Рефераты | Топики по английскому языку | Версифікація Оксани Лятуринської |
Враховуючи різноманітність асинартетичних розмірів, а також властивість плюривалентності віршованої мови, список прикладів складних та маловживаних розмірів у поетиці О.Лятуринської може бути невизначено довгим. Однак уже на основі наведених прикладів можна зробити висновок про утворення пеонів І та ІІІ на хореїчній основі, а пеонів ІІ та IV – на ямбічній, і, відповідно, поєднання пеонів І та ІІІ з ямбом та диямбом (або амфібрахієм), а пеонів ІІ та IV – з хореєм і дихореєм (або дактилем та анапестом).
Важливим результатом іпостасування є утворення тонічних розмірів. Таких, на нашу думку, в поетиці О.Лятуринської немає, принаймні в їх “чистому” вигляді. Хоча ритмічні варіації деяких силабо-тонічних віршів упритул наближаються до некласичних форм, а то й епізодично переходять у них.
Перехідні міжсистемні форми поетеси логічно тяжіють до тактовика – порівняно мало розвиненої форми українського вірша, яка досить рідко вживається в ролі самостійного розміру. Поліморфністю позначені усі форми некласичного українського вірша, а тактовик особливо. Крім того, він має розгалужену сітку варіантів. Обидві особливості, як на нашу думку, пояснюються поліструктурами генетичних джерел: народного вірша, логаедів, трискладника і двоскладника з цезурним нарощенням, асинартетичних та рідкісних розмірів силабо-тоніки тощо.
Класичні форми вірша, іпостасовані пірихієм або іншими “інородними” стопами, важко назвати некласичними ще й тому, що вони врегульовані: тонічні вкраплення повторюються періодично, внаслідок чого створюється ритмоінтонаційна інерція. Саме тому наявність пірихіїв або поява надсхемних наголосів має велике значення для ритмічного урізноманітнення систематизованого руху силабо-тонічного вірша. Крім того, пірихій дає змогу узгоджувати версифікаційні правила силабо-тоніки з просодією нашої мови, а також створює нові складні та маловживані розміри.
|
ІІІ. |
Не зуміла щось зробити, ÈÈ-ÈÈÈ-È |
2—3—1 |
|
щось забула приказати, ÈÈ-ÈÈÈ-È |
2—3—1 |
|
|
чи то він щось запримітив – ÈÈ-ÈÈÈ-È |
2—3—1 |
|
|
як це знати, як це знати? ÈÈ-ÈÈÈ-È |
2—3—1 |
(“Не зуміла”, зб. “Веселка”) [4,168].
Процитований вірш написаний двостопним пеоном ІІІ, що його ще можна розглядати як чотиристопний хорей з пірихієм чи тактовик.
Така схема (2—3—1 або ÈÈ-È/ ÈÈ-È, або ÈÈ/ -È/ ÈÈ/ -È) типова для віршів рослинної тематики, зокрема збірок “Ягілка”, “Туга”, лікарськорослинного циклу з “Чар зілля”.
Тобто перед нами – типовий випадок метричної плюривалентності або багатовимірності віршованої мови.
Примітно, що серед інших хореїчних розмірів О.Лятуринська використовує тристопний, який є пасивним розміром у порівнянні з чотиристопним. Однак, використовуючи тристопник, поетеса вдається до одного з основних хореїстичних розмірів української метрики – різностопного хорея, зокрема до досить популярного Х4343. З двадцяти шести віршів “Гусел”, написаних хореєм, такий розмір знаходимо у чотирьох віршах, тристопним хореєм написано шість віршів і чотиристопним – шістнадцять. Звичайно, відсотковий коефіцієнт окремих хореїстичних розмірів невисокий (наприклад, Х4343 становить »0,8 % від загальної кількості рядків збірки), але загалом хорей використаний О.Лятуринською досить активно: триста з п’ятсот сімнадцяти рядків збірки “Гусла” писані хореєм і двісті сімнадцять – ямбом. У процентному співвідношенні це становить 58 % та 42 %.
Зовсім іншу картину спостерігаємо у збірці “Княжа емаль” (1941). Тут усі вірші без винятку написані ямбом, причому більшість – чотиристопним. Після безсмертної “Енеїди” (1798) І.Котляревського, яка була написана саме чотиристопним ямбом, останній увійшов до числа найуживаніших в українській версифікації класичних розмірів і тим самим ознаменував повну перемогу силабо-тоніки в Україні. “Чотиристопний ямб – ветеран серед класичних розмірів в українській поезії” [3,140]. До нього зверталися Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка, О.Олесь, П.Тичина, В.Сосюра, В.Еллан, В.Чумак та ін. У 1920–1950-х рр. ХХст., на думку Н.Костенко, у системі української версифікації намітилися дві лінії розвитку чотиристопного ямба – першу можна умовно назвати лінією Олеся (характеризується відносною уніфікованістю завдяки двом провідним ритмічним формам – І і IV); другу – лінією Франка (притаманна складна розгалуженість найрізноманітніших форм).
Якщо говорити про особливості ямба О.Лятуринської в збірці “Княжа емаль”, то це гіперкаталектичний чотиристопний ямб, що іноді у вірші рівномірно чергується з тристопним, а в збірці загалом – з п’яти- та шестистопним; іпостасований пірихіями, у поодиноких випадках – хореєм та спондеєм.
È-/È-/È-/È-/È – така метрична схема типова для збірки “Княжа емаль”. Звернемо увагу на метрику віршів, що виходять за ці рамки.
