є антоніми-іменники (десь 80%), антоніми-прикметники та антоніми-прислівники (приблизно 20%).

У загальній класифікації Л.О.Новикова антоніми цієї групи визначаються негативно: вони не можуть відповідати одному і тому ж денотату, не виражають спрямованість і не утворюють градуальних опозицій [Новиков, 1973,
200].

Д.М.Шмельов називає цей тип антонімів “особливим..., що представлений парами слів, між значеннями яких “без залишку” розподілена певна семантична область; члени такої пари абсолютно протиставлені один одному” [Шмелев,
1977, 205-206].

“Сутність комплементарності, – пише Л.О.Новиков, – полягає в тому, що два протилежних значення (в логіці – видових понять, підмножинності), які характеризуються кожне своїм позитивним значенням, доповнюють одне одного до вираження меж прояву тієї чи іншої властивості, стану або відношення”
[Новиков, 1973, 233].

Погоджуючись з Л.А.Лисиченко, зазначимо, що антоніми-комплементативи відтворюють “протилежність понять, що характеризуються кожне своїм значенням і доповнюють одне одного до вираження всього родового поняття”
[Лисиченко, 1997, 113].

Антоніми цього типу протиставляються попарно, між ними не може бути слова, що відбиває проміжний стан. Графічно комплементарну антонімію зображують, як коло або квадрат, поділений навпіл: усе, що не відповідає поняттю, названому одним з антонімів, називається другим: усе, що не є живим, є мертвим; усе, що не є прямим, є кривим; усе, що не є вірним, є помилковим.

Доречно буде сказати, що питання про комплементарні антоніми, що протиставляють живі істоти за статтю, ще недостатньо вивчене і не має однозначного розв’язання. В.М.Клюєва включає в антоніми даного типу не тільки назви понять, пов’язаних з біологічною статтю, а і назви національностей і мешканців міст (монгол – монголка, москвич – москвичка), але вилучає назви професій [Клюева, 1956, 82]. Слова-корелятиви типу брат- сестра розглядає як окремий тип антонімів О.С.Ахманова [Ахманова, 1966, 5], з певним обмеженням – Л.О.Новиков [Новиков, 1973, 235]. Розглядаються вони як окремий вид антонімів і в “Сучасній українській літературній мові.
Лексика і фразеологія” [СУЛМ: ЛФ, 1973, 96]. Проте існує й інший погляд, згідно з яким слова, що виражають протиставлення понять за статтю, не є антонімами. Це питання потребує ще поглибленого вивчення як у плані теоретичному, так і при конкретному дослідженні антонімів в українській мові.

Як ми вже відзначали, комплементарній протилежності властиве відношення диз’юнкції, тому заперечення одного з комплементарних слів- антонімів веде до ствердження другого. Щодо граматичних особливостей антонімів цього класу, то дослідники відзначають, що антоніми-прикметники та прислівники цього класу не утворюють ступенів порівняння і не виступають у порівняльних конструкціях, на відміну від відповідних слів попереднього класу.

Згрупуємо комплементарні антоніми, що використовує І.Муратов, за морфологічними ознаками, оскільки саме такий поділ, на нашу думку, є найбільш прийнятним щодо цього типу антонімів:
1) іменникові антонімічні пари: правда – неправда (24, 68), правда – кривда (68, 290), життя – смерть (34, 262, 375), мир – війна (68,

355), життя – потойбічність (144), поразка – перемога (173), поразка – звитяга (182), мрії – звершення (178), спільність – одмінність (180), година – негода (30);
2) прикметникові антонімічні пари: живі – мертві (98, 144, 226), смертне

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: бесплатные рефераты без регистрации скачать, титульный дипломной работы, курсовые работы бесплатно.



Предыдущая страница реферата | 17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки