Шпоры по Праву

Категория реферата: Рефераты по праву
Теги реферата: варианты ответов, рефераты
Добавил(а) на сайт: Вонифатий.

Повна матеріальна відповідальність
Працівник, який завдав матеріальної шкоди підприємству, організації, установі, несе матеріальну відповідальність незалежно від того, чи був він притягнутий до дисциплінарної відповідальності за діяння, що ними спричинено цю шкоду. Підставою для застосування матеріальної відповідальності до працівника є наявність матеріальної шкоди, спричиненої втратою, пошкодженням, знищенням майна підприємства, установи, організації внаслідок протиправних діянь працівника, з яким укладено трудовий договір.
Чинне законодавство встановлює два види матеріальної відповідальності: обмежену, яка не перевищує середнього заробітку працівника, і повну.
Остання настає в таких випадках: письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (отримання працівником майна в такий спосіб можливе лише за наявності згоди працівника); якщо шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки злочину; якщо шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані. коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів. якщо на працівника законодавством покладено повну матеріальну відповідальність; у разі завдання шкоди не під час виконання трудових обов'язків; якщо службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Шкода, розмір якої перевищує середній заробіток працівника, може бути відшкодована працівником добровільно, а в разі відмови відшкодувати заподіяну шкоду питання відшкодування вирішується судом, який, до речі, також розглядає трудові спори.

Трудова дисципліна та методи її забезпечення
Трудова дисципліна виступає необхідною умовою для належної організації будь- якої колективної праці та являє собою сукупність не лише певних правил поведінки працівників, а й питань, пов'язаних із необхідністю дотримання встановленого порядку, методів його забезпечення. Трудову дисципліну характеризують такі чинники: чесна й сумлінна праця; своєчасне й точне виконання розпоряджень власника підвищення продуктивності праці; поліпшення якості продукції; виконання технологічної дисципліни; додержання вимог охорони праці; дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії; Трудова дисципліна спирається на свідоме ставлення працівників до праці, що забезпечується методами переконання, заохочення, а часом примусу. Головним є метод переконання, спрямований на виховання відповідних якостей працівників, а також метод заохочення, тобто морального й матеріального стимулювання. Заохочення працівника є визнанням його професіоналізму та вираженням із боку власника поваги. Тому такий метод застосовується в разі досягнення високих трудових показників, поліпшення якості продукції, творчого підходу до трудової діяльності. Серед основних видів заохочень визначаються такі: подяка, премії, вручення цінних подарунків, нагородження грамотами, державними відзнаками й нагородами. Власником спільно з профкомом можуть бути встановлені будь-які інші види заохочень, перелік яких закріплюється в колективних договорах, Правилах внутрішнього трудового розпорядку (скажімо, встановлення додаткового часу відпустки, першочерговове надання квартир, санаторно-курортних путівок тощо). Всі заохочення оголошуються власником у наказі , доводяться до відома трудового колективу і записуються до трудової книжки. Для забезпечення трудової дисципліни, нарівні з методами переконання й заохочення, можуть застосовуватись і методи примусу, зокрема заходи дисциплінарного характеру, матеріальної відповідальності та громадського впливу.

Система господарських судів України
Згідно з Конституцією України правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство. В
Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної
Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя, які становлять єдину систему арбітражних судів. Підприємства, інші юридичні особи громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У випадках, передбачених законодавчими актами
України, до арбітражного суду також мають право звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Арбітражний суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав державних та інших органів прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави. Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби чи державної контрольно-ревізійної служби. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів та з інших підстав про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету
України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції.
Арбітражні суди не розглядають справи зі спорів, що виникають під час погодження стандартів і технічних умов; про встановлення цін на продукцію
(товари), а також тарифів на послуги. Арбітражний суд Автономної Республіки
Крим, арбітражні суди областей, міст Києва та Севастополя розглядають усі підвідомчі арбітражним судам справи, крім тих, що підсудні Вищому арбітражному судові. Вищий арбітражний суд розглядає справи у спорах: де однією зі сторін є вищий чи центральний орган виконавчої влади. матеріали яких містять державну таємницю що прямо віднесені до його підсудності законами України, міжнародними договорами України. Судочинство в господарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України Регламентує: порядок порушення справ в арбітражному суді, процедуру доарбітражного врегулювання господарських спорів питання підвідомчості справ арбітражним судам коло учасників арбітражного процесу, поняття, види і правила оцінки доказів; склад арбітражних витрат, їх розподіл між сторонами; порядок установлення, обчислення, зупинення і закінчення процесуальних строків форму і зміст позовної заяви, порядок прийняття позовної заяви та підстави для відмови в її прийнятті підстави, заходи та умови скасування забезпечення позову; процесуальні питання розгляду і вирішення господарських спорів порядок перевірки рішень, арбітражних судів вищими судовими інстанціями.

Поняття та джерела кримінального права
Кримінальне право — одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання» Поняття "кримінальне право" прийнято розглядати у двох його значеннях: по-перше, позитивне кримінальне право — це самостійна галузь законодавства, репрезентована самодостатнім законодавчим актом — Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право — це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й теорію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне кримінальне право України характеризується тим, що: його норми встановлюються лише вищим органом законодавчої влади — Верховною
Радою України; воно проявляється у законах; метод реалізації кримінального закону є специфічним, притаманним лише цьому законові — це покарання особи за порушення нею кримінально-правової норми. Позитивне кримінальне право
України — сукупність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом державної влади — Верховною Радою України, що визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне право України поділяється на дві частини — Загальну та Особливу. Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія поширюється на всі приписи Особливої частини Кодексу. Ці норми визначають: завдання
Кримінального кодексу; підстави кримінальної відповідальності; чинність
Кримінального кодексу щодо діянь, учинених на території України та за її межами; чинність кримінального закону в часі; поняття злочину; форми вини; обставини, що містять суспільну небезпечність або протиправність діяння; стадії вчинення злочину; співучасть у злочині; види покарань, загальні засади призначення покарання; погашення та зняття судимості тощо. Сутність і призначення норм Загальної частини кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання містить конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи те діяння. Порушення такої заборони тягне за собою відповідне покарання винної особи. При цьому більшість статей Особливої частини передбачають діяння одного виконавця злочину.
Кримінальне право вивчає не лише норми кримінального закону, а й застосування цих норм правоохоронними органами та судом. Унаслідок дії кримінально-правової норми виникають відносини між державою та особою, яка вчинила злочин. Матеріальний зміст кримінально-правових відносин складає сукупність прав та обов'язків суб'єктів цих відносин. Це положення передбачає, з одного боку, що до особи, яка вчинила злочин, слід ужити заходів державного впливу і вона має бути покараною, а з іншого — що держава наділяється правом переслідувати злочинця у кримінальному порядку, доводити його вину у скоєнні злочину і застосовувати до нього кримінально- правову санкцію. Предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв'язку з учиненням злочину і застосуванням відповідних покарань.

Кримінальна відповідальність
Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов'язання особистого, майнового чи організаційного характеру. Звідси, по-перше, кримінальна відповідальність — це вид юридичної відповідальності, що встановлюється державою в кримінальному законі. Отже, тільки Кримінальний кодекс установлює кримінальні покарання, дає вичерпний перелік покарань, передбачає підстави, порядок, межі їх призначення. По-друге, кримінальна відповідальність застосовується лише судом і лише до особи, винної у вчиненні злочину. По-третє, кримінальна відповідальність — це обов'язки злочинця особистого (позбавлення волі), майнового (конфіскація майна) чи організаційного (позбавлення права мати певну посаду) характеру. кримінальну відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передбачене кримінальним законом як суспільне небезпечне. Сукупність ознак, що визначають діяння як злочин, має назву "склад злочину". Тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є наявність складу злочину

Кримінальне покарання та його види
Кримінальне покарання — засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Метою покарання є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання поділяються на три групи: основні, що призначаються тільки як головні; додаткові, що не призначаються самостійно, а тільки як доповнення до основних; змішані, що можуть бути як основними, так і додатковими.
Основні покарання: позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 років (в окремих випадках до 15 років); виправні роботи без позбавлення волі на строк від 2 місяців до 2 років; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності на строк до 5 років; штраф; громадська догана. До військовослужбовців строкової служби може застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон на строк від 3 місяців до З років. Додатковими покараннями визнаються: конфіскація майна; позбавлення військового або спеціального звання; позбавлення батьківських прав. Як виняткова міра покарання допускається застосування смертної кари - розстрілу за особливо тяжкі злочини Не можуть бути засуджені до смертної кари особи, які не досягли до вчинення злочину 18-річного віку, жінки, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку. Смертну кару не можна застосувати до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку

Органи які розглядають індивідуальні трудові спори
Індивідуальні трудові спори — непорозуміння між працівником і власником
(уповноваженим ним органом), що виникли в трудових правовідносинах. Чинне трудове законодавство передбачає два органи, які мають право розглядати трудові спори. Це — комісії з трудових спорів (КТС) і районні (міські) суди. КТС обираються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з кількістю працюючих не менш як 15 осіб. Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. Кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства не може бути меншою від половини її складу.
Чинним трудовим законодавством установлено перелік спорів, що можуть розглядатися в КТС і що розглядаються в судах. Наприклад, відповідно до
Кодексу законів про працю КТС є обов'язковим первинним органом із розгляду трудових спорів, за винятком спорів, що безпосередньо розглядаються в судах в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами: працівника чи власника коли вони незгодні з рішенням КТС; прокурора, якщо він уважає, що рішення КТС суперечить чинному законодавству; працівника підприємства, установи, організації, де комісії з трудових спорів не обираються; працівника про поновлення на роботі керівника, головного бухгалтера підприємства, а також службових осіб митних органів і державних податкових адміністрацій, яким присвоєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; власника про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; працівників у питанні застосування законодавства про працю. працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до 14 років; виборних працівників після закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; інших осіб, з якими власник зобов'язаний укласти трудовий договір. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк од дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення — в місячний строк од дня вручення копії наказу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік од дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Злочини в сфері службової діяльності
Под должностными лицами понимаются лица, которые постоянно или временно совершают функции представителей власти. Виды должностных преступлений: существенный ущерб, если он лежит в совершении материальных убытков, считается такой ущерб, который более раз превышает не обложенный налогом минимум доходов граждан. Повторным в ст. 168-170 считается преступление, совершенное лицом, которое ранее совершила какое-либо из преступлений, вымогательство взятки определяется требованием должностного лица под угрозой совершения или несовершения, использованием власти или должностного положения, действий, которые могут причинить ущерб правам и законным интересам, злоупотребление властью или должностным положением является умышленное по корыстным мотивам, другой личной заинтересованности или в интересах третьих лиц. испсользование должностным лицом спорных интересов службы, превышение власти или властных полномочий. Превышение власти является умышленным совершением должностным Лицом действий, которые выходят за границы установленных законом прав и полномочий. халатность неисполнение должностным лицом своих служебных обязанностей.,должностной подлог является внесение должностным лицом к официальным документам заблаговременно неправдивых ведомостей, другая подделка документов, а также составление неправдивых документов.

Повноваження Верховного Суду України
Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. До його складу, відповідно до Концепції, входять Вищий цивільний суд, Вищий господарський суд, Вищий адміністративний суд, Вищий кримінальний суд, Вищий військовий суд. Пленум Верховного Суду судових справ не розглядає, а лише дає роз'яснення з питань застосування судами чинного законодавства на основі узагальнення судової практики. Верховний
Суд України діє в складі Пленуму Верховного Суду, судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах, військової колегії; для розгляду організаційних питань роботи Верховного Суду утворюється Президія Верховного Суду України. Пленум Верховного Суду діє в складі Голови Верховного Суду, заступників Голови і членів Верховного Суду.
Склад судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії затверджується Пленумом Верховного Суду
України з числа суддів Верховного Суду. Судові колегії Верховного Суду
України розглядають у межах своїх повноважень справи як суди першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і зв'язку з нововиявленими обставинами. Президія Верховного Суду розглядає питання організації роботи судових колегій і апарату Верховного Суду, а також подає допомогу судам нижчого рівня у правильному застосуванні законодавства.
Верховний Суд України у межах своїх повноважень розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду і в зв'язку з нововиявленими обставинами; вивчає й узагальнює судову практику, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам у питаннях застосування законодавства, що виникають при розгляді судових справ, які є обов'язковими для судів, інших органів і службових осіб, що застосовують закон, по якому дано роз'яснення; здійснює контроль за виконанням судами керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України; вирішує в межах своїх повноважень питання, що випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, надані йому законодавством.

Поделитесь этой записью или добавьте в закладки