Предыдущая страница реферата | 30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 | Следующая страница реферата

Найсуттєвішим елементом аналізу є оцінка його достатності або адекватності для збереження коштів своїх вкладників.

Банк постійно повинен мати певний мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, слід своєчасно прийняти рішення щодо його збільшення.

Таким чином, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб своєчасно визначити обсяг капіталу та збільшити його до необхідного.

Визначаючи адекватність капіталу банку, його активи слід зважувати на відповідні коефіцієнти ризику.

Якість активів банку аналізують, щоб визначити його життєздатність, а також правильність відображення вартості активів у звітності. Щоб зробити якнайточніший аналіз якості активів, застосовують систему класифікації щодо кредитів, інших видів активів та позабалансових статей.

Активи, визнані задовільними (стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, стосовно яких банк має очевидні проблеми і за якими остаточне погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже бузсумнівні, але їх розмір поки що не можна встановити точно, вважаються сумнівними.

Активи, які однозначно не будуть погашені, тобто нежиттєздатні, відносять до збиткових.

У ході аналізу всі активи перемножують на відповідній коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Але такий підхід до визначення якості активів дещо суб’єктивний, оскільки оцінка активі залежіть від спеціалістів з аналізу, а якщо точніше — від правильності віднесення активів до певної групи з відповідним коефіцієнтом ризику. Неправильне віднесення може потягти за собою хибну рейтингову оцінку комерційного банку.

Доцільним було б розглянути іншу методику визначення якості активів — методику, рекомендовану Світовим банком, яка базується на міжнародному стандарті обліку та на принципі “care” (обережності), згідно з яким вартість активів банку повинна наближатися до ринкової, так званої “ціни заміни” [28].

Неминучим є той факт, що банки несуть збитки за позиками, авансами, цінними паперами, іншими вкладаннями., Це негативно впливає на фінансовий стан та ефективність роботи банку. Щоб уникнути негативного впливу, банки формують спеціальні резерви. При неповерненні кредитів відповідні суми списуються з балансу за рахунок спеціальних резервів та інших фондів. Якщо сума резервних відрахувань знижена, вартість активів банку стає завищеною, що тягне за собою хибний показник достатності капіталу. Оцінюючи розмір створених банком резервів, органи нагляду перевіряють кредитну політику відповідного банку, його методи й системи нагляду за кредитним ризиком і стягненням боргів. Процес формування резервів та здійснення контролю специфічний для кожної окремої країни.

НБУ розіслав комерційним банкам на розгляд проект положення “Правила класифікації кредитних портфелів і створення спеціальних резервів на можливі втрати за позиками”. В основу класифікації покладено два фактори:

— оцінка фінансової діяльності й надійності клієнтів;

— історія обслуговування боргу клієнтом.

Перший здійснюється на основі поточного балансу та звітів про грошові потоки кожного з клієнтів плюс оцінка перспектив їх діяльності.

Якщо діюча на сьогодні класифікація кредитів заснована на моменті якості кредитного портфеля, то проектне положення дає можливість враховувати ретроспективу та перспективу відносин банку з клієнтом, що свідчить про більш системний підхід до проблеми, а не просто про технічну оцінку строків. Термін прострочених позик не є оперативним індикатором, якісна ж система класифікації кредитів дає змогу встановити момент, коли наступні платежі стають сумнівними. Така методика допоможе своєчасно зреагувати на зміни й суттєво обмежити збитки.

Існує ще одна — спеціалізована методика оцінки якості активів, яка розробляється кожною країною окремо, виходячи зі стану її банківської системи та економічних умов діяльності банків. В Україні така методика визначається положенням НБУ “Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків” від 27.03.1998 р., згідно з яким комерційний банк в обов’язковому порядку формує резерв по кожному виданому кредиту залежно від його якості на момент резервування. Класифікація виданих кредитів і оцінка кредитних ризиків здійснюється комерційними банками залежно від наявності та якості забезпечення і кількості днів простроченої заборгованості.

Це положення чітко регламентує категорії кредитів, але в ньому є певні можливості щодо приховування реальної структури кредитного портфеля. Так, більшість банків для ефективного поліпшення кредитного портфеля пролонговує прострочені кредити, а через деякий час поновлює кредитний договір, тим самим “знищуючи” прострочені позики.

Причиною такої поведінки українських банків є те, що вони зобов’язані формувати резерви за рахунок відрахувань від чистого прибутку (а не за рахунок собівартості, як в усьому світі). Але навіть цю ситуацію можна було б виправити шляхом формування системного резерву (у світовій практиці — 2-5 % від виданих кредитів) за рахунок портфелів комерційних банків України [28].

Далі зупинимося на рекомендаціях щодо поліпшення фінансово-економічного стану комерційного банку за рахунок підвищення ефективності проведення його основних операцій — кредитних, депозитних і розрахункових.

Питання вдосконалення банківської діяльності й визначення пріоритетних напрямів розвитку банків перебувають сьогодні в центрі економічного, політичного і соціального життя країни. В останні роки спеціалісти відзначають усе більший вплив кредитної політики комерційних банків на розвиток їхньої діяльності. Однак недостатня розробка теоретичних основ кредитної політики, проблем її практичної реалізації послаблює вплив кредиту на покращення якісних і кількісних показників функціонування комерційних банків та банківської системи.

Кредитна політика визначається загальними установками щодо операцій з клієнтурою, які ретельно розробляються і фіксуються в документах, і практичними діями банківського персоналу, що інтегрує і впроваджує в життя ці установки. Важливим регулятором кредитної політики є проведення політики обов’язкових резервів. Цей метод кредитного регулювання являє собою збереження частини ресурсів комерційного банку. Політика обов’язкових резервів проводиться з використанням уніфікованої ставки резервування залучених банком коштів як у національній валюті, так і у вільно конвертованій. Сума збереження коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України встановлюється у визначеному в процентному відношенні від розміру депозитів комерційного банку. Норма обов’язкових резервів може змінюватися за постановами Правління НБУ: зменшуватись або збільшуватись протягом року залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

Прямим методом впливу на діяльність комерційного банку є політика кількісних кредитних обмежень сум кредитів, що видаються. На думку західних економістів цей метод є найбільш ефективними антиінфляційним засобом. Суть методу полягає в тому, що комерційний банк не може перевищувати норму видачі кредитів, встановлену Центральним банком.

Рішення про надання “великого” кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку, затвердженим його Правлінням.

Положення з кредитної політики, що регламентує всі аспекти роботи банку на кредитному ринку, концентрує у собі весь накопичений банком інструктивний і методичний матеріал з організації кредитного процесу. Воно має містити такі розділи:

функціональні ланки. Що беруть участь у кредитному процесі, їхні повноваження;

інструкції з організації кредитування;

3) методичні вказівки щодо аналізу кредитоспроможності клієнтів;

4) методичні вказівки щодо аналізу кредитного портфеля;

5) методичні вказівки щодо аналізу виконання кредитних договорів.

Стратегія розвитку може бути застосована як на один рік, так і на ряд років. Подібне прогнозування дає змогу відстежувати тенденції, що намітилися, або відхилення від задуманих заходів і вчасно вносити відповідні користування.

Щодо депозитних операцій, то ефективність їх проведення залежить від депозитної політики кожного комерційного банку.

Депозитна політика — це комплекс заходів комерційного банку із формування портфеля депозитних послуг, різноманітних форм і методів здійснення цих заходів, визначення його конкурентних позицій на даному сегменті ринку та забезпечення стійкості й надійності ресурсної бази.

З метою ефективності здійснення депозитної політики комерційним банкам доцільно розробляти відповідний меморандум. На жаль, це питання не знайшло адекватного відображення як у теорії банківської справи, так і в практичній діяльності банків України. У західних банках розробці меморандуму депозитної політики, якою відають служби стратегічного планування, казначейства та маркетингу, приділяють особливу увагу.

Призначення меморандуму депозитної політики полягає у встановленні граничних розмірів депозитної бази, її місця в ресурсному потенціалі банку та засобах його реалізації. По суті, це визначення стратегії банку щодо цільових ринків та клієнтів, обсягів, структури депозитів кредитних і фізичних осіб, методів та пріоритетів депозитної діяльності.

Меморандум закріплює напрямки депозитної політики, виходячи з цілей, завдань комерційного банку, визначених у його статуті: отримання максимального прибутку при збереженні банківської ліквідності.

При розробці меморандуму депозитної політики необхідно врахувати такі принципи:

максимізація прибутку;

забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності;

гнучкість асортиментної і цінової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Депозитна політика сприяє формуванню коштів для проведення активних операцій з метою отримання прибутку. Досягнення цієї мети залежить від обсягу та ціни залучення різноманітних видів депозитів від усіх категорій клієнтів.

Обов’язковою умовою проведення будь-яких банківських операцій, у тому числі депозитних, є принцип ліквідності. Гнучка депозитна політика, яка враховує терміни й умови залучення коштів, має грунтуватися на підтримці ліквідності. Зумовлено це тим, що розміри й структура пасивів банку визначають його можливості щодо проведення активних операцій як за ступенем ризику, так і за терміном укладення коштів. У свою чергу, характер активних операцій, попит на них із боку клієнтів банку потребують формування адекватної ресурсної підтримки. Очевидно, що при такому підході первинну роль відіграють структура й розміри ресурсів банку, у тому числі депозитних.

Принцип стійкості ресурсної бази потребує від банку більше уваги приділяти надійним ресурсним джерелам, до яких насамперед належать строкові депозити. Завдяки цим депозитам банки можуть вільно маневрувати залученими ресурсами у межах визначеного терміну за умови адекватного резервування. Світовий досвід переконує, що найстійкішим ресурсом для банку є депозити фізичних осіб, по яких спостерігається значно менший рух коштів, на відміну від депозитних юридичних осіб.

Звичайно, успіх будь-якого банківського продукту залежить від його корисних властивостей, спроможності задовольнити наявні потреби клієнтів банку. Якісно розроблена депозитна політика, що має максимально задовольняти різноманітні цільові потреби клієнтів шляхом розробки і впровадження модифікацій окремих депозитів, передбачає встановлення детально обміркованих параметрів депозитних продуктів. Це дасть змогу залучати більшу кількість клієнтів, завойовувати нові сегменти ринку й проводити успішну конкурентну боротьбу. У разі досягнення цієї мети можна зробити висновок про дотримання банком принципу гнучкої асортиментної політики.

Важливим чинником успішності депозитної політики банку цілком виправдано вважають процентну політику. Об’єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

розміри процентних ставок;

умови нарахування і сплати процентів;

мінімальна сума для відкриття депозитного рахунка;

Рекомендуем скачать другие рефераты по теме: экзамены, реферати українською мовою.



Предыдущая страница реферата | 30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40 | Следующая страница реферата

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки