Первые казацкие гетманы

Категория реферата: Топики по английскому языку
Теги реферата: шпоры на пятках, 1 класс контрольная работа
Добавил(а) на сайт: Kirillov.

Повстання, таким способом, було спинено, але через півтора роки спахнуло нове. Гетьманом реєстрових козаків був Василь Томилепко. Він вислав до Короля, жалітися на поляків; сотників: Черкаського — Барабаша і Чигиринського—Зіновія-Богдана Хмельницького. Посередником між козаками і урядом був Адам Кисіль, православний воєвода Київський, котрого слухали козаки і шанували поляки. Але час минав, і ніякої полегкості козакам не було. Вони хотіли були зібрати „чорну раду”, себто раду, де б не було нікого з старшини, а вкупі з військом радив і простий народ. Але Кисіль здержав їх, умовив ще трохи пождати. Тим часом іще якийсь час минув, а козакам жалування не платили. Тоді вони присилували свого „старшого” скликати народну раду, на котрій, крім старшини, було поспільство, а не самі тільки реєстрові козаки. На тій раді Кисіль знову  уговорив їх пождати ще трохи і послати до сейму своїх послів. Та це нічого не помогло, і козакам од того не полегшало. Бачачи, що козаки такі вперті, уряд Польський винуватив у тому гетьмана і старшину. Одначе він не хотів самоправно скидати Гетьмана, а, за порадою Кисіля, зібрали раду з прихильних до поляків козаків на р.Росаві, покликали на раду Томиленка і скинули його, а Гетьманом настановили Саву Кононовича, родом Великороса, прихильного до поляків.

Тим часом на Запорожжі великої слави тоді здобув ватажок Павло Бут, чи Гудзан, або як його прозивали — Павлюк. Швидким маршем Павлюк рушив із Запорожжя до Переяслава. Посеред ночі повстанці ввійшли в місто, заарештували наставленого поляками гетьмана Саву Кононовича і його писаря Федора Онушкевича, які вже встигли вславитися сваволею і здирництвом. Селяни проклинали цих польських посіпак — кожен зазнав од них немало горя. На майдані міста було влаштовано суд над Кононовичем і Онушкевичем. Їм зачитали вирок із звинуваченням у злочинах проти рідного краю. Зрадників розстріляли з рушниць. Тут же відбулася й рада, на якій Павлюка обрали гетьманом.Численне польське військо, що стояло в Корсуні, виступило проти козаків. Запорожці стали табором біля села Кумейки поблизу Черкас. Тут і відбулася вирішальна битва. Мужньо боролися козаки, вони навіть були близькі до перемоги, але настала мить, коли терези удачі на користь поляків схилила їхня кіннота. Вона прорвалася в табір і стала вирубувати його захисників. Павлюк втратив під Кумейками багато людей. З невеликими силами пощастило гетьманові вирватися з оточення й відступити до села Боровиці. Але й тут його наздогнали поляки. Вони взяли табір в облогу. Козаки зрозуміли, що приречені. Почалися переговори. Шляхта виставила тяжкі умови капітуляції. Згідно з ними, козаки повинні були видати полякам усю свою старшину на чолі з Павлюком, прийняти нову старшину, наставлену шляхтою, спалити весь свій флот; селяни, що втекли від панів, поверталися назад; кількість реєстрових козаків на Україні суворо обмежувалася й контролювалася спеціальною комісією. Здеморалізоване військо прийняло умови капітуляції. Козацьку старшину, видану полякам, скарано у Ніжині. Павлюка, як і бунтівних Наливайка та Сулиму, доправлено під конвоєм у Варшаву. Там на засіданні сейму було вирішено одягти на голову гетьмана розпечену корону, а в руки дати розжарену булаву. Хотів, мовляв, самостійного українського гетьманства, то ось воно тобі. І тільки на прохання короля сейм погодився на умови звичайної страти: відрубати Павлюкові голову, а потім настромити її на спис і виставити на майдані. А на Україні знову бунтувало козацтво. Вже наступного року навесні вибухне повстання під керівництвом Остряниці і Гуні.

На Запорожжя послав уряд полковника Мелецького з Чигиринським і Білоцерківським полками, щоб узяли Скидана і Чечугу, але запорожці не дали їх і прогнали усе те військо; та воно й само не хотіло битись із своїми ж. Тоді запорожці, замість скараного на смерть Павлюка, настановили весною 1638 року гетьманом Остряницю (родом з городу Остра), а кошовим отаманом — Дмитра Гуню. Тепер до повстання пристають вже я селяни. Козаки зрозуміли, що без простого народу вони нічого не можуть зробити, і через те піднімають повстання тепер не за свої тільки права, а й за права всього народу. Повстання це було б, мабуть, успішне, але вибрали на гетьмана чоловіка слабої волі, нездатного до військової справи. До нього пристає стільки народу, як ні до одного з гетьманів досі; але він не тямив, що з ними робити; він вибрав собі річку Сулу і ходить вгору та униз по ній, боїться перейти через неї, гаїть дурно дорогий час і дає полякам стягнути своє військо.

5 травня коло городу Голтви козаки розбили були поляків і погнали їх до Лубен; звідтіль подалися на Лохвицю і Миргород і стали табором на р. Сліпороді, і там стояли до 14 червня. Коли прочули, що на підмогу Потоцькому прийшов князь Ярема Вишневецький, то Остряниця зараз пішов до Жовнина; він дожидав, що до його скоро прийде полковник Скидан з Чернигівщини, куди він подався набирати нові ватаги; з Дону йшли покликані на підмогу Донці із полковником Путивльцем; третю поміч вів до його з степу Шикирявии і четверту ватагу з-під Києва вів Солома. До Остряниці з усіх сел збігалися люди, і він, не дождавшись тієї помочи, що йшла до його, а поклавши надію на щастя, котре послужило йому під Голтвою, рушив на поляків. Тим часом поляки перехопили ватаги Шикирявого і Путивльця, вирізали їх, перейшли Сулу біля Лукомля і накинулась на Остряницю. Цілий день билися козаки, але вже як почало смеркати поляки прорвали козацький табор і захопили козацькі гармати та вози. Остряниця із кінними козаками переплив Сулу і втік, бо боявся, що його оддадуть ворогові на поталу.

На його місце вибрали козаки Дмитра Гуню. Але було вже пізно. Гуня був чоловік дуже талановитий і тільки встиг затягти облогу на довгий час. Він не спроможен був видержати облогу, бо у козаків бракувало припасу. Проте він знов отаборився, і 15-го червня Ярема Вишневенький почав його штурмувати. Та козаки не вважали на те і сподівалися допомоги од Скидана, одначе поляки й його перейняли на Дніпрі, і він попався до їх рук. Тоді Гуня, одбиваючись од ворогів, знявся табором і подався до гирла Стариці, яка впадає у Дніпро, і там отаборився. 22-го червня увечері пристав до поляків гетьман з рештою кварцяного війська, і вони облягли козаків. Довго билися козаки, та вже  почали терпіти від голоду. Полякам теж непереливки було у щоденних потичках із козаками, і гетьман 15-го липня послав до Гуні універсал, щоб він піддався. Одначе те нічого не допомогло. Уночі 22-го липня козаки вскочили у польський табор, позаклепували багато гармат і попсували їх. Поляки дожидалися до себе француза Боплана із підмогою, а козаки—полковника Филоненко. А голод усе дужче і дужче давив і одних і других. Козакам доводилось надто важко, бо у них зовсім не ставало харчів, коли тут підійшов Филоненко. Поляки накинулися на нього і довго не пускали до табору козацького; цілу ніч бився із ними Филоненко, але хоч у бойовищі тому втратив багато харчів і пороху, та світом таки пробився у табор. Одначе того, що він привіз із собою, ледве вистачило на два дні. Не сила була вже козакам терпіти, — вони почали ремствувати і поклали піддатись полякам. Тоді Гуня і Филоненко, щоб не зазнати лютої смерті, втекли на Запорожжя, а козаки піддалися і присягли, що будуть коритися коронному гетьманові. 9-го вересня у Києві зібралася рада, на котрій був і коронний гетьман; на раді тій вибрали чотири посли до короля: Романа Половця, Івана Боярина, Яця Вовченка і Богдана Хмельницького, щоб прохати Короля вже не про те, щоб вернуто було їм стародавні права, а про те, щоб хоч оставили козакам їхні землі і добро.

Різні – часом особливо важкі й складні – часи випадали на долю гетьманів. Тому сьогодні подекуди дуже важко збагнути логіку їхніх дій, зрозуміти, чому в тій чи іншій ситуації вони вчинили так, а ні інак. Треба справді серйозно вивчати історичну обстановку кожного періоду життя не тільки в Україні, а й у всій Європі, і тільки тоді можна знайти відповіді на наші запитання, зрозуміти й пояснити долі людські, в тому числі й гетьманські.

Список литературы

1)Історія України-Русі / Переднє слово П.М.Гвоздецького.-3-тє факс. вид.- К.: Вища шк.,1993.-414с.:іл..

2)З голосу нашої Кліою-К.:Махаон,2003.-224с.-(Події і люди української історії)

3)Иллюстрированная история Украины.- К. :МП «Левада» ,1995. – 696 с.: ил

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки