Шпоры по Праву

Категория реферата: Рефераты по праву
Теги реферата: варианты ответов, рефераты
Добавил(а) на сайт: Вонифатий.

Підстави виникнення та припинення права власності
Право собственности возникает на основании норм права и при наличии оснований приобретения этого права. Их регулирование в праве отражает стремление облегчить всем частным владельцам доказывание и защиту своего права в хозяйственном обращении. Правовому регулированию подвергается широкий круг юридических оснований приобретения собственности, разделяемые на первоначальные и производные средства. Под первоначальными имеются в виду такие способы, при которых право собственности возникает впервые, поскольку объект не находился раньше в чьи-либо собственности К таким юридическим способам относятся производство вещи, переработка вещей, приобретение плодов владельцами присвоение бесхозных вещей, приобретательная давность владения. Под производными имеют в виду такие способы, при которых право собственности приобретателя возникает в силу его перехода от предыдущего владельца, т.е. в порядке правопреемственности.
Этот переход права осуществляется в большинстве случаев по воле предыдущего владельца. Произодными способами приобретения собственности по воле правопредшественника являются договор и односторонние соглашения. К способам приобретения собственности, осуществляемым вопреки воли правопредшественника относятся национализация, конфискация и реквизиция.
Эти последние способы, а также присвоение бесхозного имущества определяются только за государством. Классификация способов приобретения права собственности на первичные и производные имеет важное юридическое и экономическое содержание. Ее юридическое значение состоит в том, что при первичных способах, право собственности возникает в полном объеме. При производных же способах право собственности. Переходит к лицу в том объеме, который имел и предыдущий владелец. Из первоначальных средств приобретения права собственности решающее значение имеет материальное производство — образование права собственности на вещь, полученную вследствие переработки чужих материалов, когда тот, кто перерабатывает, совершает соответствующие действия без согласования с владельцем материала. Вопрос о праве собственности в этом случае решается на основании измерения стоимости материала и работы Под приобретением плодов имеется в виду право владельца плодоносящей вещи на ее «плоды», к которым относят приносимые вещью естественные продукты, например, приплод скота, урожай сельскохозяйственных культур и др., или приносимые вещью вследствие ее использования юридические плоды — прибыль, как, например, арендная плата и др. результаты строительства, насаждения и других работ, совершенных на участке владельца и неразрывно связанных с ним, считаются «соединенными» с землей, т.е. принадлежащими владельцу земли впредь до доказательства противного.
Наиболее частым случаем соединения движимости с недвижимостью является строительство здания или сооружения владельцем участка из чужих материалов или строительство здания или сооружения на чужом участке владельцем материала Здание рассматривается тогда как часть земельного участка и поступает в собственность ее владельца. При соединении подвижных вещей владельцем становится лицо, которое является владельцем главной из соединяемых частей.

Право державної власності
Государственная собственность, составляет основу экономики Украины. Даже после проведения приватизации ее удельный вес будет достаточно значительным. К государственной собственности в Украине принадлежат общегосударственная (республиканская) собственность и собственность административно-территориальных единиц (коммунальная собственность).
Субъектом права общегосударственной собственности является государство в лице Верховной Рады Украины. Субъектами права коммунальной собственности являются административно-территориальные единицы в лице территориальных общин сел, поселков и городов, а также объекты их совместной собственности, пребывающей в управлении районных и областных Советов. Управление государственным имуществом от имени народа; осуществляют, соответственно,
Верховная Рада Украины и местные органы самоуправления, а также органы исполнительной власти. Согласно действующему законодательству полномочия по управлению государственным имуществом, находящимся в общегосударственной собственности, возложены на правительство — Кабинет Министров Украины.
Кабинет Министров Украины возложил осуществление функции по управлению обозначенным имуществом на министерства и другие подведомственные Кабинету
Министров Украины органы государственной исполнительной власти.
Государственные органы уполномочены управлять государственным имуществом, решают вопросы создания предприятий и определения целей их деятельности, реорганизации и ликвидации, осуществляют контроль за эффективностью использования и сохранностью доверенного им государственного имущества и другие правомочия в соответствии с законодательными актами Украины.
Общегосударственную собственность составляют: Земля; имущество, оборонные объекты; энергетическая система; системы транспорта общего пользования, связи и информации средства республиканского бюджета; республиканский национальный банк республиканские резервные, страховые и другие фонды; имущество высших и средних специальных заведений; имущество государственных предприятий; или. Другое имущество, составляющее материальную основу суверенитета Украины и обеспечивающие ее экономическое и социальное развитие. Объектами права коммунальной собственности является имущество, обеспечивающее деятельность соответствующих Советов и образовываемых ими органов; средства местных бюджетов, государственный жилищный фонд, объекты жилищно-коммунального хозяйства; имущество заведений народного образования, культуры, здравоохранения, торговли, бытового обслуживания; имущество предприятий; местные энергетические системы, транспорт, системы связи и информации Государство и его административно-территориальные единицы не отвечают по обязательствам друг друга.

Право приватної власності
Собственность, принадлежащая физическим лицам, представляет собой частную собственность. Частная собственность — это одна из основных форм собственности, непосредственно связанная с правами человека и существует в
Украине наряду с государственной и другими формами собственности. Право частной собственности решается в Основном Законе сквозь призму прав человека. Право частной собственности — это совокупность правовых норм, закрепляющих право человека владеть, пользоваться и распоряжаться принадлежащим ему имуществом, другими материальными благами и результатами интеллектуальной деятельности. Субъектом права частной собственности может быть «каждый», что обозначает каждый человек, физическое лицо, к которому относятся граждане Украины, граждане иностранного государства, лица без гражданства, а также созданное гражданами юридическое лицо. Объектом права собственности выступают имущество (вещи), природные ресурсы, которые могут быть в гражданском обращении, а также результаты интеллектуальной, творческой деятельности, в том числе произведения науки, литературы и искусства, изобретения, другие результаты интеллектуальной, творческой деятельности. Для удовлетворения своих потребностей граждане могут пользоваться объектами права государственной и коммунальной собственности в соответствии с законом, Конституция Украины, другое законодательство обеспечивают гарантию права частной собственности, которое провозглашается нерушимым. Никто не может быть противоправно лишен права собственности граждан и созданных ими негосударственных юридических лиц. Важной гарантией права частной собственности является конституционное закрепление, когда
«принудительное отчуждение объектов частной собственности может быть применено только как исключение по мотивам общественной необходимости
Случаи принудительного отчуждения предусматриваются законом, в частности,
Гражданским кодексом, Законом Украины «О собственности», а порядок —
Гражданско-процессуальным кодексом Украины. К таким случаям относится изъятие имущества у владельца по решению суда при: обращении взыскания на имущество по обязательствам владельца; отчуждении имущества, которое в силу закона не может принадлежать гражданам; отчуждении недвижимости в связи с изъятием земельного участка для общественных потребностей; выкупе памятников истории и культуры, которые непосредственно содержатся владельцем; изъятии имущества в интересах общества в условиях военного или чрезвычайного положения, в частности, в случаях стихийного бедствия, аварий, эпидемий, эпизоотии, с последующей полной выплатой владельцу стоимости имущества. Владелец имеет право совершать относительно своего имущества любые действия, не противоречащие закону. Всем владельцам обеспечиваются равные условия осуществления своих прав. Но, осуществляя свои права, владелец обязан не нарушать права, свободы, достоинство и охраняемые законом интересы общества, не ухудшать природное качество земли, воды, других объектов природы. При осуществлении своих прав и выполнении обязанностей собственник обязан соблюдать моральные устои общества.

Інтелектуальна власність
Исходя из особенностей потребительских свойств некоторых объектов собственности, источников их происхождения (преимущественно умственный труд человека), назначения и использования, законодатель выделяет отдельно право интеллектуальной собственности. Термин «интеллектуальная собственность» пришел в правовую литературу из французского права и получил широкое международное признание в связи с принятием Конвенции, учредившей Всемирную организацию интеллектуальной собственности. интеллектуальная собственность
— это все права, возникающие в связи с результатами творческой деятельности человека, а объекты правоотношений — конкретные результаты этой деятельности. объектами права интеллектуальной собственности являются: 1.
Литературные, художественные произведения и научные труды. 2.
Исполнительная деятельность артистов, фонограммы и радиоперадачи. 3.
Изобретения во всех сферах человеческой деятельности. 4. Научные открытия.
5. Промышленные образцы.6. Товарные знаки, знаки обслуживания, коммерческие наименования и отметки. Субъекты этого права — граждане, юридические лица и государство. В последнее время в Украине в сфере этих правоотношений
Верховная Рада Украины приняла законы: «Об охране прав на изобретения и полезные модели», «Об охране прав на промышленные образцы», «Об охране прав на знаки для товаров и услуг», «Об авторских и смежных правах», которые не только определяют содержание использованных в законах сроков, понятий, но и всесторонне регулируют правовой режим отмеченных объектов промышленной собственности. В то же время подтверждается общая норма, в соответствии с которой, если международным договором Украины установлены другие правила чем те, что предусмотрены законодательством Украины об изобретениях
(полезные модели), то применяются правила международного договора. К изобретению следует относить результаты творческой деятельности человека в любой отрасли технологии, к промышленному образцу — результат творческой деятельности человека в отрасли художественного конструирования. Субъектами права собственности на изобретение, полезную модель, промышленный образец, другие объекты, относящиеся к категории промышленной собственности, являются не только граждане Украины, но и иностранные лица и лица без гражданства. Объектом изобретения может быть продукт (устройство), вещество, культура клетки растения и животного, а также способ их создания.
Объектом полезной модели — конструктивное выполнение устройства, объектом промышленного образца — форма, рисунок или раскраска или их сочетание, определяющее внешний вид промышленного изделия и предназначенное для удовлетворения эстетических и эргономичных потребностей потребителей.
Правовая охрана изобретения, полезной модели и промышленного образца предоставляется в том случае, когда они не противоречат общественным интересам, принципам гуманности и морали и отвечают условиям патентной состоятельности. Если речь идет об изобретении, то оно будет «признано патентно-состоятельным, если будет отвечать трем условиям (будет новым, будет иметь изобретательский уровень и будет промышленно пригодным), тогда как для признания патентной состоятельности полезной модели и промышленного образца достаточно двух условий — новизны и промышленной пригодности. Право собственности на изобретение, полезную модель и промышленный образец должно быть засвидетельствовано патентом, который выдается специализированным государственным ведомством — Государственным комитетом Украины по вопросам интеллектуальной собственности (Госпатентом Украины).

Захист права власності
Захист права власності здійснюється всією правовою системою держави. Чинне законодавство визначає основні способи захисту права власності, до яких належать такі: відшкодування збитків, учинених порушенням права власності; усунення порушень права власності, що не пов'язані з утратою володіння; витребування майна з чужого незаконного володіння. Держава покликана забезпечувати всім власникам рівні умови захисту права власності, що здійснюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законодавством, — також товариськими судами, професійними спілками та іншими громадськими об'єднаннями Для захисту права власності застосовуються майново-правові та зобов'язально- правові позови. До майново-правових відносять: віндикаційний позов, тобто витребування майна; негаторний позов, тобто повернення або відшкодування всіх доходів, що були або могли бути здобуті за час незаконного володіння майном. Що ж до зобов'язально-правових способів захисту права власності, то вони, здебільшого, засновані на договорах, але можуть бути пов'язані і з позадоговірними зобов'язаннями. До них відносять позови: про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором, і т. ін. Власник не може бути позбавлений права власності на його майно, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Зокрема, власник може бути позбавлений права власності в таких випадках: у разі звернення стягнення на майно власниказа зобов'язаннями, передбаченими законодавством; у разі настання надзвичайних обставин (стихійного лиха, епідемій, епізоотій, аварій тощо) за рішенням органів державної влади в інтересах суспільства у власника може бути вилучено майно в порядку і за умов, установлених законодавством України з виплатою його вартості; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, майно може бути вилучене у власника за рішенням чи вироком суду як санкція за вчинення правопорушення.
Якщо право власності примусово припинене законодавчим актом України, держава відшкодовує власникові завдані збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, в тому числі нестримані доходи. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення його майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.

Поняття та види цивільно-правових угод
Угода є основною підставою виникнення зобов'язань; вона установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що її уклали. Угоду можна визначити як договір двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом угоди завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом буде неправомірна дія, тобто незаконна, то така угода визнається недійсною.
Угода вважається дійсною за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми угоди; правота дієздатності сторін. Головним елементом кожної угоди є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Змістом будь-якої угоди є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь- якої угоди характеризується її умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови угоди. Істотними є ті умови угоди, що визнані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до угоди. Випадковими визначаються такі умови угоди, які зазвичай у угодах такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені договіром сторін. У угоді може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.
Угоди, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини. Угоди, в яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди і т. ін.). Угоди, в яких беруть участь більш як дві особи, називаються багатосторонніми договір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.). Розрізняють угоди реальні й консенсуальні. Реальні угоди вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним, коли позикодавець передав позичальникові певну суму грошей). Консенсуальні угоди вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо). За формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені. У процесі укладення угоди розрізняють дві стадії: пропозицію укласти угоду і прийняття пропозиції.
Часто сторони самі визначають момент набрання угоди юридичної сили, тобто момент, із якого угода уважається укладеною, про що прямо зазначають в угоді — угода набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення угоди визначає закон. Момент набрання угоди чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Підстави визначення угод недісними
Недействительными соглашениями являются действия граждан и организаций хотя и направленные на приобретение, изменение или прекращение гражданских прав и обязанностей, но не создающие для них этих юридических последствий, как явно противоречащие действующим гражданским законам. Недействительным является соглашение, не отвечающее требованиям закона. К соглашениям, которые определяются недействительными в связи с нарушением требований закона, принадлежат: соглашения, направленные на ограничение правоспособности или дееспособности; кредитование одной организации другой в натуральной или денежной форме; доверенность, в которой не обозначена дата ее составления; соглашения сторон об изменении сроков исковой давности и порядка их исчисления. Недействительным является соглашение, заключенное юридическим лицом, противоречащее уставным целям ее деятельности. Такие соглашения называются противоуставными. В соответствии с Гражданским кодексом недействительным является соглашение, заключенное гражданином, признанным недееспособным по душевной болезни или слабоумию. Гражданин, признанный судом недееспособным, не может сам заключать соглашение, ибо для его действительности необходимо сознательное волеизъявление сторон.
Соглашение, заключенное вследствие мошенничества, насилия, угрозы, злоумышленного соглашения представителя одной стороны со второй стороной, а также соглашение, которое гражданин был вынужден заключить на очень невыгодных для себя условиях вследствие стечения тяжелых обстоятельств, может быть признано недействительным по иску пострадавшего или по иску государственной или общественной организации. Мошенничеством считается сознательное сообщение недостоверных фактов или умалчивание об истинных фактах. Насилие — это такое физическое воздействие на гражданина, которое принуждает заключить определенное соглашение. Оно заключается в нанесении ударов и побоев, причинении телесных повреждении. Угроза заключается в психическом влиянии на лицо с целью заставить его заключить определенное соглашение под страхом применения насилия. Стечение тяжких обстоятельств — это наличие крайнего материального затруднения, вызванного различными причинами. Согласно Гражданскому кодексу недействительным является соглашение, заключенное без намерения создать юридические последствия.
Сомнительное соглашение заключается без реального экономического содержания, не отвечает действительности и существует только на бумаге.
Гражданское законодательство Украины также предусматривает соглашения, которые имеют такой признак, как степень недействительности. Соответственно различают соглашения: абсолютно недействительные, или ничтожные; относительно недействительные, или оспоримые. Ничтожные соглашения бывают следующих видов: а)заключенные с нарушением обязательной нотариальной или простой письменной формы; б)заключенные несовершеннолетними, не достигшими
15 лет; в)заключенные гражданами, признанными недееспособными; г)заключенные с целью, противоречащей интересам государства и общества; д)соглашения юридических лиц, противоречащие их целям; е)сомнительные и притворные соглашения. К оспаримым принадлежат соглашения, заключенные: а)несовершеннолетними от 15 до 18 лет; б)гражданами, ограниченными в дееспособности вследствие злоупотребления спиртными напитками или наркотическими веществами; в)гражданами, не способными понимать значение своих действий; г)вследствие ошибки; д)вследствие мошенничества, насилия, угрозы, злоумышленного соглашения представителя одной стороны со второй

Поняття та елементи зобов’язань
Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона
(боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання складається з суб'єктів, об'єктів і змісту.
Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкти зобов'язань — відповідні дії, на реалізацію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника. При цьому зобов'язання спрямовані на: передачу майна виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про сумісну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень покриття шкоди
Зобов'язання виникають із таких підстав: за договорами, передбаченими законодавством; за договорами, непередбаченими законом, але такими, що не протирічать йому; за адміністративними актами; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі через інші дії громадян та організацій; через події, з настанням яких закон пов'язує виникнення цивільно-правових наслідків.

Зобов’язання, виникаючи із заподіяння шкоди
Одним из оснований возникновения обязатепьств, в соответствии со ст. 440 ГК
Украины, принесение щерба другому лицу. Этот вид обязательств возникает с неправомерных актов, т.е. противоправное, виновное принесение ущерба делектно-способным лицом. Обязательства причинения ущерба называют делектными. Причинение ущерба другому лицу не всегда порождает депектноспособное обязательство. Оно возникает, где приминитель ущерба и потерпевший не были между собой а обязательных отношениях или ущерб возник независимо от существующих между сторонами обязательных отношений.
Делектное обязательство обязательство, в котором лицо, которое виновно причинило ущерб личности гражданина или его собственности или неправдивых организации. Субъектами делектных обязательств могут быть какие-либо участники гражданских отношении Их называют кредитором и должником Кредитор
- лицо, которое причинило -ущерб (потерпевший). ДОЛЖНИК- лицо которое отвечает за причиненный ущерб. Содержание делектного обязательства доставляют право кредитора и обязанность должника. Во многих случаях основанием возникновения обязательства служат неправомерные действия физических и юридических лиц, с которыми закон связывает наступление обязательственно-правовых последствий. Примером таких действий могут быть уничтожение, повреждение или присвоение чужого имущества, причинение ущерба здоровью гражданина, повлекшее за собой негативные имущественные последствия для пострадавшего, завладение находкой, безосновательное приобретение или сохранение имущества. В силу этих неправомерных действий лицо, их совершившее, обязано возместить причиненные убытки, возвратить присвоенное чужое имущество. Здесь факт причинения ущерба является основанием возникновения внедоговорного (независимо и кроме договора) обязательства. Оно называется обязательством, возникающим вследствие причинения ущерба в соответствии с Гражданским Кодексом Украины.

Припинення зобов’язань
Згідно з Цивільним кодексом України зобов'язання припиняються: виконанням; зарахуванням; якщо боржник і кредитор — одна особа; за угодою сторін; унаслідок зміни плану; за неможливістю виконання; зі смертю громадянина або з ліквідацією юридичної особи. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним як належить. Якщо боржник видав кредиторові в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, мусить повернути цей документ, а в разі неможливості повернення — зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено іншого. За відмови кредитора видати розписку, повернути борговий документ або зазначити в розписці неможливість його повернення боржник має право затримати виконання. У цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог: • стосовно яких минув строк позовної давності; про покриття шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті; про довічне утримання; в інших випадках, передбачених законом. Зобов'язання припиняється, якщо боржник і кредитор — одна особа.
Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову. Зобов'язання припиняється за угодою сторін, зокрема за угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами. Зобов'язання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку, якщо підстави, на яких зобов'язання основане, змінені розпорядженням, обов'язковим для обох сторін. Зобов'язання припиняється за неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за якими боржник не відповідає. Зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Зобов'язання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора. Зобов'язання припиняється з ліквідацією юридичної особи
(боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу.

Неустойка та її види
Неустойкой (штрафом, пеней) признается определенная законом или договором
(денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору в случае неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательства. Неустойка - наиболее распространенный способ обеспечения исполнения обязательств, возникающих между юридическими лицами Гражданское право различает 3 формы неустойки: 1.Собственно неустойка взыскиваемая с должника денежная сумма, которая определяется в процентном отношении к сумме неисполненного или I ненадлежащие исполненного обязательства. 2.Штраф - определенная законом или договором денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору в заранее установленном размере 3.Пеня установленная законом или договором на случай просрочки I исполнения должником обязательства денежная сумма, которую должник обязан уплатить кредитору а процентном отношении. Виды неустойки классифицируются зависимости от оснований их подразделения. По способам установления неустойки, т.е от того, каким образом зозникает обязательство по уплате неустойки, различают неустойку законную и договорную. По степени определенности неустойки в законе может быть разделена на абсолютно определенную и относительно определенную. По соотношению с убытками неустойка делится на 4 вида: - зачетная неустойка, которая является основным видом и применяется во всех случаях исключительная неустойка, когда допускается взыскание только неустойки, но не убытка. штрафная неустойка, тогда убытки могут быть взысканы в полкой мере сверх неустойки. альтернативная неустойка , когда по выбору кредитора могут быть взысканы либо неустойка, либо убытки. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не може вимагати сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено неустойку (штраф, пеню), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).
При цьому цивільним законодавством або договором можуть бути передбачені випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку
(штраф, пеню); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка
(штраф, пеня), або збитки. Коли ж належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надміру велика порівняно зі збитками кредитора, суд може зменшити неустойку
(штраф, пеню). Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення чи іншого неналежного виконання зобов'язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому основане зобов'язання між організаціями, втратило силу.

Поняття та види застави
Залог - один из наиболее эффективных способов обеспечения исполнения обязательств. Залогом называется правоотношение, а силу которого кредитор
(залогодержатель) имеет право, в случае невыполнения должником обеспеченного залогом обязательства, получить удовлетворение от стоимости заложенного имущества преимущественно перед другими кредиторами. Сущность залога состоит в обособлении должником конкретного имущества в целях обеспечения первоочередного удовлетворения его возможных требований
Различают 6 разновидностей залога: 1)ипотеку 2)залог товаров в обороте или в переработке 3)залог имущественных прав 4)заклад 5)залог ценных бумаг.
Предметом ипотеки может быть имущество, связанное с землей строение. сооружение, квартира. Предметом залога товаров а обороте или переработке могут быть сырье, полуфабрикаты. Сторонами договора залога (залогодателем и залогодержателем) могут быть физические, юридические лица и государство
(ст. 11 Закона " О залоге")На випадок застави кредитор (заставоутримувач) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає завдяки договорові чи законові. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути в майбутньому, за умови, що є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Гарантія та порука – як засіб забезпечення зобов’язань
По договору поручительства поручитель обязывается перед кредитором другого лица отвечать за исполнение последним своего обязательства в полном объеме или в части. Перед кредитором в равной степени отвечают как главный должник, так и поручитель, т.е кредитор фактически получает еще одного должника. Для обязательства, обеспеченного поручительством характерно наличие как минимум 3-х участников: кредитора, должника и поручителя.
Возможны обязательства, в которых в качестве поручителя выступает не одно лицо. Лица, совместно давшие поручительство отвечают перед кредитором солидарно, если иное не установлено договором поручительства. По договору гарантия одна организация (гарант) принимает на себя обязанность нести имущественную ответственность I перед кредитором другой в обеспечение погашения задолженности. Гарантия имеет черты сходства с поручительством.
Как и в поручительстве, здесь участвуют 3 лица: кредитор, должник и гарант, который обязуется погасить за счет своих средств денежный долг вместо должника перед кредитором в случае отсутствия у должника собственных средств. Но в отличии от поручительства при гарантии наступает субсидиарная, я не солидарная ответственность гаранта. Как особый способ обеспечения исполнения обязательств гарантия может иметь место лишь во взаимоотношениях между организациями. За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки має бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також коли кредитор протягом трьох місяців од дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручника. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначено або визначено моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручника припиняється після закінчення одного року від дня укладення договору поруки. Коли зобов'язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, способом забезпечення виконання зобов'язання може виступати гарантія, що видається іншими організаціями стосовно забезпечення його виконання. При цьому на гарантію поширюються правила щодо встановлення та припинення поруки, якщо інше не встановлено законодавством.

Позовна давність
Исковая давность — это сроки, предоставленные правомочному лицу для обращения к компетентным государственным учреждениям с требованием о принудительном осуществлении и защите своего права. Следовательно, согласно гражданскому законодательству Украины исковая давность определяется как срок для защиты права по иску лица, право которого нарушено. Название этого срока указывает на то, что защита осуществляется путем подачи иска в суд или арбитражный суд. Полная форма является основной формой защиты гражданских прав граждан в суде, арбитражном и третейском судах. Нормы об исковой давности распространяются на гражданские правоотношения, в том числе и на возникающие с участием государства, как субъекта гражданских прав. Но есть исключения в соответствии с гражданским законодательством
Украины, когда исковая давность не распространяется: 1.На требования вкладчиков о выдаче вкладов, внесенных в сберегательный банк. 2.На требования, вытекающие из нарушения личных неимущественных прав. 3.На требования о возмещении ущерба причиненного жизни или здоровью гражданина.
Однако требования удовлетворяются не более чем за три года, предшествующих предъявлению иска. Отсутствие сроков давности является гарантией для потерпевших. Институт исковой давности должен содействовать ликвидации неустойчивости (непостоянства), неопределенности в отношениях между участниками гражданского оборота. Исковая давность в определенной степени облегчает рассматривание спора в суде, арбитраже и третейском суде. Исковая давность способствует укреплению договорной дисциплины, поскольку вынуждает участников гражданского оборота своевременно осуществлять принадлежащие им гражданские права и вынуждать своих контрагентов к своевременному выполнению своих обязательств.

Договір купівлі-продажц
Договір купівлі-продажу є одним із найпоширеніших договорів, що укладаються як фізичними, так і юридичними особами. Договір купівлі-продажу — це угода, за якою продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Двосторонній характер купівлі-продажу обумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Зокрема, укладаючи такий договір, продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від покупця її передачі.
Згідно з цивільним законодавством сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним, Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод предметом цього договору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Відповідно до цивільного законодавства форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що виконуються в момент їх укладення, можуть бути укладені і в усній формі. Якщо договір виконуватиметься після його укладення, то його належить укласти в письмовій формі, а окремі договори потребують нотаріального посвідчення. Якщо продавець на порушення договору не передає покупцеві продану річ, покупець має право вимагати передачі йому проданої речі та відшкодування збитків або ж відмовитись од виконання договору і вимагати відшкодування збитків. У разі відмови покупця на порушення договору прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, відшкодування збитків або ж відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків. Якість проданої речі має відповідати умовам договору, а за відсутності вказівок у договорі — вимогам, що звичайно ставляться. Покупець, якому продано річ неналежної якості, якщо її вади не було застережено продавцем, має право вимагати: заміни речі належної якості; відповідного зменшення купівельної ціни; безоплатного усунення вад речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення; заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків. Якщо для речей, що продаються через роздрібні торговельні організації, встановлено гарантійні строки, ці строки обчислюються від дня роздрібного продажу.
Покупець протягом гарантійного строку може пред'явити продавцеві претензію з приводу проданої речі, що перешкоджають її нормальному використанню.

Поняття та джерела земельного права
Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання
Земельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати
Конституцію України, Земельний і Цивільний кодекси. Земля, є об'єктами права власності Українського народу. Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Загальна характеристика Земельного кодексу - було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю.

Оренда землі
У тимчасове користування на умовах оренди земля надається: громадянам
України; підприємствам, установам та організаціям; громадським об'єднанням і релігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземним державам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування до 3 років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних і громадських потреб) та довгострокове
— до 50 років. Умови використання землі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодою сторін та обумовлюються в договорі.
Після закінчення строку оренди землі орендатор має переважне право на відновлення договору. А ще орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у приватну власність. Громадяни, які мають земельні ділянки у власності, мають право надавати їх в оренду без зміни цільового призначення на строк до трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на дійсну військову службу до Збройних Сил
України, вступу до навчального закладу — до п'яти років. У разі успадкування земельної ділянки неповнолітніми допускається надання цих ділянок в оренду під контролем місцевих рад народних депутатів на строк до досягнення неповнолітнім спадкоємцем повноліття.

Поняття та джерела трудового парва
Життя людини в суспільстві тісно пов'язане з її трудовою діяльністю, спрямованою загалом на отримання й використання матеріальних благ. трудове право — окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'язкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Трудове право є стабільною, давно сформованою галуззю права зі своєю величезною нормативною базою, яка й визначає основне джерело трудового права — нормативно-правові акти. До них відносять Конституцію України, Закони України "Про зайнятість населення",
"Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", , Кодекс законів про працю, "Про відпустки", "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та інші, Особливим джерелом трудового права є міжнародні договори. Перелік джерел трудового права цими актами не закінчується. У трудових колективах також здійснюється нормотворча робота — прийняття локальних норм, до яких можна віднести
Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про преміювання, колективні договори, накази. Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю Він є найзмістовнішим нормативно- правовим актом, що регулює трудові відносини працівників. Кодекс містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом від імені трудового колективу та власником або уповноваженим ним органом та ін.

Зміст та порядок заключеня колективного договору
Порядок укладання колективних договорів І визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" колективний договір як договір, локальний нормативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колективний договір укладається на підприємствах, в установ незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи. Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими колективом органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Колективний договір набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі . Вони зберігають чинність у разі зміни складу, структури, найменування уповноваженого власником органу, від імені якого укладено договір.У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо: змін в організації виробництва і праці: забезпечення продуктивної зайнятості; нормування та оплати праці; встановлення гарантій, компенсацій, пільг; режиму роботи, умов та охорони праці; умов регулювання фондів оплати праці.

Поняття та зміст трудового договору
Чинне законодавство також установлює особливий порядок підписання колективного договору, Наприклад, проект колективного договору обговорюється в трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів. Якщо збори відхилять проект колективного договору чи окремі його положення, сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення.
Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів. Після цього проект у цілому виноситься на розгляд зборів. Після схвалення проекту колективного договору загальними зборами він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів од моменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами. Законодавством також установлено відповідальність за порушення і невиконання колективного договору. Чинне законодавство України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи трудовий договір регулює трудові відносини окремого працівника і власника тобто має характер тоді як колективний договір. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях учасником (або стороною) трудових правовідносин передовсім можуть бути фізичні особи. Іншою стороною виступає власник підприємства. Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, себто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14- річного віку Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору. Права та обов'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визначаються сторонами; похідні, що передбачені в законодавстві, котрі, своєю чергою, поділяються на необхідні умови, бездосягнення домовленості, за якими договір не буде укладено та додаткові умови — випробування під час прийняття на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги. Важливою умовою укладення трудового договору є визначення його форми і строків. Трудовий договір слід укладати в письмовій формі, але дозволяється і в усній. Додержання письмової форми обов'язкове у випадках: організованого набору працівників; укладення трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; укладення контракту укладення трудового договору з неповнолітнім; укладення працівником договору з релігійною організацією; проходження громадянином альтернативної (невійськової) служби.

Переведення на іншу роботу та його види
При заключении трудового договора его сторонами определяется трудовая функция и место работы, которые относятся к основным условиям трудового договора и не могут изменяться в одностороннем порядке. Изменение трудовой функции (специальности, квалификации, должности) или места работы является переводом. Перевод на другую работу это предоставление работнику работы, не обусловленной трудовым договором с изменением рода работы (профессии, специальности, квалификации, должности) или места работы. Законодательство закрепляет определенные гарантии при переводе работника на другую работу: недопустимость перевода без согласия работника; недопустимость перевода в период временной нетрудоспособности работника; запрет устанавливать испытание при переводе на другую работу; недопустимость перевода на другую работу, противопоказанную работнику по состоянию здоровья. Все переводы можно классифицировать: а)по месту работы: перевод на том же предприятии, учреждении организации, перевод на другое предприятие в той же местности, перевод в другую местность; б)по срокам перевода: перевод на определенный срок (временный перевод), перевод на неопределенный срок (постоянный перевод); в)по источнику инициативы: перевод по инициативе собственника, перевод по инициативе работника, перевод по инициативе третьих лиц, которые не являются стороной трудового договора. При всем многообразии переводы на другую работу обладают одной важной чертой — смещение с прежней работы.
Перевод всегда предполагает смещение с прежней работы с одновременным переходом на другую работу. Это означает, что работник продолжает трудиться, но либо по другой специальности либо по той же специальности но на другом предприятии. Не является переводом (а поэтому не требует согласия работника) изменение ведомственной подчиненности предприятия, смена формы собственности или форм хозяйственной деятельности, если при этом сохранились характер выполняемой работы, размер оплаты труда и другие существенные условия труда. Перевод на другую работу на том же предприятии а также перевод на работу на другое предприятие, допускается только с согласия работника, за исключением временного перевода. Временный перевод работника на другую работу, не обусловленную трудовым договором, допускается только с его согласия. Собственник или уполномоченный им орган имеет право перевести работника сроком до одного месяца на другую работу, не обусловленную трудовым договором, без его согласия, если она не противопоказана ему по состоянию здоровья, только для предотвращения и ликвидации последствий стихийного бедствия, эпидемий, производственных аварий, а также других обстоятельств, которые ставят или могут поставить под угрозу жизнь и нормальные жизненные условия людей, с оплатой за выполненную работу, но не ниже, чем средний заработок по предыдущей работе.
При этом запрещается временный перевод беременных женщин, женщин, имеющих ребенка-инвалида или ребенка в возрасте до шести лет, а также лиц в возрасте до восемнадцати лет без их согласия.

Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника
Припинення трудових відносин за ініціативою працівника ще називають звільненням за власним бажанням. З метою належної організації праці підприємств законодавством передбачено письмове попередження працівником власника про звільнення за два тижні до припинення трудових відносин, У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання в даній місцевості, пітверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або за дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник повинен розірвати трудовий договір у строк, запропонований працівником.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавства про охорону праці.
Водночас для деякої категорії працівників законодавством уведено обмеження щодо припинення трудового договору в певний період за власним бажанням.
Такі обмеження поширюються на молодих спеціалістів протягом терміну, визначеного в направленні на роботу а також для осіб, засуджених до виправних робіт, розірвання молодим спеціалістом угоди можливе з поважних причин: установлення інвалідності І або II групи, установлення інвалідності
І або II групи у дружини (чоловіка) випускника, одного з батьків випускника; якщо молодий спеціаліст — вагітна жінка; мати чи батько, які мають дитину у віці до трьох років, або дитину, яка згідно з медичним висновком потребує догляду проходження чоловіком (дружиною) військової служби (крім строкової), вступу до вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації для випускників вищих навчальних закладів І—II рівнів акредитації. Що ж стосується строкових трудових договорів, то відповідно до чинного законодавства вони не можуть бути розірваними за ініціативою працівника, крім деяких випадків. Строковий трудовий договір з ініціативи працівника може бути розірвано достроково в разі хвороби працівника або його інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником чи вповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, на яких ми вже зупинялися, коли за законодавством не потрібно попередження за два тижні про припинення дії трудового договору.

Підстава припинення трудового договору з ініціативи власника
Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. До загальних підстав відносять випадки: змін в організації виробництва і праці виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків прогулу, нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання Спеціальними підставами розірвання трудового договору вважаються: одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівником підприємства, скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням роботи; якщо працівника визнано таким, що не витримав випробування. Окрім указаних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, правовідносини деяких категорій працівників можуть припинятися з інших підстав. Зокрема, Законом України "Про державну службу"
(ст. 30) визначено, що державна служба припиняється в разі: порушення умов реалізації права на державну службу, недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 — для жінок); виявлення чи виникнення обставин, які перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (визнання в установленому порядку службовця недієздатним; наявність судимості, відмови державного службовця від прийняття присяги або її порушення; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів. Особливе значення в разі звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу має процедура припинення трудових відносин. Порушення цієї процедури у більшості випадків є підставою для поновлення звільнених працівників на роботі.

Трудовий контракт та сфера його застосування трудовий контракт є насамперед різновидом трудового договору між працівником і роботодавцем, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або на певній посаді з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов'язується сплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці. Контракт — це строковий трудовий договір, що укладається в письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу або розпорядження про зарахування на роботу. У контракті строк його дії, права, обов'язки сторін, обсяги роботи, вимоги щодо її якості, відповідальність сторін (у тому числі матеріальна, моральна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови його розірвання, в тому числі дострокового, умови вирішення соціально-по-бутових проблем тощо можуть установлюватися угодою сторін, законодавством установлюються певні обмеження, передусім для роботодавця — у будь-якому випадку умови контракту не повинні погіршувати становище працівника порівняно з законодавством про працю. Якщо в контракті буде записано умови, що погіршують становище працівника, вони визнаються недійсними. Так, недійсними будуть уважатися положення контракту щодо встановлення штрафних санкцій до працівника, який належним чином не виконує своїх обов'язків, передбачених контрактом. У деяких випадках законодавство визначає обов'язкове укладення контракту; зазвичай це стосується керівників підприємств, установ та організацій,
Зокрема, обов'язково укладається контракт із керівником підприємства, закладу освіти, що перебуває в загальнодержавній власності, керівником, науковим, творчим та іншим співробітником національного закладу України, керівником об'єднань зв'язку працівниками залізничного транспорту загального користування. Особливістю контрактного виду трудового договору є також умови його розірвання, тобто припинення його дії. По-перше, поряд із загальними підставами припинення дії трудового договору, контракт може передбачати й інші умови, наприклад, за недотримання умов конфіденційності службової інформації. По-друге, трудовий контракт, як зазначалося раніше, є строковим трудовим договором, а тому він не може бути припиненим з ініціативи працівника. Винятком із цього правила є такі підстави: коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. В означених випадках власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий контракт у строк, названий працівником. Цікавою особливістю контракту є й те, що за певних умов він може перетворитися зі строкового договору на договір, укладений на невизначений строк.

Обмежена матеріальна відповідальність
Ограниченная материальная ответственность, то есть ответственность в пределах среднего месячного заработка работника наступает во всех случаях, если нет оснований привлечь работника, к полной материальной ответственности. Некоторые случаи ограниченной материальной ответственности работников предусмотрены в КЗоТ, в соответствии с которым работники несут ограниченную материальную ответственность в размере причиненного по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка за порчу или уничтожение по небрежности материалов, полуфабрикатов, изделий, инструментов, измерительных приборов, специальной одежды и других предметов, выданных предприятием работнику в пользование. Следует отметить, что ограниченная материальная ответственность наступает лишь в тех случаях, когда ущерб причиняется работником по неосторожности. Если работник умышленно причиняет вред, то он несет полную материальную ответственность
Поэтому в каждой конкретной ситуации при привлечении работника к материальной ответственности необходимо выяснить как предмет посягательства, так и форму вины работника — умысел или неосторожность руководители предприятий, - их заместители несут материальную ответственность в размере причинённого по их вине ущерба, но не свыше своего среднего месячного заработка, если ущерб причинен излишними денежными выплатами, неправильной постановкой учета и хранения материальных или денежных ценностей, непринятием необходимых мер к предотвращению простоев, выпуска недоброкачественной продукции, уничтожения и порчи материальных или денежных ценностей. Если должностное лицо допустило несколько случаев причинения ущерба по указанным выше основаниям либо по одному из них, суд вправе взыскать в возмещение ущерба за каждый такой случай денежные суммы в пределах среднего месячного заработка виновного лица. Ограниченная материальная ответственность ст. 133 КЭоТ Украины наступает за ущерб, причиненный излишними денежными выплатами, независимо от того, какие виды выплат произведены и за какие нарушения. Например, штраф, уплаченный за простой вагона, относится к излишним денежным выплатам.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки