(“Устами славлена”) [4,77]
Вірш написаний двостопним ямбом.
Хоч це й один із найстаріших силабо-тонічних розмірів, поширення його незначне, особливо в ХХст. Короткі верси двостопного гіперкаталектичного ямба можна легко
перебудувати у метроряди п’ятистопного цезурованого гіперкаталектичного ямба з
цезурним нарощенням на два склади. Вийде традиційний катрен з нетиповою для
поетеси багатою і приблизно точною дактилічною римою:
È-/ È- / ÈÈ // È- / È-/ ÈÈ
Називні речення, словниковий
склад яких – виключно іменники та дієприкметники, оформлені О.Лятуринською в
рядки однотипного двостопного ямба з наскрізною дактилічною римою, роблять вірш
відшліфованим до абсолюту.
Полярно інше звучання має поезія
“Філіґран”, написана шестистопним гіперкаталектичним ямбом з нерегулярною
цезурою. Порівняння цих двох розмірів (двостопного та шестистопного ямба) якраз
вдало ілюструє залежність інтонаційно-звукової форми твору від довжини
метроряду. “Чим коротший вірш, тим жвавіше і легше він звучить. Чим довший
вірш, тим протяжніше, наспіваніше або урочистіше” [2,42].
О.Лятуринська невипадково
вибрала розмір шестистопного ямба для магістрального твору однойменного циклу
“Філіґран”. Різняться між собою не лише метри, але й розміри одного і того ж
самого метра. Так, “чотиристопний ямб найчастіше використовується для ліричної
оповіді; п’ятистопний – для оповіді епічної чи драматичної, шестистопний – для
роздумів” [1,209].
У вірші “Філіґран” О.Лятуринська
розробляє близьку їй тему взаємозв’язку поколінь. Лірична розповідь у
зазначеному творі забарвлюється особистісним відчуттям минулого. Мисткиня
усвідомлює себе спадкоємницею не тільки прабаби, але й Ярославни, українського
жіноцтва взагалі. Поетеса намагається осмислити філософію часу, вловити
закономірність зміни часових відтинків. Та попри все загадка цієї зміни
залишається нерозгаданою. Своєрідний ефект “нез’ясованості” створюють риторичні
запитання, абстрактна лексика. Як добір словесно-образних засобів, так і
використання шестистопного нерівномірно цезурованого ямба з гіперкаталектичним
закінченням робить вірш розлогим, помірним. Темп твору стає швидшим в останній
строфі за рахунок полісиндетону та частого вживання дієслів активного стану.
Віршів, написаних тристопним та
шестистопним ямбом, у збірці “Княжа емаль” приблизно однакова кількість –
приблизно 6 % на кожен розмір. З віршів, які написані “нечистим”
чотиристопником, найвищий процент різнорозмірних творів – триста двадцять один
із шестисот вісімдесяти двох рядків збірки, тобто 47 %.
Поєднання версів різного розміру
у вірші відбувається двома способами – впорядковано і довільно. Перший спосіб
ілюструють такі приклади: 1)“Із саду тихо залями пройду” – у строфі перші три
рядки написані п’ятистопним ямбом, останній – чотиристопним; відтак у вірші з
трьох катренів дев’ять рядків п’ятистопного і три рядки чотиристопного ямба;
2)“Став пахне” – чергування рядків шестистопного та п’ятистопного ямба;
3)“Теплінь! Теплінь!” – кожна чотирядкова строфа починається версом двостопного
ямба, наступні рядки – ямб чотиристопний.
Способи довільного поєднання
рядків різного розміру відрізняються передусім на рівні кількості “інородних”
версів у тканині поетичного твору. Наприклад: 1)рядки різного розміру
представлені чисельно, але розміщенні безсистемно (“Дивіться: осени пейзажі!”, “Поглянеш за поріг”, “Ввижався витязем у сні”, “Перуне, освяти мечі!”);
2)незначні вкраплення іншого розміру в загальну картину певного панівного
розміру (у вірші “Доріжки саду” один із дванадцяти рядків – п’ятистопний ямб, інші – чотиристопні і т.п.).
Домінантною ознакою метричної
характеристики збірки “Княжа емаль” є абсолютне переважання чотиристопного ямба
– п’ятсот двадцять вісім із шестисот вісімдесяти двох рядків збірки, тобто 77%.
Із семи існуючих ритмічних форм О.Лятуринська найчастіше вдається до І
(повнонаголошена: È-È-È-È-) та IV (з пірихієм на ІІІ стопі: È-È-ÈÈ-È), з чого можемо зробити висновок про тяжіння
індивідуального чотиристопного ямба поетеси до однієї з провідних ліній
розвитку названого розміру в українській версифікації – так званої лінії Олеся.
Про панування цієї особливості в
ямбічних чотиристопниках збірки говорити неправомірно, бо знаходимо тут і
прояви двох протилежних тенденцій послаблення та посилення другої стопи. Першу, що відроджує ритм ХVIIIст., умовно називають
“архаїзаторською”, а другу, яка продовжує традицію ХІХст. – “традиційною”.
Якісні метричні зміни відбуваються
у збірці “Веселка”, з’являються трискладові розміри: чотиристопний дактиль, чотиристопний та п’ятистопний амфібрахій, восьмистопний та чотиристопний
анапест. Хоча відсоткова частка трискладників невисока (9,6%), але вже сам факт
залучення їх до індивідуальної версифікації свідчить про все більшу вправність
поетеси та розширення тематичного діапазону її творчості, бо ж із кожним з
класичних метрів може асоціюватися і певний зміст.
Віршів, написаних
трискладниками, у доробку О.Лятуринської лише дев’ять. В українській метриці
взагалі трискладові розміри менш популярні, ніж двоскладові. Звернувшись до
трискладників, поетеса залишається традиційною у виборі розмірів: три- та
чотиристопники переважають.
Іноді О.Лятуринська використовує
трискладник у поліметричних композиціях або ж плюривалентних поетичних творах.
Вище названі терміни вживаємо як синонімічні, оскільки один і той самий вірш
можемо розглядати з різних позицій, навіть стосовно різних версифікаційних
систем. Усе залежить від того, як ми прочитаємо вірш. Кажучи словами
І.Качуровського, “вірш, як і багато літературних і позалітературних явищ, уміщується в ті рамки, в які ми його укладаємо” [2,100].
Розвиваючи тему багатовимірності, літературознавець вважає, що “кожен вірш
силабо-тонічної системи принципово може бути прочитаний і як силабічний, і як
тонічний. В простих метрах переважає силабізм, у тримірних – тоніка” [2,100].
Вдалим матеріалом для
ілюстрування плюривалентності віршованої мови є веснянки О.Лятуринської, вміщені у збірці “Веселка”.