Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Експеримент – це спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою спец. умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів.

Аналіз – розчленування предмета на його складові частини з метою їх всебічного вивчення

Синтез – протилежний аналізу

Абстрагування – відволікання від несуттєвих властивостй предмета, зосередження уваги на його глибинній сутності.

Індукція – метод, коли на підставі про окпеме робиться висновок про загальне

Дедукція – протилежна індукції

Український філософ і просвітитель Г.С.Сковорода

Сковорода (1722-1794) – видатний укр. філософ, просвітитель-гуманіст, людина високої моралі.

Ф-ка концепція Сковороди – це пантеїзм (Бог і природа складають єдине ціле, к-на людина має в собі Бога, він  не існує десь поза  людиною)Головна проблема ф-ії Сковороди – це проблема людини, її щастя.Його ф-ія практична, оскільки він цікавиться моральною проблематикою, вона має релігійно-філософський хар-р. Життя людини  має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама.Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх, воно є простим і за змістом, і за формою, тому Сковорода проповідує простоту життя, бідність(розумну достатність).Особливістю ф-ії Сковороди є поділ світу на два начала : вічне і тлінне.

Основним положенням ф-кої с-ми Сковороди е вчення про дві натури і три світи.2 натури : видима (тварь,реальне) і невидима(Бог, ідея) “Сия невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит ; везде и всегда был, есть и будет». 3світи: макрокосм (великий, світ речей, Всесвіт) ; мікрокосм (малий, людина) ; символічний (Біблія).Сковорода закликав до гуманізму та «сродної» людської праці.

Українська філософія 19-20 ст. (П.Юркевич, І.Франко)

Юркевич(1827-1874) – один із визначних укр. філософів минулого століття.Через всю його творчість проводиться думка, що істинну природу людини, її духовність , моральність, можна осягнути через більш досконалі , вищі форми пізнання, ніж раціоналістичні.Твердження, що всі сторони духовного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим.Коли б наше духовне життя обмежувалось мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві.Саме на критиці раціоналістичної тенденції у європейській ф-ії, релігії та моралі і створює він свою систему, яку називає “Філософією серця”Істина відкривається не тільки мисленням, а й “серцем”, оскільки пошук істини пов’язаний з релігійними та моральними прагненнями людини.Те, що може існувати, стає дійсним через посередництво того, що має бути, а саме через ціль платонівської ідеї добра.

Франко (1856-1916) ставить  в центр своєї ф-ії людину, формулює головний закон людяності, суть якого в тому, що неробство – зло, а праця – добро.Але жити лише для праці неможливо, крім праці існує внутрішнє благо людини, її творче натхнення , її пісня.Пісня і праця , дух і матерія, книжка і хліб володіють істотою людини і природою суспільства.Але духовний світ людини – її найдорожче надбання. “Дух, що тіло рве до бою”, дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутість – це дух франківський, каменярський і переможний.Загалом можна відзначити, що стрижньовою ідеєю ф-ого та естетичного пошуку Франка є ідея особи, індивідуальності, вільної в громаді, але не вільної від соціуму.

Неопозитивізм і постпозитивізм

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними (Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових.Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не : 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і суспільства.

Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.

 У 1960-1970 рр. під впливом ідей Карла Поппера (1902-1994) склалась течія постпозитивізму. Характерними є проблеми фальсифікації : правдоподібності наукових теорій ; раціональності ; розуміння.Впливовою частиною постпозитивізму є критичний раціоналізм (Поппер, Агассі): наукові теорії і закони не мають описових хар-к,виражають прагнення відділити сферу раціональності (науку) від псевдонауки.Критич. раціоналізм утворює сукупність концепцій, спрямованих на вирішення конкретних проблем соціального життя, проте в його рамках не було сформульовано програми переходу від закритого суспільства до відкритого.

Проблеми наукового пізнання і філософії неопозитивізму.

Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм,, але основні ідеї залишаються практично незмінними (Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)

Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами.Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта.Всі інші речення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як гадав Карнап, позбавлена смислу.Функція ф-ії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу псевдоречень.

Філософія лінгвістичного аналізу(Мур, Остін) відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна мова.Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.

Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його вираження у мові.Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності.Для неї хар-не : 1)виділення науки як знання і діяльності; 2)дослідження логічних структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4)взаємозв’язокнауки і суспільства.

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: реферат на тему образ жизни, курсовая работа 2011, сеть рефератов.



Предыдущая страница реферата | 7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки